Постанова 4854 № 420/1772/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/1772/20 Головуючий І інстанції: Балан Я.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 30.09.2020р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича та третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвест Хаус» про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: 02.03.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В., третьої особи - ТОВ «Фінансова Компанія «Інвест Хаус», в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2020р. НОМЕР_2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2020р. НОМЕР_2, є неправомірною та такою, що прийнята відповідачем із грубим порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки документ, на підставі якого остання була винесена, відсутній, як і відсутнє будь-яке судове рішення відносно наявності боргу у позивача. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 16.10.2020р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2020р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимови в повному обсязі. 22.10.2020р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні. 25.11.2020р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020р. провадження у справі зупинено до вирішення Приморським районним судом м.Одеси справи №522/2937/20 та набрання рішенням по ній законної сили. 26.12.2022р. на адресу суду апеляційної інстанції надійшло рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19.01.2022р. у справі №522/2937/20 з відміткою про набрання ним законної сили 12.02.2022р. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023р. провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - поновлено, а справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. 01.09.2006р. між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» і позивачем - ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №170/06ф, згідно з умовами якого, позивач отримав кредит в розмірі 42500 дол. США зі сплатою процентів в розмірі 13% річних, строком повернення до 31.08.2012р., в забезпечення виконання якого 01.09.2006р. уклав із банком договір застави, предметом якого є транспортний засіб марки «Toyota Prado» 2006р. випуску, реєстраційний номер « НОМЕР_1 ». 25.04.2019р. ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» та ТОВ «ФК «Інвест Хаус» відступив останньому права вимоги до позичальника за кредитним договором від 01.09.2006р. №170/06ф, відповідно до договору про відступлення прав вимоги №42053. 30.11.2019р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути з позивача на користь ТОВ «ФК «Інвест Хаус» грошові кошти в розмірі - 707157,49 грн., відповідно до кредитного договору від 01.09.2006р. №170/06ф, укладеного між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» та ОСОБА_1 за період з 01.09.2006р. по 13.11.2019р. 10.02.2020р. виконавчий напис позивачем пред`явлено до відповідача для його примусового виконання. 17.02.2020р. приватним виконавцем Одеського виконавчого округу Хлєбніковим О.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого напису. Вважаючи вказану постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення було прийнято відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для його скасування. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не у повній мірі погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства чи держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує самій сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012). Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі написи нотаріусів (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII). У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів. У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (ч.2 ст.24 Закону №1404-VIII). За приписами ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Частиною 4 ст.4 Закону №1404-VIII встановлено перелік підстав для повернення виконавчого документа, а саме: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущений встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення у відповідності до положень ст.26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтверджень сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. Приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання: 1) якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця; 2) в інших випадках, передбачених законом. При поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов`язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби (ч.3 ст.5 Закону 1404-VIII). Таким чином, Законом 1404-VIII визначено чіткий перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження та випадки, за наявності яких виконавець не може прийняти до виконання поданий йому виконавчий документ. У контексті викладеного, колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 було затверджено «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993р. №3425-XII та пп.1.1, 1.2 п.1 Глави 16 Розділу II Порядку №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пп.3.1 п.3 Глави 16 Розділу ІІ зазначеного Порядку, вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або ж іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. За пп.3.5 п.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку №296/5, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, що зазначені у «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. за №1172). Безспірність заборгованості або ж іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону №3425-XII). Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що відповідальність за вчинення виконавчого напису несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис. Варто зазначити, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду, що закріплено ст.50 Закону №3425-XII. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. У свою чергу, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання протиправними тих чи інших виконавчих документів та не наділений правом вважати спірний виконавчий напис нотаріуса нікчемним і при відкритті виконавчого провадження застосувати наслідки нікчемності, передбачені ЦК України. Приватний виконавець має право повернути виконавчий документ (виконавчий напис) стягувачу без прийняття до виконання виключно на підставах, передбачених ч.4 ст.4 та ч.3 ст.5 Закону 1404-VIII. У той же час, відповідно до положень п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або ж визнання нечинним рішення, на підставі якого був виданий виконавчий документ, чи визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. За змістом ч.2 ст.39 Закону №1404-VІІІ, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ч.1 цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, Законом №1404-VІІІ чітко передбачено правове регулювання правовідносин у випадку визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент розгляду справи, виконавчий напис нотаріуса від 13.11.2019р. №954 був чинним та не визнаний таким, що не підлягав виконанню. Разом із тим, колегія суддів враховує, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19.01.2022р. справі №522/2937/20, яке прийняте після ухвалення судом 1-ї інстанції рішення у цій справі, позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. 13.11.2019р. і зареєстрований в реєстрі за №954, про стягнення заборгованості за кредитним договором №170/06ф від 01.09.2006р., укладеного між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» та ОСОБА_1 . Станом на 19.02.2022р. вказане судове рішення набрало законної сили. Тобто, виконавчий напис нотаріуса від 13.11.2019р. №954 було визнано таким, що не підлягає виконанню, рішенням Приморського районного суду м.Одеси лише - 19.01.2022р. (майже через 2 роки після відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2). А тому, підстав визнавати оскаржувану ОСОБА_1 постанову від 17.02.2020р. про відкриття виконавчого провадження протиправною у суду 1-ї інстанції дійсно не було. Проте, на сьогоднішній день, за наявності рішення суду, що набрало законної сили, про визнання виконавчого напису нотаріуса від 13.11.2019р. за №954 (виконавчого документу) таким, що не підлягає виконанню, наявні усі законні підстави як для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, так і для закінчення цього виконавчого провадження НОМЕР_2 відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII. При чому, будь-яких належних доказів щодо закінчення даного виконавчого провадження НОМЕР_2 матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і представниками сторін. Так, метою адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 КАС України, є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає вказана ст.13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або ж забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги ст.13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути ефективним у теорії права та на практиці. При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства. Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права. У своїй практиці Верховний Суд неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту має забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, - не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, згаданому завданню адміністративного судочинства. Ефективним (належним) способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку, на думку колегії суддів, є зобов`язання Кваліфікаційної комісії провести повторне оцінювання практичного завдання, виконаного позивачем під час проходження кваліфікаційного іспиту осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та прийняти за результатами повторного оцінювання рішення відповідно до вимог законодавства. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 26.05.2022р. у справі №160/5279/20, які судова колегія, з урахуванням вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує при вирішенні цих спірних правовідносин. Отже, враховуючи те, що на даний час питання про закінчення виконавчого провадження фактично залишається не вирішеним, судова колегія вважає, що найбільш ефективним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 буде зобов`язання Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. вирішити питання щодо закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2, з урахуванням обставин, передбачених п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених у ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії або бездіяльності покладається на відповідача. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, що суд 1-ї інстанції, розглядаючи дану справу по суті, повно встановив існуючі на той час обставини справи та насправді надав їм обгрунтовану юридичну оцінку, однак, у зв`язку із подальшим визнанням 19.01.2022р. Приморським районним судом м.Одеси виконавчого документа, на підставі якого було відкрито спірне виконавче провадження, таким, що не підлягає виконанню, судова колегія, діючи з метою ефективного способу відновлення порушеного права позивача, вважає на даний час за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції, та вийшовши за межі заявлених позовних вимог, прийняти нове - про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року - скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Скасувати постанову приватного виконавця ВО Одеської області Хлебнікова О.В. про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2020р. НОМЕР_2. Зобов`язати Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. вирішити питання щодо закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 з урахуванням висновків суду та обставин, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 08.05.2023р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко