Постанова 4824 № 377/40/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2023року м. Київ Унікальний номер справи № 377/40/22 Апеляційне провадження 22-ц/824/338/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Махлай Л.Д., суддів: Немировської О.В., Ящук Т.І. при секретарі: Кролівець О.В. позивач ОСОБА_1 відповідач Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , на рішення Славутицького міського суду Київської області від 30 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Малишенко Т.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі ДСП «ЧАЕС») про скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення, в с т а н о в и в : у січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДСП «ЧАЕС», в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 269-к від 06.12.2021 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення. В обґрунтування позову зазначав, що працює у ДСП «ЧАЕС» на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Наказом від 06.12.2021 № 269-к його відсторонено від роботи без збереження робітної плати з 09.12.2021 до надання документів, які підтверджують проведення профілактичного щеплення від COVID-19, або до надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Вважає таке відсторонення незаконним, оскільки прелік підстав для відсторонення працівника від роботи, визначений статтею 46 КЗпП України. Положення цієї статті передбачають можливість відсторонення, проте лише актами законодавства України. Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Мінітсрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону. Відповідач порушив його порушив гарантоване право та законний інтерес на працю, що включає можливість заробляти собі на життя. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 30.06.2022 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не враховано приписи ст. 43 Контитуції України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень. Суд не врахував, що на відповідача покладено обов`язок забезпечення своєчасного проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкових профілактичних щеплень, проте відповідач не надав будь - яких доказів про те, які заходи ним здійснено. Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення не може бути підставою для недотримання відповідачем Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Крім того, наказом МОЗ від 25.02.2022 № 380 зупинено дію наказу «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153. У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача Стужна В.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін посилаючись на законність та обґрунтованість рішення. Зазначає, що відповідач видаючи наказ діяв відповідно до вимог чинного законодавства. На час видачі наказу про відсторонення позивача від роботи наказ МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 був чинним. 26.11.2021 позивачу було вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення та запропоновано до 07.12.2021 надати документ про отримання щеплення проти COVID-19 або про наявність абсолютних протипоказань проти щеплення. Оскільки позивач таких документів не надав, він був відсторонений від роботи. ДСП «ЧАЕС» віднесено до підприємств, що мають стратегічне значення у сфері паливно-енергетичного комплексу країни, а тому відноситься до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У доповненнях до відзиву зазначено, що позивач при проїзді до робочого місця та у зворотньому напрямку, а також при перевдяганні у СП «Семиходи» знаходився у безпосередньому контакті з іншими працівниками своєї зміни. Представниця відповідача Стужна В.М., яка приймала участь у справі в режимі відеоконференції просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Вислухавши доповідь судді, пояснення представниці відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює на ДСП «ЧАЕС» на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів. 18.11.2021 на виконання доручення т.в.о. голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18.11.2021 № Д-54-21, керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6 ПКМУ № 1236 від 09.12.2020 та наказу МОЗ №2 393 від 01.11.2021, т.в.о.генерального директора ДСП «ЧАЕС» Сейда В.О., видав наказ №1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи». Вказаним наказом зобов`язано керівників структурних підрозділів довести під підпис до відома підлеглого персоналу зміст цього наказу та наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021, щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали таке щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. Зобов`язано начальника відділу управління персоналом на підставі отриманих від структурних підрозділів підприємства списків працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та не надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, підготувати та вручити кожному працівнику з цього списку повідомлення про необхідність обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. А також підготувати накази про відсторонення таких працівників від роботи без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення, та довести ці накази до відома працівників, що відстороняються від роботи в строк до 07.12.2021. 26.11.2021 позивачу вручено повідомлення № 848 від 26.11.2021 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи, в якому зазначено, що у випадку ненадання до 07.12.2021 документу, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, він з наступного дня після отримання цього повідомлення, але не раніше 09.12.2021 (день набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153), буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на період до усунення причин, що зумовили відсторонення на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Наказом ДСП «ЧАЕС» № 269-к від 06.12.2021 за підписом т.в.о.генерального директора Сейди В.О., та начальника цеху Воробей В.М., слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики ОСОБА_1 з 09.12.2021 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, на період до проведення щеплення проти COVID-19, або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Підставою для вказаного наказу, зазначено наказ ДСП ЧАЕС від 19.11.2021 № 1455, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи №848 від 26.11.2021. З наказом позивач ознайомлений під підпис 06.12.2021. Наказом т.в.о. генерального директора ДСП «ЧАЕС» від 28.02.2022 № 226 зупинено дію наказу від 19.11.2021 № 1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи» до завершення воєнного стану в Україні. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач працює на підприємстві, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади та відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, яке має стратегічне значення у сфері паливно-енергетичного комплексу країни, а тому на позивача поширювалася дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021) з 09.12.2021 по 01.03.2022. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). Відповідно до ст. 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України). Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, зщо здійснюються з метою запобіганню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» № 211 від 11.03.2020 на всій території України з 12.03.2020 запроваджено карантин, який згодом продовжено. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. Наказом Міністерство охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який надалі було доповнено (далі - Перелік № 2153). За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №

595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Сторони не заперечують, що посада позивача наявна у Переліку № 2153. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Згідно зі ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.202 у справі № 130/3548/21 відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Відтак, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Суд першої інстанції не міг враховувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, проте такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи, а тому вони підлягають врахуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У даній справі наказом відповідача № 269-к від 06.12.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з підстав ненадання медичної документації на підтвердження щеплення від COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2 та/або не щеплення. ОСОБА_1 працює у відповідача на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. На час відсторонення будь - які питання щодо можливості забезпечення виконання позивачем трудових обов`язків без особистого контактування з іншими людьми не обговорювалися. Матеріали справи не містять будь - яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та захисту права самого позивача на працю. У доповненнях до відзиву відповідач зазначив, що з метою недопущення розповсюдження радіоактивного забрудження для персоналу підприємства організовано санітарно пропускний режим та позивач при проїзді до робочого місця та у зворотньому напрямку, а також при перевдяганні у СП «Семиходи» та у їдальні знаходився у безпосередньому контакті з іншими працівниками своєї зміни. Крім того, при виконанні трудових обов`язків позивач перебував у контакті із денним та змінним персоналом свого цеху та із іншим персовалом станції. Проте, відповідач не вказав, чи обговорювалося питання можливості виконання позивачем своїх обов`язків без контактування з іншими працівниками, чи була така можливість у відповідача, чи погоджувався позивач на можливі зміни, як то не відвідання їдальні, тощо. Відтак колегія суддів приходить до висновку, що наказ про відсторонення позивача від роботи прийнято без індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, а тому є неправомірним. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки відповідач не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції документів, долучених до доповнень до відзиву, такі докази не приймаються судом при перегляді справи в апеляційному порядку. За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підляає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір підлягає стягненню з відповідача за правилами ст. 141 ЦПК України на користь держави. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У позовній заяві, яка підписана представницею ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначено, що за надання правничої допомоги позивачем сплачено 7 000 грн та додано до позовної заяви квитанцію № 1107331 від 10.01.2022, якою підтверджено сплату цих коштів та договір про надання правової допомоги від 20.12.2021 № 97/21. Оскільки позов задоволено, а сторона відповідача не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у повному обсязі. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 30 червня 2022 року скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ № 269-к від 06.12.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язати Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час відсторонення від роботи. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь ОСОБА_1 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь держави 2 481 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 08.05.2023. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук