Постанова 4851 № 524/5237/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 р.Справа № 524/5237/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Токар А.В. позивача ОСОБА_1 представника позивача Коваля С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Гончаренко О.В., вул. Першотравнева, 29/5, м. Кременчук, Полтавська, 39600, повний текст складено 18.10.22 по справі №524/5237/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України третя особа інспектор БПП в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Нестерцов Дмитр Андрійович про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі ДПП, відповідач), третя особа інспектора БПП в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Нестерцов Дмитро Андрійович, в якому просив: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР №5849501 від 04.09.2022. Рішенням Автозаводського районного суду міста від 18.10.2022 відмовлено в задоволенні адміністративного суду. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що 04.09.2022 повертаюсь додому до м. Кременчук, дружина повідомила позивача, про те що не може більше керувати автомобілем, оскільки права стопа не може натискати важелі автомобіля із-за нестерпного болю. Знаючи, що позбавлений права керування автомобілем, але для уникнення дорожньо-транспортної події, яка могла відбутися під час руху транспортного засобу під керуванням його дружини, позивач прийняв рішення сісти за кермо автомобіля та доставити дружину до медичного закладу для отримання медичної допомоги. Вказав, що діяв в стані крайньої необхідності, ніякої шкоди своїми діями не наніс, а усунув небезпеку. Крім цього зазначив, що в селі Верхня Мануйлівка є амбулаторія загальної практики, але в суботу та неділю, це вихідні дні вона не працює, хірургічні втручання там не надаються. Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому він просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстації без змін. Згідно ч. 1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, відповідно до ст. 268 КАС України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив проводити розгляд справи без участі представника Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника позивача перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорено сторонами. 04.09.2022 інспектором роти №1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції майором поліції Нестерцовим Д. А. винесено постанову серії ЕАР №5849501 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 грн за те, що водій ОСОБА_1 04.09.2022, близько 14 год. 51 хв. керував транспортним засобом BMW 520, номерний знак НОМЕР_1 , с. Щербаки, а/д М-22 Полтава-Олександрія, 87 км, будучи позбавленим права керування згідно рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Позивач не погодившись з постановою про накладення на нього адміністративного стягнення, звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не порушено вимоги закону при кваліфікації дій ОСОБА_1 , а докази, надані суду, свідчать про його винуватість у вчиненні адміністративного проступку передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, як наслідок спірна постанова є законною та підстави для її скасування - відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі Закон №580-VІІІ) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону №580-VІІІ визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, у з`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. В свою чергу, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За приписами пункту 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР. Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Нормами статті 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому, згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем надано диск з відеозаписом подій, зробленого за допомогою боді камер 47698, 476970. З урахуванням положень ст. 73 КАС України, колегія суддів вважає диск з відеозаписом належним доказом. Як встановлено колегією суддів шляхом огляду змісту оптичного диску, позивач був зупинений на блок-посту та під час встановлення особи та огляду транспортного засобу працівником поліції було виявлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Під час спілкування із працівником поліції, дружина позивача ОСОБА_2 підійшла до них та повідомила, що травмувала палець на нозі, тому просила чоловіка сісти за кермо автомобіля. З відеозапису не вбачається, те, що ОСОБА_2 повідомляла працівників поліції, що їй потрібно до лікарні. Враховуючи вище зазначені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача. Посилання апелянта на те, що в селі Верхня Мануйлівка є амбулаторія загальної практики, але в суботу та неділю вона не працює (вихідні дні), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 пошкодила палець правої стопи 02.09.2022, тобто в будній (робочий) день. Доводи апеляційної скарги позивача, щодо наявності в його діях крайньої необхідності, колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає. Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Отже, відповідно до змісту ст. 18 КУпАП, обов`язковою умовою наявності стану крайньої необхідності є неможливість усунення небезпеки за даних обставин іншими засобами. Разом з тим, позивачем не доведена неможливість усунення небезпеки за даних обставин іншими засобами, не порушуючи свідомо Правила дорожнього руху. Крім того, колегія суддів враховує і ту обставину, що позивач у день складання спірної постанови, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, не подавав жодних клопотань щодо наявності у нього обставин крайньої необхідності. З відеозапису не вбачається, що дружина чи позивач повідомляли працівників поліції про те, що вони прямують до лікарні через критичний стан здоров`я дружини позивача Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано належних, достатніх і переконливих доказів того, що він вчинив порушення у стані крайньої необхідності. Враховуючи вище зазначене та положення правових норм, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що наявність травми нігтя на правій нозі у дружини позивача, отриманої за два дні до виїзду до м. Кременчука, та можливість вільно пересуватися нею з такою травмою, не може утворювати стан крайньої необхідності в діях ОСОБА_1 . Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 жовтня 2022 року по справі №524/5237/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 08.05.2023