Постанова Полтавський апеляційний суд № 529/265/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 529/265/22 Номер провадження 22-ц/814/2593/23Головуючий у 1-й інстанції Кириченко О.С. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л. секретар: Гречка Є.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтава апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Салашного Михайла Олексійовича на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2022 року, постановлене суддею Кириченко О.С. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи орган опіки та піклування Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області, виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради як органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні внука та спілкування з ним,- В С Т А Н О В И В: У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення способів участі у вихованні внука та спілкування з ним, шляхом особистих побачень один раз на тиждень у вихідний день (кожна неділя тижня) з 09-00 год. до 19-00 год. з можливістю відвідування онуком місця проживання бабусі без присутності матері та особистих побачень та спілкування з онуком у день його народження та під час свят. Позов мотивовано тим, що син позивача ОСОБА_3 та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , їхній малолітній син ОСОБА_4 залишився проживати разом з матірю за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач, як бабуся, прагне брати участь у вихованні онука, бажає проводити час та спілкуватися з ним, брати участь у його духовному та фізичному розвитку. Проте відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні з онуком. Врегулювати спір у позасудовому порядку не вдалося. Враховуючи висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради від 13.09.2022, уточнила позовні вимоги та просила визначити їй такі способи її участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім внуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : - особисті побачення кожної пятниці з 09:00 год. (з ночівлею) по ранок суботи, з правом відвідування місця проживання бабусі ( АДРЕСА_1 ), дитячих розважальних закладів, прогулянок по місту, враховуючи погодні умови, стан здоров`я та розпорядок дня дитини, без присутності матері; - особисті побачення та спілкування з онуком у день його народження та під час свят. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено бабусі ОСОБА_2 способи та порядок участі у спілкуванні та виховнні з онуком - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: особисті побачення кожної пятниці з 09:00 год. (з ночівлею) по ранок суботи, з правом відвідування місця проживання бабусі ( АДРЕСА_1 ), дитячих розважальних закладів, прогулянок по місту, враховуючи погодні умови, стан здоров`я та розпорядок дня дитини, без присутності матері; - особисті побачення та спілкування з онуком у день його народження та під час свят. Зобов`язано ОСОБА_2 завчасно попереджати ОСОБА_1 щодо зміни та їх причини у визначеному порядку зустрічей з дитиною. Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Салашний Михайло Олексійович, просив рішення суду скасувати ти ухвалити нове судове рішення яким визначити ОСОБА_2 спосіб та порядок участі у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_4 що пятниці чи в будь який інший будній день з 09 год. до 19 год., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенння місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок органу опіки та піклування, який покладений в основу оскаржуваного рішення, містить недостовірні дані, оскільки ОСОБА_1 не заперечувала лише щодо визначення дня зустрічі онука з бабою - п`ятниці, на території бабусі, але не надавала дозволу на ночівлю дитини у ОСОБА_2 . Вказує, що даний висновок є необгрунтований та суперечить інтересам дитини. Окрім того, вказав, що уточнення позовних вимог відбулося після закриття підготовчого провадження, що є порушенням норм процесуального права. Від представника ОСОБА_2 адвоката Наконечної О.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила, рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відзив обгрунтований тим, що висновок органу опіки та піклування ні відповідачем, ні її представником у встановленому законом порядку оскаржений не був, а викладені в ньому обставини є достовірними. Доказів, які б вказували на необгрунтованість висновоку органу опіки та піклування апелянтом не надано. Вказав, що попередній розрахунок судових витрат позивача в суді апеляційної інстанції складає 3000 грн. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 12). ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 10). Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 19.10.2021 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 37-39). Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_6 проживає разом з ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Матір`ю ОСОБА_3 , та відповідно бабусею ОСОБА_6 , є позивач ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 . Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з її малолітнім онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідність його інтересам дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради від 13.09.2022 № 114, вбачається, що орган опіки та піклування, розглянувши надані матеріали, заслухавши ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , врахувавши, що мати дитини ОСОБА_1 не заперечує щодо визначення днем зустрічей онука з бабою п`ятницю, на території бабусі, з ночівлею, прийшов до висновку про такий порядок участі бабусі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні з онуком ОСОБА_6 , а саме: кожної п`ятниці з 09:00 год. (з ночівлею) по ранок суботи, з правом відвідування місця проживання бабусі ( АДРЕСА_2 ), дитячих розважальних закладів, прогулянок по місту, враховуючи погодні умови, стан здоров`я та розпорядок дня дитини (а.с. 113-114). Враховуючи вищевказані обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 вказаної Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1 СК України). Згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні (частина перша статті 257 СК України). Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення (частина друга статті 257 СК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року в справі № 295/13297/18 (провадження № 61-8094св20) вказано, що: «законодавцем визначено механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби, діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (частини друга, третя статті 257 СК України). За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права. Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами. Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права. У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, §108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (рішення ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, § 82). Подібні правові висновки щодо врахування найкращих інтересів дитини висловлені у рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2019 року у справі «Швець проти України» («Shvets v. Ukraine», заява № 22208/17), а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15 (провадження № 61-14491сво20). При цьому у вищевказаній постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначено, у тому числі, й те, що для врахування балансу інтересів у цій справі суд звертається до положення статті 257 СК України, згідно з якою баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Тлумачення наведених норм матеріального права у системному поєднанні з прецедентними рішеннями ЄСПЛ дає підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Вказані за змістом висновки викладено Верховним Судом у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 607/9336/20 (провадження № 61-20367св21). У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Частинами п`ятою та шостою статті 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, в якому враховуючи інтереси дитини визначено спосіб та порядок участі бабусі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з онуком, а саме: кожної п`ятниці з 09:00 год. (з ночівлею) по ранок суботи, з правом відвідування місця проживання бабусі ( АДРЕСА_2 ), дитячих розважальних закладів, прогулянок по місту, враховуючи погодні умови, стан здоров`я та розпорядок дня дитини. Відповідно до ст. 79 ч. 2 ЦК України рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду. Разом з тим, вказуючи на недостовірність даних, зазначених у висновку органу опіки та піклування, відповідачем та її представником не надано доказів оскарження даного висновку у передбаченому законом порядку. Окрім того, апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що вказаний висновок не відповідає інтересам дитини. Заперечення відповідача щодо залишення дитини у бабусі з ночівлею колегія суддів відхиляє, оскільки враховуючи найкращі інтереси дитини та обставини справи, місцевий суд з огляду на територіальну віддаленість місць проживання сторін та режиму дня малолітньої дитини, прийшов до обгрунтованого висновку про доцільність залишення дитини у бабусі з ночівлею. Надавши оцінку встановленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги вік дитини, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, який не оскаржений сторонами, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог. Окрім того, місцевим судом вірно зазначено, що у разі зміни обставин сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом про визначення іншого способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Доводи апеляційної скарги, щодо порушення місцевим судом норм процесуального права колегія суддів відхиляє з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ч. 2 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань», стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. Вказаний висновок виклалено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21). При апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції визначених у ч. 3 ст. 376 ЦПК України також не встановлено. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Наконечна О.М. просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції у сумі 3000 грн. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону). У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У відповідності до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс). Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано копію ордеру на надання правничої допомоги (а.с.180), витяг з договору про надання правової допомоги від 08.02.2023 (а.с. 182), опис робіт виконаний адвокатом (а.с. 178-179), акт приймання-передачі наданих послуг (а.с. 176), квитанцію № 155 від 15.02.2023 про оплату адвокату Наконечній О.М. гонорару у сумі 3000 грн. (а.с. 177). Від відповідача та її представника до суду не надходило заперечень щодо визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції. З огляду на викладене, заявлений розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3000 грн. підтверджений належними достатніми та достовірними доказами. Визначений адвокатом Наконечною О.М. розмір витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності та розумності, критерій реальності адвокатських витрат, а також характер складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді даної справи. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Салашного Михайла Олексійовича залишити без задоволення. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді С. А. Гальонкін Г. Л. Карпушин