Постанова 4824 № 758/8125/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/8125/22 Головуючий у І інстанції Захарчук С.С. Провадження №22-ц/824/5578/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 03 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Журби С.О., Писаної Т.О., за участі секретаря Істоміної О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 січня 2023 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Обгрунтовуючи позовну заяву, позивач посилався на те, що відповідач незаконно передав третій особі приміщення на першому поверсі нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яке з 2003 він постійно орендує на підставі договору оренди. Посилаючись на те, що дії відповідача є незаконними, просив визнати незаконними дії відповідача щодо передачі нерухомого майна третій особі та зобов`язати повернути йому порушене право оренди зазначеного приміщення. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 січня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Не погодившись із ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та на неправильність висновків суду першої інстанції щодо виду юрисдикції, які не відповідають обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що спірні правовідносини виникли між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою щодо речового права на нерухоме майноі тому дана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що він звернувся до суду за захистом свого порушеного права, як члена територіальної громади щодо можливості користування майном цієї територіальної громади. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу, згідно частини третьої статті 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчать матеріали справи. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача з урахуванням вимог частини другої статті 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною першою статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою щодо речового права на нерухоме майно, відтак повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Як вбачається з матеріалів справи, фізична-особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом на захист порушеного, на його думку, права на оренду нежитлового приміщення, яке він на законних підставах використовував з 2003 року для здійснення підприємницької діяльності. Позивач вважав, що протизаконними діями відповідача нежитлове приміщення, власником якого є територіальна громада м. Києва, розташоване на першому поверсі нежитлового будинку АДРЕСА_1 , та яке з 2003 року постійно орендує позивач на підставі договорів оренди з балансоутримувачем цього приміщення, передано третій особі. Так, частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Під терміном "судом, встановленим законом" у практиці Європейського суду з прав людини розуміється будь-який суд, утворений безпосередньо на підставі закону та який діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції (справи "Coeme та інші проти Бельгії", "Gurov проти Молдови", "Олександр Волков проти України", "DMD Group A.S. проти Словаччини"). Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Суб`єктами правовідносин являються їх учасники:фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, відповідно до частини першої якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені устатті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Отже, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає положеннямстатті 4 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, мають господарський характер. Відповідно до частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена у статті 20 ГПК України. Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки -суб`єкта господарювання. У даній справі вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. З матеріалів даної справи вбачається, що спір виник між ФОП ОСОБА_1 та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» щодо права користування нежитловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_1 , яке раніше перебувало в оренді у позивача та використовувалось ним для здійснення підприємницької діяльності - як майстерня по ремонту взуття. Таким чином, сторонами у спорі є юридична особа - комунальне підприємство та фізична особа - підприємець і спір виник у зв`язку із здійсненням підприємницької діяльності, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про те, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання апелянта на те, що окрім статусу фізичної особи-підприємця він має статус громадянина України і даний позов пред`явлений ним як членом територіальної громади на захист права користування майном територіальної громади колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в контексті даної справи позивач бажає захистити своє право на користування нежитловим приміщенням саме у зв`язку із здійсненням ним підприємницької діяльності у цьому приміщенні. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 03 травня 2023 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Журба С.О. Писана Т.О.