Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/25558/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/25558/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 09 травня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький) щодо утримання із заробітної плати за серпень 2020 року коштів у сумі 22 147,41 грн та зобов`язання нарахувати і виплатити зазначені кошти. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що розмір нарахованої за серпень 2020 року заробітної плати не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Додатково наголошує, що на момент виплати зазначеної заробітної плати обмеження, визначені положеннями частин 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже були визнані неконституційними, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для їх застосування. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 із 24 грудня 2019 року призначена на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління МЮ України (м.Хмельницький). Згідно розрахункового листа за липень 2020 року позивачу нараховано: посадовий оклад - 2882,61 грн, ранг державного службовця - 169,57 грн, вислуга років - 1383,65 грн, надбавка за інтенсивність - 2306,09 грн, винагорода ДВС - 44406,80 грн. Зазначені суми з урахуванням утримання податків і зборів виплачені позивачу. Згідно розрахункового листа за серпень 2020 року позивачу нараховано: посадовий оклад - 5100,00 грн, ранг державного службовця - 300,00 грн, вислуга років - 2448,00 грн, надбавка за інтенсивність - 4080,00 грн, винагорода ДВС - 43017,50 грн. У зв`язку з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», утримано із нарахованим сум 22147,41 грн, виплачені за липень 2020 року. Уважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій відповідача, а тому для задоволення позову немає підстав. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України 1403-VIII) державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Згідно положень частини 1 статті 8 цього Закону державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. Статтею 13 Закону України 1403-VIII встановлено, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. На реалізацію наведеної бланкетної норми 08 вересня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №643, якою затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця. Пунктами 2, 3 цього Порядку передбачено виплату державним виконавцям, визначеним у частині 1 статті 7 Закону України 1403-VIII, винагороди у встановлених розмірах в разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів, забезпечення фактичного виконання виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі. Відповідно до пунктів 17, 18 зазначеного Порядку винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати. Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до соціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік. За приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон України №108\95-ВР) з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 2 цього Закону встановлено, що основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Отже, винагорода державного виконавця входить до додаткової заробітної плати, виплата якої здійснюється одночасно з виплатою основної заробітної плати. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ (далі - Закон України №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)». Не враховуються у максимальному розмірі заробітної плати суми: допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки (грошової допомоги державним службовцям відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу»); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; оплати щорічної відпустки. Також не враховуються компенсаційні виплати при звільнені, вихідна допомога. Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки визначаються згідно з чинним законодавством без урахування зазначеного обмеження. Ураховуються у максимальному розмірі заробітної плати: оплата часу відпусток, що не належать до щорічних; оплата часу службових відряджень; сума індексації заробітної плати; доплати за додатковий обсяг роботи (за суміщення професій (посад), виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, розширення зони обслуговування та збільшення обсягу виконуваних робіт); інші компенсаційні та стимулюючі виплати (надбавки, доплати, премія). Таким чином, відповідно до наведених положень нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ обмежувалися максимальним розміром 47230 гривень на місяць, в тому числі і позивача. При цьому, оскільки винагорода державного виконавця входить до складу заробітної плати, тому її розмір ураховувався у максимальному розмірі заробітної плати. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ (далі - Закон України №294-ІХ) зі змінами. Цим рішенням установлено, що положення названого Закону зі змінами, внесеними Законом України № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 18 квітня по 28 серпня 2020 року включно були дійсні обмеження, передбачені статтею 29 Закону України №294-ІХ . У зв`язку з вище наведеним суд уважає обґрунтованими доводи відповідача щодо правомірності нарахування і виплати заробітної плати за липень 2020 року із застосуванням обмежень, визначених Законом України №294-ІХ. Такий висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Першого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі № 200/8547/20-а, Другого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 520/17799/2020 та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 460/10739/21. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є недоведеними, та для їх задоволення немає підстав. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.