Постанова Одеський апеляційний суд № 513/232/23
від 28.04.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДНомер провадження: 33/813/663/23 Номер справи місцевого суду: 513/232/23 Головуючий у першій інстанції Миргород В. С. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 513/232/23 Номер провадження: 33/813/663/23 Одеський апеляційний суд у складі: - головуючого судді - Заїкіна А.П., - за участю секретаря судового засідання Власенко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Саратського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановив: Постановою Саратського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі - 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 536,80 грн.. Відповідно до змісту постанови суду першої інстанції, 07.12.2022 року о 20 годині 50 хвилині, ОСОБА_1 по вул. Чкалова в смт. Сарата Білгород- Дністровського району Одеської області керувала автомобілем ВАЗ 21063, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме - запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на визначення стану сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовилась. Тобто остання порушила п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вищевказана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм діючого законодавства. Судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено матеріали справи. Вона безпідставно була зупинена працівниками поліції. Посилається на неналежність наявних в матеріалах справи доказів її винуватості. Посилаючись на такі доводи, ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити провадження по справі. Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, приходжу до таких висновків. Згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Мотивуючи винуватість, суд першої інстанції дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП України. Матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції та перевіреними під час апеляційного розгляду, беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 винна у вчиненні адміністративного правопорушення та підлягає притягненню до адміністративної відповідальності, що підтверджується: 1) відомостями, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, яким зафіксовано місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення; 2) відеозаписом з місця події, на якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення, а саме - факт відмови ОСОБА_1 , на пропозицію працівників поліції, пройти медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі. Надавши об`єктивну правову оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки вони спростовуються дослідженими вище доказами, не довіряти яким у суду апеляційної інстанції підстав немає. Серед превентивних заходів ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» визначено, зокрема такий захід як зупинення транспортного засобу . Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов`язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи. Так, зокрема, ч. ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» наведений вичерпний перелік випадків, коли поліцейський має право зупинити транспортний засіб, а ч. 3 ст. 35 цього ж Закону закріплює обов`язок поліцейського поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстав зупинки, визначених цією статтею. Право водія дізнатись про причини зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом та прізвище і посаду цієї особи, також гарантоване ст. 16 Закону України «Про дорожній рух». Пунктами 1 - 9 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» визначений вичерпний перелік випадків, які надають право працівнику поліції зупинити транспортний засіб, а саме: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Згідно ч. 2 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. З дослідженого відеозапису з місця події, вбачається, що причиною зупинки транспортного засобу, яким керувала ОСОБА_1 , послугувало те, що не працювало освітлення номерного знаку автомобіля. З огляду на вказане, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про спростування твердження ОСОБА_1 про те, що зупинка автомобіля була безпідставною. Статтею 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортним засобом особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом від проходження такого огляду. Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується, доказами, які досліджувались в суді першої інстанції та перевірені апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги про неналежність наявних в матеріалах справи доказів винуватості ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки з вказаних доказів можна дійти до висновку щодо винуватості апелянта у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до досліджених апеляційним судом матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння. Саме з підстав відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння і складено протокол про адміністративне правопорушення, з посиланням на порушення водієм п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Таким чином доводи апеляційної скарги не мають наслідком скасування оскаржуваної постанови, а тому на увагу суду не заслуговують. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За вищевказаних обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України. Підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні. У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. ст. 8, 62 Конституції України, ст. ст. 7, 252, 280, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Одеський апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Саратського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду: А. П. Заїкін