Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/3120/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1417/23 Справа № 210/3120/21 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №210/3120/21 за позовом Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року (суддя Чайкіна О.В., повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2022 року), в с т а н о в и в: В червні 2021 року Дніпровський державний медичний університет звернувся до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення приймальної комісії від 10 серпня 2012 року наказом ректора державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» від № 578-ос від 10 серпня 2012 року ОСОБА_1 зараховано на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України. 01 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою №262. Згідно з умовами укладеної угоди відповідач зобов`язався прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зазначений правочин укладено зі згоди і за домовленістю з відповідачем та він відповідає вимогам Цивільного кодексу України щодо свободи договору. Згідно наказу ректора ДЗ «ДМА» 527-ос від 23 червня 2018 року «Про завершення навчання» відповідачу присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання. На виконання умов угоди після завершення навчання згідно із наказом № 779-ос від 30 серпня 2018 року відповідач був зарахований до очної інтернатури. Наказом №964-ос від 28 вересня 2018 року «Про відрахування (очна частина інтернатури бюджетна основа» відповідача відраховано з очної інтернатури як такого, що не приступив до занять в інтернатурі (за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку). Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням всього витрачено коштів з державного бюджету на навчання відповідача 265867,87 грн. Відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у позивача у справі, не відпрацював три роки. Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та Угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2012 року, укладеної між позивачем та відповідачем в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу. Просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача витрати на навчання у розмірі 267867,87 грн на розрахунковий рахунок позивача №31256227117931, банк: ДКСУ м. Київ. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року позов Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Дніпровського державного медичного університету витрати на навчання у розмірі 267867,87 грн на розрахунковий рахунок позивача №31256227117931, банк: ДКСУ м. Київ. Вирішено питання про судові витрати. З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, посилаючись на Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування», ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 є дитиною, яка позбавлена батьківського піклування, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Дзержинського районну у місті ради від 19 січня 2011 року №6. Вважає, що Дніпровський державний медичний університет є навчальним закладом державної форми власності, а приписи Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» щодо звільнення від плати за навчання та утримання дітей, позбавлених батьківського піклування у такому навчальному закладі (та, як наслідок - звільнення вказаних осіб від її відшкодування) та повного державного забезпечення таких осіб в державних і комунальних навчальних закладах, мають імперативний характер, тому можна прийти до обґрунтованого до висновку про відсутність підстав для стягнення з нього, як відноситься до осіб із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, витрат за навчання у розмірі 267867,87 грн. Вважає угоду про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2012 року, яка укладено між ним та Дніпровським державним медичним університетом нікчемною, оскільки на момент її укладення відповідачу було 17 років. Його бабуся ОСОБА_2 , яка є його піклувальником на підставі рішення виконавчого комітету Дзержинського районну у місті ради від 19 січня 2011 року №6, направляла на адресу позивача претензію про нікчемність правочину. Вважає, що формальне посилання на розрахунок грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням суперечить вимогам статті 77 - 81 ЦПК України, та порушує принцип змагальності сторін, верховенства права, які є одними із найголовніших засад Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином позивачем не доведено, що саме сума у розмірі 267867,87 гривень була фактично витрачена на його навчання. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та про доставку SMS. Представник позивача Дніпровського державного медичного університету у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та про доставку SMS. Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до наказу Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» № 578-ос від 10 серпня 2012 року, на підставі Правил прийому Державного закладу «Дніпровська медична академія МОЗ України» у 2012 році та рішення приймальної комісії від 10 серпня 2012 року, протоколу №18 ОСОБА_1 зараховано на перший курс державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» (а.с. 10-11 том 1). 01 вересня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено угоду про підготовку фахівця з вищою освітою №262, за напрямом підготовки лікувальна справа, згідно умов якої відповідач зобов`язався, серед іншого, прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку (а.с. 6 том 1). Відповідно до наказу за підписом ректора професора Державного закладу «Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» Перцева Т.О. №527-ос від 23 червня 2018 року «Про завершення навчання» ОСОБА_1 присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання (а.с. 12-13 том 1). Відповідно до наказу за підписом ректора, професора Державного закладу «Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_3 та проректора з економіки ОСОБА_4 «Про зарахування до очної інтернатури лікарів-інтернів 2018-2019, 2020, 2021 навчальних років (бюджетна основа) № 779-ос від 30 серпня 2018 року, в пункті 15 розділу 608 Кафедра педіатрії, сімейної медицини та клінічної лабораторної діагностики ФПО (фах: загальна практика сімейна медицина), вбачається, що ОСОБА_1 зараховано до очної частини інтернатури на кафедрі академії (а.с. 14-16 том 1). Згідно із наказом Державного закладу «Дніпровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» №964 від 28 вересня 2018 року «Про відрахування (очна частина інтернатури бюджетна основа) ОСОБА_1 , лікаря-інтерна 1-го року навчання на кафедрі педіатрії, сімейної медицини та клінічної лабораторної діагностики за фахом «загальна практика сімейна медицина», відраховано з 24 вересня 2018 року з очної частини інтернатури як такого що не приступив до занять в інтернатурі (за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку) (а.с. 17 том 1). Наказом МОЗ України №473 від 16 березня 2021 року змінено тип та перейменовано державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на Дніпровський державний медичний університет (а.с. 23-24, том 1). Рішенням виконавчого комітету державної районної у місті ради від 19 січня 2011 року №6 неповнолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Призначено ОСОБА_2 піклувальником над ОСОБА_1 (а.с. 114-115 том 1). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , добровільно підписуючи угоду від 01 вересня 2012 року № 262, погодився на працевлаштування навчальним закладом, отримав направлення на роботу та, навчаючись за кошти державного бюджету, погодився відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років. Таке рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам та вимогам закону. Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту» випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди від 01 вересня 2012 року), пункту 2 Указу Президента № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року) та пункту 21 Порядку працевлаштування № 367 (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року) випускник має обов`язок відшкодувати у встановленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або його відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ). Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 607/3690/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року у справі № 598/760/17), від 30 січня 2019 року у справі № 607/3682/17, від 26 червня 2019 року у справі № 607/7122/17-ц. Судом встановлено, що 01 вересня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено Угоду про підготовку фахівця з вищою освітою №262, за напрямом підготовки лікувальна справа, згідно умов якої відповідач зобов`язався, серед іншого, прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку ОСОБА_1 , закінчивши навчання за кошти державного бюджету України в Дніпровському державному медичному університеті, відмовився відпрацювати трирічний термін відповідно до направлення за державним замовленням. Отже, ОСОБА_1 не було дотримано вимоги угоди № 262, укладеної 01 вересня 2012 року між ним та Дніпровським державним медичним університетом, у частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу. Відповідно до розрахунків позивача, з державного бюджету на навчання відповідача як студента медичного факультету Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» Тильного В.В. (випуск 2018 року) за навчальний період 2012-2018 роки було витрачено 265914,63 грн. та витрачено кошти з державного бюджету на навчання в інтернатурі Дніпропетровського державного медичного університету за навчальні роки 2018-2019 роки 1953,24 грн. (а.с. 18). Однак, рішенням виконавчого комітету державної районної у місті ради від 19 січня 2011 року №6, неповнолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Призначено ОСОБА_2 піклувальником над ОСОБА_1 . Досліджуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо звільнення його від плати за навчання як дитину, позбавлену батьківського піклування у такому навчальному закладі та повного державного забезпечення таких осіб в державних і комунальних навчальних закладах, апеляційний суд приходить до наступного. Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, визначає Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» №2342-IV (далі за текстом Закон №2342-IV), який є складовою частиною законодавства про охорону дитинства. Приписами статті 1 Закону №2342-IV встановлено, що статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування; особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування. В силу приписів статті 4 та статті 8 Закону №2342-IV заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою; держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа; право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів; вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум». Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2342-IV витрати на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа у сім`ях опікунів, прийомних сім`ях, дитячих будинках сімейного типу, у державних закладах фінансуються з державного, обласних бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, інших джерел, не заборонених законодавством. Положеннями статті 39-1 Закону №2342-IV визначено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи із їх числа звільняються від плати за навчання в державних і комунальних навчальних закладах усіх рівнів. Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до цього принципу, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Аналіз наведених законодавчих приписів дозволяє стверджувати, що відповідач, який відноситься до осіб із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, наділений правом на повне державне забезпечення в державних і комунальних навчальних закладах усіх рівнів, а також звільнений від плати за навчання в них. Зміст Закону №2342-IV не дає підстави для висновку про нерозповсюдження визначених ним державних гарантій на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в разі їх навчання на підставі договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі, а також звільнений від плати за навчання та утримання в них. Враховуючи, що Дніпровський державний медичний університет є навчальним закладом державної форми власності, а приписи Закону №2342-IV щодо звільнення від плати за навчання дітей, позбавлених батьківського піклування, у такому навчальному закладі (та, як наслідок - звільнення вказаних осіб від її відшкодування) та повного державного забезпечення таких осіб в державних і комунальних навчальних закладах, мають імперативний характер, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача, який відноситься до осіб із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, грошових коштів в розмірі 267867,87 грн у вигляді витрат, пов`язаних з його навчанням та утриманням в Дніпровському державному медичному університеті. Вказані положення закону та матеріали справи суд першої інстанції не врахував. З огляду на наведене, такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав. Доводи апеляційної скарги щодо нікчемності угоди про підготовку фахівців вищої освіти від 01 вересня 2012 року є безпідставними, оскільки частиною 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення ОСОБА_1 до суду із вимогою про визнання угоди про підготовку фахівців вищої освіти від 01 вересня 2012 року недійною. Тому, такі доводи відповідача апеляційний суд відхиляє. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову Дніпровського державного медичного університету про стягнення витрат на навчання. За таких обставин, рішення суду першої інстанцій не відповідає вимогам закону та суперечать обставинам, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції на підставі статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з Дніпровського державного медичного університету слід стягнути на користь відповідача судовий збір, який він поніс у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 6027,03 грн. Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року скасувати. В задоволенні позову Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання відмовити. Стягнути з Дніпровського державного медичного університету, ЄДРПОУ 02010681, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 6027,03 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 травня 2023 року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста