Постанова 4815 № 569/14113/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 травня 2023 року м. Рівне Справа № 569/14113/20 Провадження № 22-ц/4815/199/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Ковальчук Н.М., Майданіка В.В. секретар - Пиляй І.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Групп», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Маринчака Олега Степановича, який діє від імені ОСОБА_3 , та адвоката Широких Юлії Валеріївни, яка діє від імені ОСОБА_5 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року, повне судове рішення складено 26 жовтня 2022 року, у складі судді Харечка С.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Груп», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна приватною власністю, визнання недійсними рішення товариства, ВСТАНОВИВ: 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , в якому просила встановити юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу у період з 2001 року по даний час; визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , особистою власністю ОСОБА_1 ; визнати недійсними: Акт приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття майна - квартири АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року, рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі майна - квартири АДРЕСА_1 , від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2001 року вона проживає із ОСОБА_2 однією сім`єю. Разом виховують спільних дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, виконують права та обов`язки подружжя, купують рухоме та нерухоме майно (квартири, земельні ділянки, автомобілі). Вказаний факт було встановлено ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2017 року про визнання мирової угоди по справі № 569/750/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. З того часу обставини залишилися незмінними, вони досі проживають однією сім`єю, виховують дітей. Позивач зазначала, що 03 грудня 2018 року нею набуто у особисту власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказане майно було набуто за її особисті кошти та за домовленістю із ОСОБА_2 ця квартира придбана як її особиста власність. Для зручності усю нерухомість оформлено на чоловіка ОСОБА_2 . 16 лютого 2019 року ОСОБА_2 без її відома та погодження, вніс квартиру до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп», яке в свою чергу, 22 лютого 2019 року відчужило квартиру громадянці ОСОБА_3 .. Ні про факт внесення її майна до статутного фонду товариства, ні про факт відчуження квартири третім особам, їй не було відомо до травня 2020 року. Внаслідок цих недобросовісних дій, майно вибуло з її володіння, а громадянка ОСОБА_3 набула його без її на те волі. У зв`язку з чим вважає, що недійсним є не лише акт про приймання її майна від ОСОБА_2 до ТОВ «Лейк Ленд Груп»від 16 лютого 2019 року, але й рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп»про прийняття вказаного майна до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп»та рішення про відчуження її майна громадянці ОСОБА_3 від 22 лютого 2019 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року позов задоволено. Встановлено юридичний факт проживання однією сім`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу у період з 2001 року по даний час. Визнано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , особистою власністю ОСОБА_1 .. Визнано недійсними: Акт приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття майна квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , від ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі майна квартири АДРЕСА_2 , від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 . Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Маринчака О.С. задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року змінено в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу період проживання, вказавши «з 01 січня 2004 року». Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року в частині визнання майна приватною власністю, визнання недійсним рішення скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ТОВ «Лейк Ленд Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 про визнання майна приватною власністю, визнання недійсним рішення задоволено частково. Визнано недійсними: Акт приймання-передавання ОСОБА_9 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття майна - квартири АДРЕСА_2 , від ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі майна квартири АДРЕСА_2 , від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю відмовлено. Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що заявлені позивачем вимоги про визнання нерухомого майна особистою власністю ОСОБА_1 та визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі майна - квартири АДРЕСА_1 , від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 , яка заперечує наявність у позивача права власності на вказану квартиру. Проте ОСОБА_3 до участі у справі у якості відповідача або співвідповідача не залучена, клопотань про її залучення співвідповідачем за цим позовом позивач не заявляла. У цій справі залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року залучено ОСОБА_3 до участі у даній справі у якості відповідача. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залучено до участі у даній справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 травня 2022 року залучено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до участі у даній справі у якості співвідповідачів. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Лейк Ленд Груп», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна приватною власністю, визнання недійсним рішення задоволено частково. Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу у період з 01 січня 2004 року по даний час. Визнано недійсними: Акт приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття майна квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , від ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі майна квартири АДРЕСА_2 від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 від 22.02.2019. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу мотивовано тим, що проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав сам відповідач ОСОБА_2 , а також підтвердила цей факт їх сусідка ОСОБА_10 , яка вказала, що сторони проживають як сім`я, мають спільних дітей, разом ведуть господарство. При вирішенні питання про початок відліку строку проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд враховував, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. Вирішуючи позовні вимоги про визнання спірної квартири особистою власністю позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не спростувала презумпції спільної сумісної власності подружжя на квартиру, оскільки матеріали справи не містять доказів, що саме позивач вносила кошти на придбання квартири. Сама по собі боргова розписка не свідчить про набуття ОСОБА_1 майна у приватну власність. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як він ґрунтується на оцінці наданих сторонами доказів, а крім того відповідає принципу презумпції спільності майна подружжя набутого під час шлюбу, закріпленому в статті 60 СК України та відображеному в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Відповідно, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» спірного нерухомого майна, від позивача, в порушення частини третьої статті 65 СК України та частини третьої статті 369 ЦК України, не було отримано письмової згоди на відчуження майна. Таким чином, суд першої інстанції вважає встановленим факт вибуття спірної квартири поза волею ОСОБА_1 .. Оскільки правочин щодо передачі ОСОБА_2 спірного нерухомого майна подружжя у вигляді внеску у статутний капітал ТОВ «Лейк Ленд Групп», який є угодою щодо розпорядження цінним майном, вчинено з порушенням вимог статті 65 СК України щодо наявності письмової згоди другого з подружжя на вчинення такого правочину, суд дійшов висновку про недійсність цих правочинів. Щодо клопотання представника відповідача адвоката Маринчака О.С. про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсними: акту приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - спірної квартири та відповідних рішень загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року щодо спірної квартири, то суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Групп» які відбулися 16.02.2019 року та на яких було внесено спірну квартиру до статутного фонду товариства матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності. З апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції звернулися адвокат Маринчак О.С., який діє від імені ОСОБА_3 , та адвокат Широких Ю.В., яка діє від імені ОСОБА_5 .. Адвокат Маринчак О. С. обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства. Більше того відповідач пояснив суду, що проживає з відповідачкою окремо, однак, кожного дня відвідує їх спільних дітей. Щодо висновку суду про нібито придбання спірної квартири за кошти ОСОБА_1 та саме для неї, то зазначає, що такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та не доводиться жодними належними доказами. Так, у оскаржуваному рішенні суд посилався на боргову розписку від 02.12.2018 року та договір про поділ майна подружжя від 04.12.2018 року, проте, вищезазначені документи є неналежними та недопустимими доказами, які ніяким чином не можуть підтвердити встановлений судом висновок про визнання квартири АДРЕСА_2 особистою власністю позивачки. Твердження позивачки про те, що вона 02.12.2018 року нібито отримала в борг кошти для придбання квартири, яка як об`єкт нерухомого майна вперше була зареєстрована за ОСОБА_2 ще 28.11.2018 року, внаслідок реконструкції частини нежитлових приміщень по АДРЕСА_4 , право власності на які у ОСОБА_2 виникли ще 20.11.2018 року, є спробою позивачки ввести суд в оману, з метою домогтися позбавлення власника майна будь-яких прав на квартиру. Також заперечує факт придбання спірної квартири ОСОБА_11 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність, оскільки ОСОБА_9 набув у власність на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 23.11.2018 року укладеного між ним та ОК «СТ «Скорпіон» спершу нежитлові приміщення за вказаною адресою, які в подальшому реконструював у квартири, одну з яких (№50) зареєстрував за собою на праві власності. Вказує, що ОСОБА_1 ніколи не була власником спірної квартири, оскільки таке право не могло виникнути на підставі нікчемного договору про поділ майна подружжя від 04.12.2018 року, без його нотаріального посвідчення та без подальшої державної реєстрації таких прав на нерухоме майно за позивачем. Зазначає, що спору, як такого між позивачем та відповідачами у справі не існувало. Всі дії по набуттю спірної квартири у власність ОСОБА_2 та подальшою передачею її до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» були частиною господарської діяльності ОСОБА_2 та підконтрольних йому юридичних осіб. ОСОБА_2 , здійснюючи таку господарську діяльність у аналогічний спосіб передав до статутного капіталу значну кількість квартир в тому числі і у будинку по АДРЕСА_4 , вчиняючи такі правочини ОСОБА_2 також не отримував згоди ОСОБА_1 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову. З апеляційною скаргою також звернулася адвокат Широких Ю. В., яка діє від імені ОСОБА_5 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ведення ними спільного господарства, які б дали обґрунтовану підставу вважати, що спірна квартира була набута під час такого проживання і є їхньою спільною сумісною власністю. Надаючи пояснення в суді ОСОБА_2 не вказав, що придбав спірну квартиру за спільні з позивачем кошти та не міг пояснити чому не повідомив ОСОБА_1 про передачу вказаної квартири у статутний капітал ТОВ «Лейк Ленд Груп», у разі, якщо це була їхня спільна власність, а також не пояснив, яким чином позивач брала участь в її придбанні. Свідок ОСОБА_10 не змогла пояснити, яку саме квартиру показувала їй ОСОБА_1 та яка саме квартира є власністю останньої. Вказує, що спірна квартира була набута в результаті поділу об`єкта нерухомості в буд. АДРЕСА_4 , який належав ОК «СТ «Скорпіон» шляхом виділення ОСОБА_2 частки. Суд безпідставно взяв до уваги договір про поділ майна подружжя від 04.12.2018 року, оскільки позивач ніколи не була власником спірної квартири, а право власності на нерухоме майно не могло виникнути на підставі вищезазначеного нікчемного договору про поділ майна подружжя, укладеного в простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення та без подальшої державної реєстрації таких прав на нерухоме майно за позивачем. Суд не звернув увагу на те, що однією з позовних вимог ОСОБА_1 було оспорення рішень господарського товариства. Також згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у листопаді 2019 року позивач була учасником ТОВ «Лейк Ленд Груп» та мала можливість доступу до всіх документів, які належали товариству. ОСОБА_2 був не лише директором вказаного товариства, але й його учасником. Таким чином, даний спір мав розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 у своєму позові всупереч ст. 20 ЦПК України об`єднала вимоги, які не можуть бути розглянуті в рамках цивільного судочинства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_11 вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вказує, що суд першої інстанції на основі зібраних доказів правильно встановив і факт проживання однією сім`єю, і обставини придбання квартири, і, відповідно скасував незаконні рішення ТОВ «Лейк Ленд Груп» про вибуття її майна із її володіння поза волею власника. Заслухавши доповідача, пояснення: представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Маринчака О.С., представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Широких Ю.В., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Віднік А.М., які підтримали апеляційні скарги, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бідюк Т.В., дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 року проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі. Мають спільних дітей, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження. 02 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклала договір позики та отримала в борг від ОСОБА_13 150 000 гривень для купівлі квартири та зобов`язалася повернути борг до 02 грудня 2019 року. Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 грудня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 04 грудня 2018 року сторони в простій письмовій формі уклали договір про поділ майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого в особисту приватну власність ОСОБА_1 перейшла квартира АДРЕСА_1 . Вказаний договір нотаріально непосвідчений. У подальшому спірну квартиру АДРЕСА_3 було передано ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп», що підтверджується витягом з протоколу № 10 загальних позачергових зборівзасновників ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16 лютого 2019 року та актом приймання-передавання майна від 16 лютого 2019 року. На підставі вказаного акта була проведена державна реєстрація права власності на майно за товариством. Згідно з витягом з протоколу № 11 загальних позачергових зборів засновників ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 22 лютого 2019 року частину майна товариства ТОВ «Лейк Ленд Груп», а саме квартиру АДРЕСА_2 , передано ОСОБА_3 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 лютого 2019 року. Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 листопада 2020 року ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу 23 листопада 2020 року та зареєстровано в реєстрі за № 2081. 29 березня 2021 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_14 .. Договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С.Й. та зареєстровано в реєстрі за № 1243. 31 березня 2021 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 договір іпотеки, за яким передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики від 31 березня 2021 року квартиру АДРЕСА_2 . Вирішуючи питання щодо позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 року, проживають однією сім`ю, але не перебувають у шлюбі. Мають спільних дітей, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвами про народження. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2017 року, яка ніким не оскаржена та набрала законної сили, визнано мирову угоду, за умовами якої сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою здійснили поділ рухомого та нерухомого майна, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Під час розгляду справи судом першої інстанції проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнав, а також підтвердила цей факт їх сусідка ОСОБА_10 , яка вказала, що сторони проживають як сім`я, мають спільних дітей, разом ведуть господарство. Доводи апеляційних скарг висновок суду першої інстанції у вказаній частині позовних вимог не спростовують, і задоволенню не підлягають. При вирішенні питання про початок відліку строку проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд першої інстанції враховує, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. При цьому суд першої інстанції, задовольняючи вказану позовну вимогу не врахував, що формулювання в резолютивній частині про проживання однією сім`єю «по даний час» є недоречним. Зважаючи на те, що позивач звернулась до суду з позовом 02 вересня 2020 року, підставою для звернення з позовом про встановлення такого факту, стала необхідність пояснення, яким чином належна, на її думку, їй на праві особистої власності квартира, була зареєстрована в грудні 2018 року за ОСОБА_9 , позовні вимоги під час розгляду справи не змінювала та не уточнювала, слід змінити рішення суду у вказаній частині, зазначивши про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Предметом розгляду даної справи є факт набуття у зазначений період ОСОБА_1 в особисту приватну власність спірної квартири. На майбутнє сторони не позбавлені можливості здійснити реєстрацію шлюбу у встановленому законом порядку. Вирішуючи питання щодо позовних вимог про визнання особистою власністю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , колегія суддів виходить з наступного. Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 грудня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 . Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірної квартири її особистою власністю, оскільки позивачем не доведено набуття квартири за особисті кошти у свою власність. Рішення суду у вказаній частині позивачем не оскаржено. При цьому суд першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог та визнав спірну квартиру об`єктом права спільної власності подружжя. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зазначеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 16 листопада 2022 року у справі № 333/3529/19. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначаючи підстави позову, як елементи його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права. Звертаючись до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_9 та інших відповідачів, ОСОБА_1 посилалася на те, що спірна квартира була придбана нею за її особисті кошти і належала виключно їй. Позивач, посилаючись на положення пункту 3 частини 1 статті 57 СК України вказувала, що хоча вказана квартира і придбана у період проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, але за особисті кошти одного з них, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю того, за чиї кошти придбано. Крім того, позивач у позові наголошувала на тому, що правочин, вчинений ОСОБА_9 із відчуження квартири не підпадає під дію статті 65 СК України, оскільки вказана квартира є її особистою власністю, а не спільною власністю подружжя. Суд першої інстанції вказаного не врахував, вийшов за межі предмету та підстав позову та дійшов безпідставного висновку про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись лише на встановлений факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. Оскільки судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання спірної квартири особистою власністю позивачки, з підстав не доведення нею набуття у особисту власність даної квартири, рішення суду першої інстанції у вказаній частині є правильним. Разом з тим, судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення безпідставно вказано про набуття спірної квартири у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки таких позовних вимог не було заявлено. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю, виклавши мотивувальну частину вирішення, щодо вказаних позовних вимог, в тому числі в редакції даної постанови, а саме, виключити висновок суду першої інстанції про набуття квартири АДРЕСА_2 , у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині визнання недійсними: Акту приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття спірної квартири до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року, та рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі квартири від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 , колегія суддів виходить з наступного. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження №12-71гс20) зробила наступні висновки: «8.1. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 8.2. Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання. 8.3. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 8.4. Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства. 8.5. Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. 8.6. Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 8.7. Відповідно до частин перших статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. 8.8. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть. 8.9. Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб. 8.10. Спірним Договором не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах. 8.11. Посилання позивача на невідповідність Договору нормам статей 60, 61, 63 СК України не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 ЦК України. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. 8.12. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа в спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.» Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними : Акту приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття спірної квартири до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року, та рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі квартири від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 , суд першої інстанції, по-перше: вийшов за межі позовних вимог, дійшов безпідставного висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та встановив, що під час передачі спірного майна до статутного капіталу товариства було порушено вимоги частини третьої статті 65 СК України та частини третьої статті 369 ЦК України, по-друге: не звернув уваги на те, що вказані позовні вимоги мають розглядатись господарським судом. Згідно з частиною четвертою статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Аналогічний висновок, вкладено в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 522/8510-18-ц. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року в частині визнаннянедійсними: Акту приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття спірної квартири до статутного фонду ТОВ «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року, та рішення загальних зборів ТОВ «Лейк Ленд Груп» в частині передачі квартири від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 , підлягає скасуванню, провадження у справі щодо вказаних позовних вимог слідзакрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги адвоката Маринчака Олега Степановича, який діє від імені ОСОБА_3 , та адвоката Широких Юлії Валеріївни, яка діє від імені ОСОБА_5 , задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року в частині визнання недійсними: Акту приймання-передавання ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 ; рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Груп» в частині прийняття майна квартири АДРЕСА_2 , від ОСОБА_2 до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Груп» від 16.02.2019 року; рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лейк Ленд Груп» в частині передачі майна квартири АДРЕСА_2 , від ТОВ «Лейк Ленд Груп» до ОСОБА_3 скасувати, провадження у справі щодо вказаних позовних вимог закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по даний час змінити, зазначивши про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 02 вересня 2020 року. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю змінити, виклавши мотивувальну частину відмови в задоволенні вказаних позовних вимог в редакції даної постанови. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 8122 гривні. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 2522,40 гривні. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 травня 2023 року. Головуючий І. В. Вейтас Судді: Н. М. Ковальчук В. В. Майданік