Постанова 4823 № 750/13826/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 травня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/13826/21 Головуючий у першій інстанції Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/69/23 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. секретар: Патук А.А. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка Особа, яка подала апеляційну скаргу: Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньої заробітної плати (суддя Требух Н.В.), ухвалене о 12 год. 18 хв. у м. Чернігові, повний текст рішення складено 28 січня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконним та скасувати наказ № 188-к/ІІ від 08 листопада 2021 року Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача допустити його до роботи та стягнути середню заробітну плату за вимушений прогул, починаючи з 08 листопада 2021 року по день ухвалення судом рішення по цій справі. Позов мотивовано тим, що позивач з 16 вересня 2019 року працює на посаді старшого лаборанта кафедри спорту Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка. 08 листопада 2021 року виданий наказ про відсторонення його від виконання роботи за посадою на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Таке відсторонення позивач вважає порушенням права на працю, гарантованого Конституцією України, нормами Кодексу законів про працю України та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». За доводами ОСОБА_1 , посилання в наказі про відсторонення на ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є недопустимим, оскільки щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, а отже відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19, є незаконним. Також, у кожному випадку усунення працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби, а не власна воля керівника, що додатково свідчить про незаконність цього відсторонення. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньої заробітної плати задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка від 08 листопада 2021 року № 188-к/ІІ про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08 листопада 2021 року по 24 січня 2022 року включно в сумі 15 714,05 грн, виплату вказаної суми провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави; стягнуто з Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка на користь позивача 908 грн у відшкодування сплаченого судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України, у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд вирішив даний спір на підставі положень статей 43, 64, 92 Конституції України, констатуючи відсутність у правовому полі України закону, який би наділяв роботодавців правом відсторонювати від роботи працівників за відмову від вакцинації проти COVID-19. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 червня 2022 року стягнуто з Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка на користь ОСОБА_1 4200 грн у відшкодування витрат на оплату правової допомоги. В апеляційній скарзі Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсторонення позивача від роботи ґрунтувалося на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових і фактичних підстав. За доводами відповідача, оспорюваний наказ був прийнятий на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострой респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 та наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153, яким був затверджений перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до якого увійшли усі працівники закладів загальної середньої освіти. Профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавався. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає. По справі встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді старшого лаборанта кафедри спорту Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка з 16 вересня 2019 року (а.с.9-10, 15). Наказом відповідача від 08 листопада 2021 року № 188-к/ІІ позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.16). Статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №

595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку». Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20). Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 працює у відповідача на посаді старшого лаборанта кафедри спорту. Відповідно до посадової інструкції старшого лаборанта кафедри спорту, затвердженої ректором Національного університету «Чернігівський колегіум» ім..Т.Г.Шевченка від 02 січня 2020 року, основні напрямки роботи старшого лаборанта: забезпечення якісного ведення документації та діловодства на кафедрі; друкування документації по кафедрі спорту; слідкування за санітарним станом в складському приміщенні, спортивних залах, ведення обліку та списання спортивного майна; ведення протоколів засідань кафедри; організовує використання наочних засобів пропаганди охорони праці інструкцій, пам`яток, плакатів та ін.; надавати технічну допомогу науково-педагогічним працівникам кафедри при підготовці до проведення лекцій, семінарів, практичних занять і консультацій (а.с.12-14). Суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, проте помилився щодо мотивів такого рішення. З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи належить змінити, виклавши мотиви задоволення вказаних вимог в редакції цієї постанови. Оскільки ОСОБА_1 без законних підстав відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача середній заробіток за час його відсторонення від роботи. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи змінити, виклавши мотиви задоволення вказаних вимог в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: