Ухвала КАС ВС № 420/13224/22

УХВАЛА 08 травня 2023 року м. Київ справа №420/13224/22 адміністративне провадження № К/990/12495/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Калашнікової О.В., суддів: Білак М.В., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кочурова Андрія Олександровича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі №420/13224/22 за позовом ОСОБА_1 до Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним і скасування постанови, УСТАНОВИВ: У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кочуров А. О. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Саратський відділ ДВС), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 04 серпня 2022 року, винесену старшим державним виконавцем Саратського відділу ДВС Тарасюк О.П. при примусовому виконанні виконавчого листа №420/20553/21, виданого 24 травня 2022 року Одеським окружним адміністративний судом; - стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 992,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. 19 жовтня 2022 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. 09 грудня 2022 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року. Позов ОСОБА_1 до Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови залишено без розгляду. Повернуто з Державного бюджету України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн сплаченого судового збору. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції представником позивача подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 09 квітня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кочурова Андрія Олександровича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі №420/13224/22 залишено без руху, у зв`язку з пропуском строку на касаційне оскарження судових рішень. Скаржнику надано строк десять днів з дня вручення копії ухвали для зазначення підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів. На усунення недоліків касаційної скарги скаржником подано клопотання, в якому заявник просить поновити процесуальний строк. В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вже звертався до Верховного Суду при цьому, як вказує скаржник, ним дотримано тридцятиденний строк під час первинного подання касаційної скарги. Ухвалами Верховного Суду від 20 січня 2023 року та від 09 березня 2023 року касаційні скарги представника позивача було повернуто. Представник позивача вказує, що процесуальним законом строк звернення з повторною касаційною скаргою не встановлений. На думку скаржника, розумний строк - не більше тридцяти днів, що узгоджується та відповідає вимогам статті 329 КАС України. Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного. З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 09 грудня 2022 року. В той же час, касаційну скаргу подано 09 квітня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Вперше касаційну скаргу позивачем подано з використанням системи електронний суд 05 січня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику, як така, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження судових рішень. Копію ухвали Верховного Суду від 20 січня 2023 року було надіслано до електронного кабінету позивача в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету: 20 січня 2023 року. Повторно з касаційною скаргою сторона позивача звернулася через систему Електронний суд лише 20 лютого 2023 року, тобто через 30 дні після отримання копії ухвали Верховного Суду від 20 січня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року повторна касаційна скарга була повернута скаржнику, як така, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження судових рішень. Копію ухвали Верховного Суду від 09 березня 2023 року було надіслано до електронного кабінету позивача в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету: 09 березня 2023 року. З цією касаційною скаргою сторона позивача звернулася за допомогою системи Електронний суд лише 09 квітня 2023 року, тобто через 26 дні після отримання копії ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року. Суд вертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги. При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк. Водночас, у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність до статті 330 КАС України в найкоротші строки. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків. При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено. Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»). У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності. У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03). Таким чином, при належному добросовісному відношенні касатор не був позбавлений можливості подати касаційну скаргу в найкоротший строк після отримання ухвали Верховного Суду про повернення касаційного оскарження, проте таким правом не скористався. Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ : Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кочурова Андрія Олександровича про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі №420/13224/22. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кочурова Андрія Олександровича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі №420/13224/22 за позовом ОСОБА_1 до Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним і скасування постанови. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає. СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська