Постанова 4854 № 947/281/22
від 08.05.2023 ·П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 947/281/22 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. Дата і місце ухвалення: 09.03.2023р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення індексу інфляції від суми невиконання грошового зобов`язання, - В С Т А Н О В И Л А : В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 48895,89 грн. шляхом примусового списання коштів в Державної казначейської служби України. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання рішення Київського районного суду м.Одеси від 20.12.2010р. в адміністративній справі №2-А-1289/10/1512 УПФУ в Київському районі м.Одеси провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 09 квітня 2010 року по серпень 2011 року, нарахувало йому до сплати 72918,84 грн., але виплату зазначеної суми здійснило лише 27.04.2019р. Оскільки Держава (боржник), в особі її органів, не виконала свій обов`язок щодо соціального забезпечення позивача, тому має нести відповідальність відповідно до ст.625 ЦК України у вигляді сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми. Відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційне збільшення за період з 25.12.2010р. по 26.04.2019р. становить 116705,72 грн. Постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. у справі №520/17859/19 стягнуто з Держави Україна в особі ГУ ПФУ в Одеській області на користь позивача 107327,68 грн. у спосіб примусового стягнення з Державної казначейської служби України, з яких 67719,83 грн. індекс інфляції. Решта розрахованого індексу інфляції в сумі 48895,89 грн. з Держави Україна не стягнуті, в рамках судової справи №520/17859/19 до стягнення не заявлялися, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року провадження у справі закрито на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 09.03.2023р. та задовольнити поданий ним позов у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спірного питання суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заявлена до стягнення у даному позові сума індексу інфляції 48895,89 грн. є сумою, яка фактично не стягнута на користь ОСОБА_1 на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. у справі №520/17859/19. Заявлена до стягнення у даному позові сума індексу інфляції входить до суми інфляційного збільшення 116 705,72 грн., розрахованого за період з 25.12.2010р. по 26.04.2019р., однак не заявлялася ОСОБА_1 до стягнення при розгляді справи №520/17859/19. А відтак, нарахована, але не заявлена раніше до стягнення сума індексу інфляції не є «тим самим предметом спору», з приводу якого Одеським апеляційним адміністративним судом вже ухвалено постанову від 08.04.2021р. у справі №520/17859/19. Заявлені позовні вимоги відрізняються сумою грошових коштів, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про існування такої, що набрала законної сили, постанови у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.3 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського районного суду м.Одеси від 20.12.2010р. по справі №2-А-1289/10/1512 задоволено частково позов ОСОБА_1 . Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси щодо нарахування і виплати основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 квітня 2010 року. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси виконати перерахунок та виплату ОСОБА_1 основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 1 квітня 2010 року. На виконання вказаного рішення суду УПФУ в Київському районі м. Одеси здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 09.04.2010р. по 22.07.2011р. Донараховану суму пенсійних виплат в розмірі 74121,95 грн. фактично виплачено ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області позивачеві 27.04.2019р., що сторонами у справі не заперечується. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які передбачені статтею 625 ЦК України, у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення по справі №2-А-1289/10/1512. Постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. по справі №520/17859/19 стягнуто з Держави Україна в особі ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 107327,68 грн. інфляційного збільшення та 3% річних у спосіб примусового списання коштів з Державної Казначейської служби України. При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. по справі №520/17859/19 підтверджено його право на отримання інфляційного збільшення в сумі 116 705,72 грн., однак постановлено стягнути 107327,68 грн. (в межах позовних вимог), з яких індекс інфляції 67719,83 грн. Оскільки сума інфляційного збільшення 48895,89 грн. не заявлялася до стягнення в рамках судової справи №520/17859/19, питання щодо неї судом не вирішувалося, тому зазначена сума також підлягає стягненню на його користь в судовому порядку. Закриваючи оскаржуваною ухвалою від 09.03.2023р. провадження у справі за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що питання щодо стягнення на користь позивача індексу інфляції від суми невиконання грошового зобов`язання, нарахованого на виконання рішення суду по справі №2-А-1289/10/1512, вирішено постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. по справі №520/17859/19. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність такої, що набрала законної сили, постанови суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є передбаченою п.4 ч.1 ст.238 КАС України підставою для закриття провадження у справі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З аналізу наведеної норми КАС України вбачається, що законодавцем, з метою недопущення можливості ухвалення декількох судових рішень у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, встановлено певні правові обмеження у разі виявлення судом тотожних справ, які перебувають/перебували на розгляді у цьому або іншому суді. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Разом з цим, закриття провадження у справі за вказаних обставин можливе лише при наявності таких умов у їх сукупності: спір у справі повинен бути між тими самими сторонами; спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом та поданий з тих самих підстав; наявність судового рішення, що набрало законної сили. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше. Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом. З аналізу викладеного вбачається, що при вирішенні судом питання про закриття провадження у справі з підстав наявності таких, що набрали законної сили, рішення, постанови чи ухвали суду про закриття провадження у справі, необхідним є встановлення обставин ухвалення таких рішень. Дослідивши наявні в матеріалах справи адміністративний позов ОСОБА_1 у даній справі та судове рішення у справі №520/17859/19 колегія суддів встановила, що сторони, предмет та підстави вказаних справ не є тотожними. В обох справах Григорьєвим М.М. заявляються вимоги щодо стягнення з Держави Україна в особі ГУ ПФУ в Одеській області на його користь інфляційних втрат та 3 % річних, на підставі ст.625 ЦК України, в якості відповідальності за несвоєчасну виплату грошових коштів перерахованої пенсії на виконання постанови Київського районного суду м.Одеси від 20.12.2010р. по справі №2-А-1289/10/1512. Як у справі №520/17859/19, так і у вказаній справі інфляційні втрати позивач розраховує за період з 25.12.2010р. по 26.04.2019р. Єдиною відмінністю у справах є сума, яку ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачів на його користь. Як стверджує позивач, подання даного позову зумовлено тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. по справі №520/17859/19 встановлено його право на отримання інфляційних втрат у більшому розмірі, аніж заявлено ним до стягнення. Оскільки судом у справі №520/17859/19 присуджено на його користь 107327,68 грн., тобто в межах позовних вимог, сума 48895,89 грн. не була заявлена до стягнення в рамках зазначеної судової справи, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про тотожність позовів. Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апелянта виходячи з наступного. У постанові від 14 лютого 2023 року у справі №160/3599/20 Верховний Суд наголосив, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №9901/433/18. Відтак, після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 березня 2023 року справі № 480/4772/20. Заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до повторної перевірки дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В той же час, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на день звернення до суду із цим позовом вже було таке, що набрало законної сили, судове рішення у справі між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України. Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції з приводу того, що даний спір заявлено ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням відповідачем постанови Одеського апеляційного суду від 08.04.2021р. по справі №520/17859/19, а тому порушені права позивача підлягають захисту шляхом звернення до суду із заявою в порядку ст.383 КАС України. Як слідує зі змісту позовної заяви, звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом зумовлено не з виконанням/невиконанням судового рішення по справі №520/17859/19, а, як вже зазначалося, заявленням (і відповідно присудженням) ним в рамках тієї справи до стягнення суми інфляційних втрат у меншому розмірі, аніж це передбачено чинним законодавством. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, однак безпідставно здійснено посилання на положення ст.383 КАС України, тому колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу від 09.03.2023р. слід змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання суду на вказану норму. В іншій частині оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на положення ст.383 КАС України. В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 08 травня 2023 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук