Постанова 4822 № 725/1734/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 лютого 2023 року м. Чернівці справа № 725/1734/22 провадження №22-ц/822/11/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Литвинюк І.М. секретаря Скулеба А.І. з участю представника позивача Бабічук Анастасії Степанівни, представника відповідача Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Бацей Тетяни Миколаївни учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 05 вересня 2022 року, головуючий у першій інстанції Іщенко І.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бабічук А.С., у квітні 2022 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору припиненим. Зазначав, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006. Виконання зобов`язання забезпечено договором між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 іпотеки від 9 серпня 2005 року №CVMWGА00000006. Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки домоволодіння по АДРЕСА_1 шляхом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення. Згідно із частиною 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними та припиненими. Просив визнати кредитний договір, укладений між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006 припиненим. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано кредитний договір, укладений між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006 припиненим. В решті відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 05 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору припиненим відмовити. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалення заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2009 року за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006 в розмірі 752161 грн. 72 коп. (97683 долари США 34 центи) звернути стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаних предметів іпотеки (на підставі договору іпотеки від 9 серпня 2005 року №CVMWGА00000006) Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Закритому акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Виконання заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2009 року за рахунок відчуження майна не в повному обсязі на суму 81299 доларів США. Тому вважає за наявності невиконаного рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов`язання не припиняється. Посилається на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет. Вважає, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту, оскільки ухвалення судом рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання кредитного договору чи іпотечного припиненим, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин. Вказує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, зазначеному ОСОБА_1 , оскільки викликають сумнів реальність та достовірність витрат, не зазначено, що саме входить до певних витрат, кількість витраченого часу по кожній послузі. Зазначає, що обсяг справи не є значним, справа не відносить до справ значної складності. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за кредитним договором між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006 є припиненим. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на положення частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» та зазначив, що Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» набуло право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними та припиненими. Водночас судом першої зазначено про відсутність у матеріалах справи доказів вартості набутого Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» нерухомого майна, не задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам не відповідає. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Встановлено, що між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 вчинено кредитний договір від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006. Забезпечено виконання зобов`язання договором між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 іпотеки від 9 серпня 2005 року №CVMWGА00000006. Відповідно інформації з Деражвного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 6 липня 2022 року №304339138 на підставі рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 22 вересня 2016 року індексний номер 31510005 здійснено реєстрацію права власності Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору. Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2009 року за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006 в розмірі 752161 грн. 72 коп. (97683 долари США 34 центи) звернути стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаних предметів іпотеки (на підставі договору іпотеки від 9 серпня 2005 року №CVMWGА00000006) Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Закритому акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає по АДРЕСА_1 , із зняттям з реєстраційного обліку. Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим у позові Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, у зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання кредитного договору припиненим відмовлено. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Згідно з частиною 1, 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Заслуговують на увагу посилання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на застосування ОСОБА_1 неналежного способу захисту. На підставі ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом». У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання кредитного договору припиненим. Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору...»; «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21). Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Отже, ОСОБА_1 , звертаючись з вимого про визнання кредитного договору припиненим просив застосувати неналежний спосіб захисту, який не передбачений законом. У такому разі суд першої інстанції дійшов висновку про визнання кредитного договору, укладеного між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , від 5 серпня 2005 року №CVMWGK00000006 припиненим на порушення норм матеріального права. Не заслуговують на увагу твердження Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про набуття права власності на предмет іпотеки у зв`язку із виконанням заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2009 року за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення. Відповідно інформації з Деражвного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 6 липня 2022 року №304339138 на підставі рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 22 вересня 2016 року індексний номер 31510005 здійснено реєстрацію права власності Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору. Не можна погодитися з доводами Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на які є посилання в апеляційній скарзі, про ухвалення рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим, що набрало законної сили, з тими самими вимогами. На підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвали суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тотожними є позови, у яких співпадають суб`єктний склад, предмет і підстава позову. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі» (пункти 26, 27). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21). У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 175/685/17-ц (провадження № 61-22120св19) міститься висновок про те, що «зміна розміру відшкодування (як в сторону зменшення, так в сторону збільшення) за незмінності підстав позову не може свідчити про зміну предмета позову». Встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим у позові Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, у зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання кредитного договору припиненим відмовлено. З матеріалів справи вбачається, що підстави позову у цій справі та у зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим, щодо якого ухвалено рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року, відмінні. Підставою позову у цій справі ОСОБА_1 зазначалось припинення основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання згідно із частиною 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» та недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги у зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим, щодо якого ухвалено рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року, є позбавлення можливості кредитора звернути стягнення на непогашену частину заборгованості за основним зобов`язанням у разі звернення стягнення на предмет іпотеки, неможливість здійснення подвійного стягнення у разі звернення стягнення як за основним та і за забезпечувальним зобов`язанням. Отже, відсутні підстави для висновку про набрання законної сили рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 9 грудня 2020 року за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання кредитного договору припиненим, ухваленого з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 вересня 2022 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 05 вересня 2022 року скасувати. У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору припиненим відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді М. І. Кулянда І. М. Литвинюк