Постанова 4814 № 643/6097/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 643/6097/17 Номер провадження 22-ц/814/147/23Головуючий у 1-й інстанції Довготько Т.М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Чумак О.В. суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І. за участю секретаря Боштенка В.Ю. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А: 13.05.2017 року ОСОБА_3 звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 08.07.2014 року відповідач отримав у неї у позику грошові кошти у розмірі 40 000 доларів США, які зобов`язався повернути протягом двох місяців, про що надав розписку. По закінченні зазначеного строку відповідач суми позики не повернув та ухиляється від її повернення до цього часу, тому позивач вимушений звернутись до суду для захисту свого порушеного права. У відповідності до ст. 625 ЦК України, відповідач має сплатити також суму боргу з урахуванням 3% річних з простроченої суми за період прострочення, а саме за період з 09.09.2014 року по 11.05.2017 року у розмірі 84720,82 грн. З наведених підстав просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу у розмірі 1057200, 00 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 84 720 грн. 82 коп., та судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 8000, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8000, 00 грн. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за розпискою від 08.07.2014 року в розмірі 1057200 грн. 00 коп., 3% річних від простроченої суми в розмірі 84720 грн. 82 коп., витрати на правову допомогу у розмірі - 8000,00 грн. та судовий збір у розмірі - 8000,00 грн., а всього: 1 157 920 грн. 82коп. /один мільйон сто п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять/ грн.82 коп. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення, після чого відповідач оскаржив заочне рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Ніколаєв В.О. прохає скасувати заочне рішення, посилаючись на те, що на момент звернення з позовом сума боргу була повністю погашена, оригінал розписки повернуто та знищено. Відповідач не визнає та категорично заперечує авторство ксерокопії розписки, яка міститься в матеріалах справи. Одночасно з апеляційною скаргою подав клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. 17.12.2021 р. Харківським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2017 року, а ухвалою цього ж суду від 28.12.2021 р. справу призначено до розгляду в Харківському апеляційному суді на 30.03.2022 р. о 09:30. 10.01.2022 до Харківського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивачки ОСОБА_3 адвокат Лідія Бабій прохає відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. 19.05.2022 р. ця цивільна справа надійшла до Полтавського апеляційного суду, 23.05.2022 прийнята до провадження та призначена до розгляду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.08.2022 клопотання адвоката Ніколаєва В.О. представника відповідача ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 надати Полтавському апеляційному суду вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки особистого почерку та підпису в строк до 12.09.2022 р. Зобов`язано ОСОБА_3 надати оригінал розписки від 08.07.2014 року на суму сорок тисяч доларів США, ксерокопія якої міститься в матеріалах даної цивільної справи. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.02.2023 поновлено апеляційне провадження у цій справі та призначено судове засідання. Підставою поновлення апеляційного провадження стало те, що ОСОБА_1 до цього часу не надав вільних та умовно-вільних зразків особистого почерку і підпису. Про наявність поважних причин ненадання відповідних зразків апеляційний суд відповідач не повідомив. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Позивачка, її представник та відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Отже, неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, що відповідає приписам ст. 372 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Ніколаєва В.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 08.07.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, викладений в письмовій формі, за яким ОСОБА_3 передала, а відповідач ОСОБА_1 прийняв у власність 40 000 доларів США, які зобов`язався повернути протягом двох місяців, тобто до 08.09.2014 року. На підтвердження укладення відповідного договору позивачем надано до суду першої інстанції копію, а до суду апеляційної інстанції оригінал розписки. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взятого на себе з розписці зобов`язання та не повернув позичальнику отриману в борг грошову суму, тому вона підлягає стягненню на користь позивача. Також з відповідача підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду, враховуючи наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Так, у матеріалах справи наявна боргова розписка від 08.07.2014, згідно якої ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_3 суму коштів у розмірі сорок тисяч доларів США. У розписці зазначено, що відповідач зобов`язується повернути грошові кошти протягом 2 місяців. Отже, надана суду розписка за своєю природою є підтвердженням укладання договору позики та отримання відповідачем від позивача грошових коштів в розмірі 40000 доларів США, із зобов`язанням повернення протягом 2 місяців. Оскільки у розписці зазначені: сторони зобов`язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, та особистий підпис позичальника, то між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчать про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України. Статтею 1051 ЦК України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. За змістом статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Така позиція узгоджується з роз`ясненнями, наданими у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за №9, відповідно яких не може доводитися свідченнями свідків заперечення факту вчинення між сторонами правочину, який належить вчиняти у письмовій формі, а також оспорювати виконання зобов`язань, що виникли з цього правочину. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 грошові кошти, отримані в борг, позивачці ОСОБА_3 не повернув, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості за договором позики у розмірі 40 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подачі позову становило 1 057 200 грн. Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Крім основної суми боргу боржник, на підставі ч.2 ст.625, ч.1 ст.1050 ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приймаючи до уваги те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання та не повернув отримані в борг грошові кошти з нього на користь позивачки ОСОБА_3 підлягає стягненню три відсотки річних від простроченої суми, що складає 84 720 грн. 82 коп. Не можуть бути прийняті до уваги доводи представника відповідача в апеляційній скарзі з приводу того, що надана розписка написана та підписана не відповідачем, враховуючи те, що доказів на підтвердження вказаної обставини відповідач не надав. За клопотанням представника відповідача, Полтавським апеляційним судом у цій справі була призначена судова почеркознавча експертиза. Проте дана експертиза не проведена в зв`язку з ненаданням відповідачем ОСОБА_1 необхідних зразків підпису. Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Приймаючи до уваги те, що експертиза призначалась з метою встановлення факту написання та підписання розписки не відповідачем, а іншою особою, відповідач за клопотанням якого призначена експертиза ухилився від подання необхідних зразків, суд апеляційної інстанції вважає, що факт написання цієї розписки відповідачем ОСОБА_1 є встановленим та не спростованим відповідачем. Також не заслуговують на увагу доводи представника відповідача щодо відсутності оригіналу розписки, оскільки вказаний оригінал був наданий позивачкою для проведення експертизи. Копія, яка відповідає оригіналу, знаходиться в матеріалах справи. Крім того колегія суддів не погоджується з доводами представника відповідача щодо безпідставності стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, з огляду на таке. Відповідно до ч.1-2 ст.84 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Як зазначено в п.48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження вимог про стягнення витрат на правову допомогу позивачем до місцевого суду надано договір про надання правової допомоги № 29 від 03.05.2017, укладений між ОСОБА_3 та АО «ЛЄДАПРАВО»; додаток до договору від 03.05.2017, акт №1 від 26.06.2017 до договору № 29 від 03.05.2017 про надання правової допомоги; договір № 65 про надання правової допомоги від 19.09.2017; додаткову угоду від 09.10.2017 до договору № 29, два платіжних доручення від 19.07.2017 та від 04.05.2017 про сплату позивачкою на користь АО «ЛЄДАПРАВО» 8000 гривень за надання правової допомоги; копії свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю на ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; копії виписки з ЄДРЮО та ФОП щодо АО «ЛЄДАПРАВО» та статуту АО «ЛЄДАПРАВО» (а.с. 7, 38-57). Факт надання позивачці правової допомоги АО «ЛЄДАПРАВО», її обсяг, розмір та здійснення фактичної оплати за надані позивачці послуги адвокатами в сумі 8000,00 грн. підтверджені належними і допустимими доказами та стороною відповідача не спростовані. Враховуючи те, що стороною позивача надано документальні підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.09.2020 року у справі 329/766/18, від 22.01.2021 р. при розгляді справи № 925/1137/19. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За наведених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена протягом 30 днів до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді Ю.В.Дряниця Л.І.Пилипчук