Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/1033/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/1033/22 пров. № А/857/2001/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кафарський В.В.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківськ 26 грудня 2022 року, повне судове рішення складено 26 грудня 2022 року, у справі №300/1033/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій, В С Т А Н О В И В : 17.02.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі Управління), просив: - визнати протиправними дії Управління щодо зменшення розміру пенсії з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку з 01.01.2018; - зобов`язати Управління перерахувати та виплатити пенсію з 01.01.2018 у розмірі 90% сум грошового забезпечення із врахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Управління щодо застосування обмеження максимальним розміром пенсії з 01.04.2019 та невиплати з 05.03.2019 по 03.09.2019 100% суми підвищення пенсії; - зобов`язати Управління здійснити з 01.04.2019 виплату перерахованої пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням уже здійснених виплат, виходячи з 90% грошового забезпечення, зазначеного в довідці про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019; - зобов`язати Управління провести перерахунок та виплату пенсії з 05.03.2019 по 03.09.2019 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зменшення з 01.01.2018 ОСОБА_1 основного розміру пенсії за вислугу років з 90% на 70% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, та обмеження з 01.04.2019 пенсії максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести з 01.01.2018 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років в розмірі 90% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, з виплатою з 01.04.2019 пенсії, обчисленої в розмірі 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Суд першої інстанції вказав, що внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Суд першої інстанції зазначив, що призначена та виплачувана до прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про проведення перерахунку пенсій (Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103) позивачу довічна пенсія за вислугу років у розмірі 90% грошового забезпечення не підлягає зменшенню під час проведення перерахунку пенсії у випадку зміни видів чи розмірів грошових виплат відповідної категорії військовослужбовців, які відбулися після призначення пенсії, адже це не передбачено законом. Щодо обмеження позивачу пенсії максимальним розміром, то суд першої інстанції вказав, що положення, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Суд першої інстанції зазначив, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, які виразились в обмеженні позивачу максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, при її перерахунку починаючи з 01 квітня 2019 року є протиправними. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що перерахунок призначеної пенсії може ґрунтуватись лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватись на законі, який втратив чинність. Скаржник вказує, що у випадку перерахунку призначеної пенсії колишніх співробітників органів внутрішніх справ (МВС) на підставі оновленої довідки, виданої станом на 19.11.2019 за правилами Постанови №988, таке право може ґрунтуватись лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може бути реалізоване на підставі закону, який втратив чинність. Скаржник зазначає, що з 01.01.2017 максимальний розмір пенсії визначено окремим законом, прийнятим 06.12.2016, та що норма закону про обмеження максимального розміру пенсії не визнавалась неконституційною, визнавались неконституційними зміни до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Скаржник, також, зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки з дня отримання пенсійної виплати особа, якій призначена пенсія, вважається такою, що повинна була дізнатись про порушення своїх прав. Крім того, Управління в апеляційній скарзі заявило клопотання про зупинення апеляційної провадження у цій справі до винесення рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №380/24477/21. Обговоривши підстави поданого клопотання про зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з врахуванням положень статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо підстав зупинення провадження у справі, та статті 2 КАС України, щодо дотримання розумного строку розгляду справи, приходить до переконання, що в задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки відсутні підстави неможливості об`єктивного розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №380/24477/21, тоді як зупинення провадження у справі може призвести до вирішення справи в порушення «розумного строку». Суд апеляційної інстанції зазначає, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи, оскільки у зв`язку з тривалим судовим розглядом справи може бути порушене право сторін на своєчасне її вирішення. Окрім того, відповідно до даних веб-сайту «Єдиний державний реєстр судових рішень» ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року справу № 380/24477/21 повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області і отримує пенсію за вислугу років з 05.04.1992, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 01.01.2018 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №300/4150/21, яке набрало законної сили 21.10.2021, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, починаючи з 01.04.2019, із врахуванням основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії згідно з довідкою Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.07.2021 за №9/1/2190. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.07.2021 за №9/1/2190, із врахуванням основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення Головним управлінням позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019, однак обмежено розмір виплачуваної ОСОБА_1 пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Боднарчук А.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в Управління з адвокатським запитом від 19.01.2022, просив провести з 01.01.2018 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 90% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, з виплатою пенсії з 01.04.2019 без обмеження її розміру. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 31.01.2022 за №0900-0202-8/3792 повідомило про відсутність підстав для такого перерахунку пенсії, оскільки станом на 31.01.2022 зміни щодо збільшення відсотків максимального розміру пенсії до чинної статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не вносились, умов, порядку та розмірів для перерахунку пенсії, особам, зазначеним в Постанові №103 Кабінетом Міністрів не визначено. Також вказано, що станом на січень місяць 2022 року частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлює, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Вважаючи таку відмову та дії протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Надаючи правову оцінку аргументам сторін щодо зменшення відсотку відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії позивача, то суд апеляційної інстанції виходить з такого. На час виникнення спірних правовідносин розміри пенсії за вислугу років встановлено статтею 13 Закону України «На час виникнення спірних правовідносин розміри пенсії за вислугу років встановлено статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) відповідно до частини 2 якої максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2 95 процентів. Положення щодо максимального розміру пенсії, обчисленого відповідно до норм Закону №2262-XII у статтю 13 Закону № 2262-ХІІ внесені після виходу позивача на пенсію, тоді як станом на 05.04.1992 загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен був перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2 - 80 процентів. Зменшення відсотку грошового забезпечення з якого розраховується розмір пенсії відбувалось поступово. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»» від 04.07.2002 № 51-IV у частині 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ цифри « 85», « 95» і « 90» замінено відповідно цифрами « 90», « 100» і « 95», а слова і цифри «до категорій 2 і 3» замінено словами і цифрою «до категорії 2»; на підставі Закону №3668-VI цифри « 90» замінено цифрами « 80» та на підставі Закону №1166-VII цифри « 80» замінено цифрами « 70». Отже, станом на момент здійснення останнього перерахунку пенсії позивача, відсоток грошового забезпечення, з якого розраховується розмір пенсії, яка обчислюється відповідно до статті 13 Закону №2262-XII, становив « 70». При цьому, зміни до статті 63 Закону №2262-ХІІ Законом №1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися. Верховний Суд у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18 зазначив, що внесені Законом № 3668-VІ та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років, є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка не зазнала змін у зв`язку з прийняттям Закону № 3668-VІ та Закону № 1166-VII. Зазначене рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 за аналогічного мотивування. Системний аналіз наведених норм права дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що внесені Законом №1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв`язку з прийняттям Закону №1166-VII не зазнала. У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Суд апеляційної інстанції зазначає, що гарантією належного пенсійного забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ, є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі. Отже, зміна розміру пенсії з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення, що відбулася відповідно до положень частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ після призначення пенсії позивачу, не може бути підставою для зменшення розміру вже призначеної пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку, змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при призначенні такої відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03 квітня 2018 року (справа №175/1665/17), від 24 квітня 2018 року (справа 686/12623/17), від 19 червня 2018 року (справа №583/2264/17), а також у рішенні від 04 лютого 2019 року у зразковій справі №240/5401/18, у постанові від 23.06.2021 у справі № 140/392/19. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року, якою повернуто справу № 380/24477/21 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії, зазначено, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі № 620/5437/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20, які ухвалені за інших фактичних обставин, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 240/5401/18. За таких обставин у відповідача відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивача при здійсненні її перерахунку, тоді як рішення Верховного суду на які покликається скаржник, ухвалені за інших фактичних обставин, а тому не можуть застосовуватись судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо призначена та виплачувана позивачу пенсія за вислугу років у розмірі 90% грошового забезпечення не підлягає зменшенню під час проведення її перерахунку у випадку зміни видів чи розмірів грошових виплат відповідної категорії військовослужбовців, які відбулись після призначення пенсії. Ті обставини, що відбулись зміни у законодавстві, жодним чином не впливають на характер спірних правовідносин. Щодо обмеження розміру виплачуваної ОСОБА_1 пенсії десятьма прожитковими мінімумами, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, яка набрала чинності з 01.01.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII слова і цифри у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у частині 7 статті 43 Закону №2262-XII замінено словами і цифрами по 31 грудня 2017 року. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: - частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина 1 статті 17 Основного Закону України). Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Конституційний Суд України стверджував, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, з 20.12.2016 в Законі № 2262-XII фактично відсутня частина 7 статті 43, яка з вказаної дати втратила чинність, а тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до вказаної частини зміни щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною численних у постановах, зокрема від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 16 квітня 2020 року №620/1285/19, від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19, від 17 лютого 2022 року у справі №640/11168/20, від 21 квітня 2023 року у справі №560/5715/21. Щодо аргументів скаржника про обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011, то суд апеляційної інстанції зауважує, що положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII. При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. З наведеного вбачається наявність колізії між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців, що вказує на явну суперечливість цих норм одна одній з огляду на неоднаковість регулювання правовідносин щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, із покликанням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, що відповідає позиції викладеній Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20. Окрім того, не зважаючи на сталу судову практику з цього питання, 12.10.2022 прийнято Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. У пункті 2 резолютивної частини цього Рішення зазначено, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Зазначений шестимісячний строк сплив 12.04.2023. Враховуючи вказані законодавчі положення та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем протиправно обмежено максимальним розміром пенсію позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перерахунок пенсії позивача відповідачу необхідно здійснювати без обмеження її максимальним розміром. При цьому, виплата пенсії без обмеження максимальним розміром здійснюється на постійній щомісячній основі до внесення законодавцем змін. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норма, зокрема статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягає застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Відповідно до частини 2 статті 55 Закону №2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми закону стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України. Необхідними умовами застосування зазначених положень спеціального закону є факт нарахування сум пенсій за минулий час та доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких стала невиплата сум пенсій. Аналіз зазначених положень вказує на відсутність строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Як вбачається з долученого до матеріалів справи копій протоколу за пенсійною справою ХД-13142 01.12.2021 та змісту листа-відповіді Управління від 21.12.2021 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №300/4150/21 пенсію нараховано позивачу у розмірі 27001,88 грн., однак застосовано положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та визначено, що загальний розмір пенсії за справою щомісячно становив 19340 грн, що еквівалентно 10 прожитковим мінімуми для осіб, які втратили працездатність. Оскільки таке обмеження, як і зменшення відсотку грошового забезпечення при обчисленні пенсії, застосовано Управлінням протиправно, а тому суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з метою повного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість, яка утворилась з 01.04.2019. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 21 квітня 2023 року у справі №380/8024/21. Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Так, у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності здійснення відповідачем виплати позивачу перерахованої пенсії з обмеженням її максимального розміру та зі зменшенням відсотку сум грошового забезпечення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі №300/1033/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник