Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/10527/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/10527/22 пров. № А/857/2116/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Костецьким Н.В. за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач), в якому просив зобов`язати МВС України відповідно до ст.23 Закону України Про міліцію №565-XII від 20.12.1990 (далі - Закон №565) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №850 від 21.10.2015 (далі - Постанова №850) призначити йому, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС), одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату йому встановлення інвалідності та скерувати таке рішення до Ліквідаційної комісії Головного управління (далі - ГУ) МВС України у Львівській області для проведення виплати. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, МВС України подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що питання про прийняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги носить дискреційний характер. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 у період з 22.07.1997 по 30.09.2015 проходив службу в ОВС. Згідно свідоцтва про хворобу №207 від 25.06.2015, виданого військово-лікарською комісією ГУ МВС України у Львівській області, захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в ОВС. Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №011289 від 16.12.2019, позивачу встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 45%. 16.12.2019 позивачу встановлено III групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС. Вказане підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) до довідки серії 12 ААБ №333193. 04.06.2020 позивач з метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п.2, 7 Порядку №850 звернувся до ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС. Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №29150/15-2020 від 02.09.2020, за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу, матеріали було повернуто на доопрацювання до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області як такі, що не відповідають вимогам законодавства. При цьому, Департаментом охорони здоров`я та реабілітації МВС України звернуто увагу на те, що МСЕК щодо нього проведена з порушенням, зокрема, зазначено : порушено п.10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ №1317 від 03.12.2009 Питання медико-соціальної експертизи (далі - Положення №1317), відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС. Повідомлено про те, що при проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Малюшенко О.В. представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися, що унеможливило прийняття рішення за надісланими матеріалами згідно з Порядком. З урахуванням наведеного вище, матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги вказаним особам повертаються на доопрацювання. У відповідь на звернення позивача щодо залучення представника ДУ ТМО МВС України по Львівській області при проведенні медико-соціальної експертизи, листом №54 від 02.06.2021 КЗ ЛОР Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи повідомив позивача про те, що головний лікар Обласної МСЕК №1, на виконання вимог п.10 Положення про медико-соціальну експертизу, звернувся з листом №126 від 26.03.2019 до ДУ ТМО МВС України по Львівській області з проханням забезпечення уповноваженого представника для участі у засіданні Обласної МСЕК №1 при проведенні медико-соціальної експертизи службовців, колишніх службовців та пенсіонерів МВС України та Національної поліції України. 03.04.2019 надійшов лист начальника ДУ ТМО МВС України по Львівській області за №33/34-305 про надання представника для участі в засіданні Обласної МСЕК №1 заступника начальника лікарні з ЕТН Лисенко Л.І. Крім цього, Обласна МСЕК №1 повідомила позивача про те, що на засіданні 16.12.2019 коли була проведена експертиза гр. ОСОБА_1 , представник ДУ ТМО МВС України по Львівській області Лисенко Л.І. була відсутня. 25.01.2022 позивач звернувся до голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із заявою, у якій просив повторно скерувати до МВС України документи для призначення йому одноразової грошової допомоги після доопрацювання. Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №16259/15-2022 від 22.06.2022, за результатами повторного розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, матеріали було повернуто на доопрацювання до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Департаментом охорони здоров`я та реабілітації МВС України вказано на те, що медико-соціальна експертиза йому проведена з порушенням вимог п.10 Положення №1317, відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС. При проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися. При цьому, поліклінікою ДУ ТМО МВС України по Львівській області ОСОБА_1 для проходження МСЕК не скеровувався. Невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття рішення за ними згідно з Порядком, тому вони повертаються на доопрацювання. Листом Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області №27 від 01.07.2022 позивачу було запропоновано прибути до ліквідаційної комісії для отримання нарочно поданих ним документів щодо призначення одноразової грошової допомоги. Вважаючи протиправними дії МВС України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що компетентним органом з прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, є МВС України, яким питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у встановленому законодавцем порядку не вирішувалося. Суд дійшов висновку, що відповідач, не прийнявши жодного із наведених вище рішень за результатом розгляду документів про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, всупереч вимогам п.9 Порядку №850, повернув матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області на доопрацювання. Відтак спосіб, у який МВС України розглянуло заяву та документи про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності, Законом №565 та Порядком №850 не передбачені. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції були врегульовані Законом №565, ч.6 ст.23 якого передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в ОВС у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. З 07.11.2015 Закон №565 втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України Про Національну поліцію №580-VІІІ від 02.07.2015 (далі - Закон №580). Абзацом третім пункту 15 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580 визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565 зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №580. Отже, норми статті 23 Закону №565 мають переживаючу дію, а колишні працівники міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням їм інвалідності на підставі цього Закону в порядку, визначеному КМУ. З метою реалізації положень статті 23 Закону №565, Уряд 21.10.2015 своєю постановою затвердив Порядок №850, пунктом 2 якого передбачено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці МСЕК. Відповідно до п.п.2 п.3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі : 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи. Згідно п.7 Порядку №850, працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи : заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії : довідки до акта огляду МСЕК; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Відповідно до п.8 Порядку №850, керівник ОВС, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу, витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Згідно п.9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові ОВС, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.9 Порядку №850, МВС України у місячний строк після надходження зазначених вище документів зобов`язане було прийняти рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цього Порядку, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та надіслати таке рішення (разом із зазначеними документами) керівникові ОВС, у якому проходив службу позивач. Тобто, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих для призначення та виплати грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом (МВС України) відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), оформленого наказом. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень Порядку №850. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.09.2021 по справі №440/1389/19, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. З матеріалів справи видно, що відповідач не прийняв за результатом розгляду документів про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги, жодного із приведених вище рішень, всупереч пункту 9 Порядку №850. Натомість, матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу повернув до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області на доопрацювання. При цьому, колегія суддів зазначає, що не може вважатись належним рішенням в розумінні наведеної норми Порядку №850 листи Департаменту про повернення матеріалів на доопрацювання, оскільки вказаний лист не містить підстав та мотивів відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Отже, має місце факт ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов`язків. Крім цього, суд звертає увагу, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання органами державної влади своїх функцій щодо залучення представника закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії. Позивач не впливає на формування складу комісії та її фактичний склад, а також процедуру прийняття нею рішень. Стосовно доводів скаржника про те, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції такого органу, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади. Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Крім того, за усталеною судовою практикою, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria №30985/96). Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зважаючи на повноту встановлення судом обставин справи, встановлення наявності підстав для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС, колегія суддів вважає, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача. Суд першої інстанції слушно зауважив, що оскільки відповідач уже двічі повертав документи позивача про призначення одноразової грошової допомоги з тих підстав, що при проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії МСЕК не залучалися, а позивачем виконано всі умови, визначені законом для затвердження МВС України висновку щодо призначення такої допомоги, тому з метою ефективного захисту порушених прав позивача наявні підстави для зобов`язання МВС України прийняти рішення про призначення йому спірної одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Порядку №850 та скерування такого рішення до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області для проведення виплати. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року по справі №380/10527/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук