Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/8391/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3800/23 Справа № 185/8391/22 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О.В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я (суддя першої інстанції Юдіна С.Г.), В С Т А Н О В И В: У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувсля до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я в розмірі 120000 гривень. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 100 000 гривень 00 копійок з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1000 грн. Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Трифонова Д.І., та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного дослідження усіх доказів, та без наданням їм всебічної оцінки. Вказує на те, що судом першої інстанції не визначено відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається як позивач у своїй заяві, так і суд першої інстанції. Індивідуальна програма реабілітації інваліда не містить вказівок на необхідність психологічного лікування, а також наявності у позивача психологічних та моральних страждань. Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків. Доводи позивача щодо фізичних та моральних страждань необґрунтовані. В матеріалах справи немає підтвердження того, що ОСОБА_1 , проходив курс лікування. Позивач зазначає, що він позбавлений нормальних життєвих зв`язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте не конкретизує, у чому ще виражено. Аргументи позивача щодо життєвих обмежень також не підтверджуються належними та допустимими доказами. Суду не було надано доказів того, що через стан здоров`я та встановлення третьої групи інвалідності позивачу протипоказана будь-яка робота навіть в полегшених умовах. З наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Позивач навмисно приховував стан свого здоров`я та добровільно продовжував працювати з тяжкими умовами праці, усвідомлюючи, що вугільна шахта - це гірниче підприємство підвищеної небезпеки з шкідливими умовами праці. Також вона, укладаючи трудовий договір, була повідомлена про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці та добровільно продовжувала працювати в таких умовах. Протягом всього строку трудового договору він неї не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці. Вважає, що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання нею рекомендацій лікарів. Крім того, позивачем не було надано обґрунтування щодо розміру моральної шкоди та залишаються невідомими мотиви та обґрунтування суду щодо розміру стягнутої за оскаржуваним рішенням суду суми. ОСОБА_2 , просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13.ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 120000 грн.,тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, (2684*100=268400). а тому розгляд справи можливий в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». (а.с. 31-35). 29.11.2018 року ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст.40 КЗпП України. 04.09.2019 року т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що ОСОБА_1 08.08.2019 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м. Кривий Ріг встановлений діагноз: 1) радикулопатія; 2) хронічне обструктивне захворювання легень; 2) 3) нейросенсорна приглухуватість. (а.с. 8, 9) Даним актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби медичної та соціальної допомоги серія 12ААА № 078335 від 09.10.2019 року ОСОБА_1 встановлено первинно 50% втрати професійної працездатності, з яких : 35 % - радикулопатія; 10 % - хронічне обструктивне захворювання легень; 5% - туговухість, з 04.10.2019 по 01.01.2020 року, встановлена 3 група інвалідності. (а.с. 73). Довідкою до акта медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності з 04.10.2019 року за професійним захворюванням, протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно. Рекомендовано нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стаціонарне лікування. (а.с. 74) Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби медичної та соціальної допомоги серія 12ААА № 060612 від 12.10.2020 року ОСОБА_1 повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50 % втрати професійної працездатності, з яких : 35% - радикулопатія; 10% - хронічне обструктивне захворювання легень; 5% - туговухість. (а.с 10) Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 597144 від 12.10.2020 року позивачу повторно встановлена 3 група інвалідності з 01.11.2020 року до 01.11.2023 року. (а.с. 10) Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров`я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 100000 грн. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано довідку МСЕК від 12.10.2020 року серія 12 ААА № 060612 та довідку до акту огляду МСЕК серія 12 АББ № 597144 від 12.10.2020 року, згідно якої позивачу була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 50 % за сукупністю та третя група інвалідності з черговою латою переогляду 15.10.2023 року. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я ОСОБА_1 призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого остання змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Суд також правомірно дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення 100000,00 грн., що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведення причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань у ОСОБА_1 та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 , є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 1704.09.2019 року, у п.17, якого зазначено обставини виникнення захворювання тривала дія підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму, внаслідок недосконалості роботи шахтних механізмів і машин (комбайн, механзований комплекс, скребковий конвеєр, стрічковий конвейер, скребковий перевантажувач тощо). Згідно п 18 акту розслідування, причина виникнення хронічного професійного захворювання: Хімічні фактори: вміст пилк з вмістом SiO2 кристалічного 15,0% в повітрі робочої зони в 39. 1 раз перевищує ГДК (фактичне значення 78,2 мг/м3, при допустимому 2 мг/м3). Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму перевищує допустимий на 12 дБА ( фактичне значення 92дБВ, при допустимому 80дБА), по ДСН 3.3.6.037-99; вібрація: рівень локальної вібрації первищує на 5дБ ( фактичне значення 117дБ при допустимому 112дБ); температура повітря вище кормативних параметрів на 0,9 С (фактичне значення 24,9С, при допустимому значенні 21,0-24,0С мг/м3), відносна вологість повітря 93,2% при допустимому значенні 75% по ДСН 3.3.6.042-99. ДСП 3.3.1.095-2002. Важкість праці: зовнішнє фізичне динамічне навантаження при загальному навантеженні 45043 кг/м при допустимому значенні до 44000 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 43,85 кг при допустимому значенні до 30 кг, величинга статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками 74300 кг/с при допустимому до 70000 кг/с, перебування у вимушеній позі ( наколінах, навпочіпки тощо) 52,8% часу зміни, при допустимому значенні до 10% часу зміни. Факт настання причинно наслідкового зв`язку із настанням хвороби пов`язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними доказами в матерілах справи. Доводи апеляційної скарги спростовуються наявними доказами у справі. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для ідшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 500% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв`язки. Прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 , третьої групи інвалідності та втрати ним 50% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 100000 грн. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д.Канурна Т.В. Космачевська