Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/1980/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2964/23 Справа № 183/1980/21 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря судового засідання Сахарова Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, -за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року, - ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ 26 березня 2021 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном. Позов мотивовано тим, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Після його смерті, син прийняв спадщину, яка складається з частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на частину вказаного будинку за ОСОБА_2 було зареєстровано 02.03.2021 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Власником іншої частини цього будинку є відповідач. На даний час у будинку по АДРЕСА_1 проживає відповідач. Після отримання неповнолітнім ОСОБА_2 у спадок своєї частини будинку позивач намагалась домовитись з відповідачем щодо порядку користування частиною цього будинку та земельною ділянкою, однак відповідач категорично заперечує проти того, щоб позивач чи її неповнолітній син користувалися цим будинком. Вона чинить їм перешкоди та не пускає на подвір`я. Свою поведінку відповідач мотивує тим, що вона допустить позивача з сином до користування частиною будинку лише після відповідного рішення суду. Таким чином на даний момент відповідач чинить позивачу з сином перешкоди у користуванні майном, яке належить неповнолітньому ОСОБА_2 на праві власності, тому позивач, в інтересах дитини, просила захистити його право власності, усунути перешкоди у його користуванні, шляхом вселення до житла. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ 01 листопада 2022 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном задоволено. Вирішено вселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житловий будинок АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У січні 2023 року, не погодившись із вказаним рішенням, відповідачем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Носенко А.Г. після смерті ОСОБА_6 , в якому сказано, що спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є частково недійсним, бо спадщина має складати 1/10 частку спадкового майна. Зазначає, що після винесення рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на частину домоволодіння, вона готова шляхом переговорів та уступок вирішувати це питання з представником неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_1 АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від інших учасників справи письмових заперечень на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Щербина С.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без задоволення. Учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.117-120), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Справу вперше було призначено до розгляду на 25 квітня 2023 року на 9.00. До суду надійшла заяви від відповідачки ОСОБА_3 в якій було зазначено, що відповідачка виїхала за межі області на 5 днів у зв`язку з чим просила відкласти розгляд справи. Розгляд справи було відкладено на 2 тижня до 09 травня 2023 року до 11.30. У зазначену дату відповідачка до суду не з`явилась, та надіслала заяву про перенесення розгляду справи на іншу дату, оскільки її адвокат зайнятий у іншому процесі. Надійшла заява, копія ордеру та договору про надання юридичної допомоги від адвоката Медведовської Л.М., в якій зазначено, що представник відповідачки 09 травня 2023 року зайнятий у іншому процесі, а з 10 травня 2023 року йде у відпустку на 30 днів. Повторне відкладення розгляду справи суд розцінює як свідоме затягування розгляду. Враховуючи, що явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, суд вважає відмовити відповідачці та її представнику у клопотання про відкладення розгляду справи та розглянути справу по суті, оскільки всі учасники справи, що не з`явились у судове засідання належними чином повідомлені про день та час розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2 , у Свідоцтві про народження Серії НОМЕР_1 , відповідний актовий запис № 236 в графі батьки зазначені: батько - ОСОБА_6 ; мати - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 60 років помер ОСОБА_6 , про що Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро), було видано Свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 , відповідний актовий запис №

649. Згідно довідки приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу №55/02-14 від 19.02.2021 року, наданій ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 , ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом на частку до спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 видане Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , у відповідності до якого неповнолітня дитина успадкувала частину житлового будинку А, матеріал стін - глиновальковані обкладені цеглою, житловою площею в цілому 35,2 кв.м., загальною площею 67,0 кв.м., з надвірними побудовами, що складаються з: сарай Б, убиральня Е, сарай З (тимчасовий), навіс Д (тимчасовий), навіс Г (тимчасовий), літній душ Ж, колодязь К, огорожа № 1-5, замощення І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27.10.2006 року. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_2 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56886407 від 02.03.2021 14:26:14, прийнятого приватним нотаріусом Носенко А.Г., набув право власності на частку житлового будинку 35,2 кв.м., загальною площею 67,0 кв.м., з надвірними побудовами, що складаються з: сарай Б, убиральня Е, сарай З (тимчасовий), навіс Д (тимчасовий), навіс Г (тимчасовий), літній душ Ж, колодязь К, огорожа № 1-5, замощення І, за адресою: АДРЕСА_1 . Судом було встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником частки житлового будинку, а отже має охоронюване законом право володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Посилаючись на норми законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що неповнолітній співвласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, а тому підлягає вселенню до будинку, частку якого успадкував після смерті свого батька. З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.3 ст.47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст.310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Згідно положень ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ч.4 ст.311 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Згідно положенням ст.ст. 269, 270 ЦК України, право на вільний вибір місця проживання відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, якими вона володіє довічно. Згідно ч.1 ст.272 ЦК України, фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Згідно ч.4 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч.1,4 ст.156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Згідно ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Згідно з ч.1ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Оскільки згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_2 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, набув право власності на частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , він, відповідно до вимог ст.317 ЦК України, має право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на частину домоволодіння, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки розгляд такого позову не перешкоджає реалізації неповнолітнім ОСОБА_2 свого права власності на зазначений житловий будинок, яке на теперішній час не було оскаржене. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 підлягає вселенню до будинку, частку якого успадкував після смерті свого батька. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно зі ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції дотримані вищенаведені норми. Судом першої інстанції повно з`ясовані обставини справи, вірно встановлені правовідносини та суд дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено та долучено ддо матеріалів цивільної справи 09 травня 2023 року. Судді: