Постанова 4814 № 534/1578/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 534/1578/18 Номер провадження 22-ц/814/2309/23Головуючий у 1-й інстанції Солоха О.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І. за участю секретаря: Гречка Є. В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 жовтня 2022 року у складі судді Солохи О. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області, про визначення місця проживання дитини з батьком, в с т а н о в и в: У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 , який мотивовано тим, що вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що після народження дочки між ними з відповідачкою склалися складні відносини щодо виховання доньки, що було пов`язано з тим, що вони проживали окремо, не вели спільний побут та мали різні погляди на життя. З 2014 року через загострення складних стосунків між сторонами, відповідач почала обмежувати його участь у виховному процесі доньки та спілкуванні з нею, чинила йому перешкоди, а з 2015 року взагалі розлучила його з донькою, обмежуючи спілкування навіть по телефону. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 березня 2016 року було усунено перешкоди у його спілкуванні з дитиною та її вихованні, встановлено графік систематичних побачень батька з дитиною: щотижня з 12 до 20 години суботи, крім часу, коли дитина хворіє; п`ять святкових днів на рік з 09 до 18 години за попередньою домовленістю з матір`ю; час до 14 днів цілодобово на рік для спільного відпочинку та оздоровлення на період відпустки батька. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року також встановлено необмежене спілкування з донькою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобів зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою у час, коли донька не задіяна в освітньому процесі; систематичні побачення у дні проведення батьківських свят та культурних заходів у закладах дошкільного виховання та загальноосвітніх закладах; при досягненні шкільного віку першу половину всіх канікул дитина проводитиме з батьком. Вказане рішення було пред`явлено до примусового виконання до Горішньоплавнівського міського відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області, на його виконання були проведені всі необхідні виконавчі дії, проте рішення так і не виконується з вини ОСОБА_2 . На його письмове звернення до Служби у справах дітей, сім`ї та молодіжної політики Горішньоплавнівської міської ради щодо стану здоров`я дитини та перевірки виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, його було повідомлено, що обстеження умов проживання дитини виявилося неможливим, оскільки потрапити до помешкання, де проживає ОСОБА_4 працівникам служби не вдалося, на виклики служби ОСОБА_2 не з`являлася. Зазначав, що за час спілкування з донькою між ними склалися теплі, дружні та справжні родинні відносини, донька була забезпечена з його сторони усім необхідним одягом та речами, а також власною окремою кімнатою. Вважає, що відповідач порушує інтереси дитини щодо неможливості реалізації своїх прав на побачення з батьком та спілкування з ним, не виконує належним чином батьківські обов`язки, створює для дитини замкнутий спосіб життя, переховує дитину від батька та її друзів, вчиняє аморальні вчинки, які полягають у переховуванні від державного виконавця та поліції, що створює негативні наслідки, які мають негативний характер по формуванню світогляду дитини та зародженні негативних моральних якостей, що в подальшому може призвести до психологічних травм. Тому проживання дитини з батьком в повній мірі буде відповідати інтересам дитини, позитивно позначиться на її психічному та емоційному стані у зв`язку з проживанням у безпечному, спокійному та стійкому місці. Намірів чинити перешкоди у спілкуванні доньки з матір`ю він не має, навпаки буде сприяти їх спілкуванню. Посилаючись на викладене, просив суд визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її батьком - ОСОБА_1 . Заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 17 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком було відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року вказане заочне рішення та постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Повторним заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що визначення місця проживання дитини з батьком не відповідатиме інтересам дитини, яка майже з моменту народження проживає разом з матір`ю, що свідчить про формування у дитини сталих соціальних зв`язків, прихильності до матері, сталого місця навчання та сформованого певного побуту. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не було дано належної оцінки наданим позивачем доказам, зокрема тим, які негативно характеризують відповідача та підтверджують її аморальну поведінку. В свою чергу, відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що дитині краще з матір`ю, ніж з батьком. Вказує, що суд не врахував передбачене статтею 153 СК України право дитини на побачення і спілкування з батьком, яке порушене відповідачем. При ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у цій справі щодо надання оцінки доводам позивача про необхідність визначення місця проживання дитини з ним. Зазначає, що намагання суду з`ясувати думку дитини стосовно того, з ким вона бажає проживати виявилися марними, оскільки відповідач протиправно вивезла дитину до російської федерації, надавши прикордонникам свідоцтво про смерть батька, що є взагалі недопустимим та негативно характеризує відповідача як матір. Вважає, що суд першої інстанції мав застосувати до відповідача вимоги частини четвертої статті 159 СК України та передати дитину для проживання з ним. Наголошує, що порушення прав та інтересів дитини на спілкування з батьком, не забезпечення матір`ю її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, а також участі дитини у навчальному процесі, враховуючи аморальну поведінку матері, спрямовану на невиконання рішення суду щодо побачень дитини з батьком, переховування відповідача від державного виконавця та поліції, створило виняткові умови, за яких він змушений був звернутися до суду з вказаним позовом. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом РАЦС Комсомольського МУЮ в Полтавській області 30.12.2009, актовий запис №

538. Сторони проживають окремо, з моменту народження дитина проживала разом із матір`ю. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 березня 2016 року у справі № 534/575/15-ц про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні встановлено ОСОБА_1 графік систематичних побачень з дитиною: щотижня з 12 до 20 години суботи, крім часу, коли дитина хворіє; п`ять святкових днів на рік з 09 до 18 години за попередньою домовленістю з матір`ю; час до 14 днів цілодобово на рік для спільного відпочинку та оздоровлення на період відпустки батька. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 березня 2016 року у справі № 534/575/15-ц скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким встановлено необмежене спілкування з донькою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобів зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою у час, коли донька не задіяна в освітньому процесі; систематичні побачення у дні проведення батьківських свят та культурних заходів у закладах дошкільного виховання та загальноосвітніх закладах; при досягненні шкільного віку першу половину всіх канікул дитина проводитиме з батьком. З листа Горішньоплавнівського міського ВДВС ГТУЮ в Полтавській області від 09.10.2018 вбачається, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 51465246 з примусового виконання виконавчого листа № 534/575/15-ц, виданого Комсомольським міським судом 15.06.2016, за яким державним виконавцем були виконі всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії. Проте, боржник ОСОБА_2 рішення суду не виконує, дитину від батька ховає, на виклики державного виконавця не з`являється та про причини неявки не повідомляє. Державним виконавцем винесено постанови про примусовий привід боржника від 21.06.2018, про оголошення розшуку боржника від 05.07.2018. 13 липня 2018 року Комсомольським міським судом винесено ухвалу про оголошення відповідача у розшук. Станом на 09.10.2018 у відділі інформація чи розшукана боржник ОСОБА_2 відсутня. Згідно копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 11.01.2012 на підставі договору міни від 30.03.2012 ВРР № 123589, ВРР № 123590 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , в якому створені всі необхідні умови для проживання, виховання і розвитку дитини. За місцем роботи в Громадській організації «Міжрайонне товариство мисливців і рибалок «Тахтаївська» позивач ОСОБА_1 характеризується позитивно. З інформації, наданої СЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 імені Л. І. Бугаєвської від 21.09.2018 № 01-20/474, вбачається, що учениця ОСОБА_3 була зарахована до 1-Б класу закладу 01 вересня 2016 року на підставі заяви матері ОСОБА_2 , проте станом на 01 вересня 2018 року учениця до занять у 3-В класі не приступила, про що повідомлено відповідні служби, які займаються встановленням місця знаходження дитини. У зв`язку з відсутністю інформації про місце перебування матері ОСОБА_2 та не перевіривши стан виконання нею батьківських обов`язків та інші обставини, що мають істотне значення при вирішенні спірного питання (умови проживання та місцезнаходження сім`ї, наявність самостійного заробітку, поведінки, вживання спиртними напоями або наркотичними засобами тощо) Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області не зміг встановити доцільність чи недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , та покладається на вирішення даного питання судом (висновки від 14.02.2019 № 03-26\383 та від 27.07.2020 № 03-26/1760). По справі також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач ОСОБА_2 незаконно вивезла дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до російської федерації, пред`явивши у пункті пропуску Гоптівка свідоцтво про смерть батька дитини, що вбачається з інформації Державної прикордонної служби України № 0.184-28774/0/15-20-вих від 09.11.2020. За заявою батька дитини - ОСОБА_1 , поданою 08.01.2019 на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, про повернення з рф в Україну дитини ОСОБА_3 міносвіти рф 21.06.2019 надано відповідь, що з урахуванням встановленого місця проживання дитини, компетентним судом для вирішення цивільних справ, у тому числі й справ по Конвенції 1980 року є тверський районний суд міста москви, до якого батько дитини може звернутись за захистом своїх прав. В порядку судового доручення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06.10.2021 № 12-282-21 згідно Конвенції про правову допомогу та правові відносини про цивільним, сімейним та кримінальним справам 1993 року 22.12.2021 за № 06-152224/21 мінюстом рф надано інформацію про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_2 , інформація щодо місця знаходження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 14.12.2021 в інформаційних системах компетентних органів рф відсутня. До місця постійного проживання в Україну дитина наразі не повернута. Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України). Згідно частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини перша, друга статті 159 СК України). Правовим наслідком ухилення особою, з якою проживає дитина, від виконання рішення суду щодо способу участі батьків у вихованні дитини, за змістом частини четвертої статті 159 СК України, є передача дитини судом для проживання з тим з батьків, хто проживає окремо. Згідно положень статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції наведених норм матеріального права не застосував, не дав оцінки факту умисного ухилення відповідача від виконання рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 534/575/15-ц щодо способів участі ОСОБА_1 у вихованні дитини та викрадення з цією метою дитини відповідачем, незаконного переміщення її через кордон до рф та її утримування на території іншої держави, неповернення дитини до місця постійного проживання в Україну, на чому саме і ґрунтуються вимоги позивача, та дійшов безпідставних висновків, що передача неповнолітньої дитини сторін для проживання з батьком суперечитиме її інтересам. Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей». Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання. Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання. Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років (стаття 4 Гаазької конвенції 1980 року). Згідно статті 5 для цілей цієї Конвенції: a) «права піклування» включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини; b) «права доступу» включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання. Як встановлено у справі та не враховано судом при ухваленні оскаржуваного рішення, незаконне переміщення дитини відповідачем до рф на підставі підробленого свідоцтва про смерть батька порушує право піклування відповідача про дитину та порушує права самої дитини на належне батьківське виховання й піклування. Частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Проте належних дій з повернення незаконно вивезеної дитини на своєчасне звернення батька дитини - ОСОБА_1 до адміністративного органу рф - міністерства освіти рф цим органом вчинено не було. Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Наявність таких доказів матеріали справи не містять попри те, що обов`язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає саме на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини). Відповідно до частини першої статті 7 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, яка набрала чинності для України 01.02.2008, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі. Оскільки матеріали справи не містять доказів набуття дитиною ОСОБА_3 звичайного місця проживання в іншій державі та сприйняття нею нового середовища, заперечення батьком дитини ОСОБА_1 проти переміщення та утримування дитини поза місцем її постійного проживання, з урахуванням вимог статей 4, 16, 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» вирішення спору щодо місця проживання дитини сторін належить до юрисдикції загальних судів згідно національного законодавства України. Законом України «Про охорону дитинства» (частина третя статті 11) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_2 не надавала відповідачу можливості зустрічатися та спілкуватися з донькою, що суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, умисно ухилялась від виконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини та самовільно незаконно вивезла дитину до рф, ураховуючи інтереси дитини, яка має зростати у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про передачу дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проживання з батьком - ОСОБА_1 . За наведених обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Передати неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проживання з батьком - ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді Ю. В. Дряниця Л. І. Пилипчук