Ухвала ККС ВС № 638/4537/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 року м. Київ справа № 638/4537/22 провадження № 51-2201ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 січня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, встановив: За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 січня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Богданівка Каховського району Херсонської області, зареєстрована АДРЕСА_1 та фактично мешкає в АДРЕСА_2 , раніше не судиму, визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі-КК) і призначено їй покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. Також вказаним вироком ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 23350 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про долю речових доказів та витрат у провадженні. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 залишено без зміни. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Відповідно до вироку ІНФОРМАЦІЯ_3 в період часу з 22:00 до 23:00 ОСОБА_5 перебувала за місцем свого мешкання в квартирі АДРЕСА_3 разом з потерпілим ОСОБА_7 . Між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виникла сварка у зв`язку з вчиненням останнім у відношенні ОСОБА_5 дій, які носили характер сексуального домагання та наполегливої пропозиції статевих відносин, в ході якої засуджена на ґрунті особистої неприязні за відсутності реальних підстав побоювання заподіяння шкоди її здоров`ю з боку ОСОБА_7 , реалізуючи свій раптовий злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків у вигляді смерті ОСОБА_7 , діючи умисно, протиправно, нанесла ОСОБА_7 удар попільничкою в обличчя зліва. Надалі кухонним ножем ОСОБА_5 нанесла ОСОБА_7 один удар в пахову ділянку справа, чим заподіяла останньому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент спричинення. Заподіяння ОСОБА_5 колото-різаного поранення правої пахової ділянки з ушкодженням стегнової вени, що в подальшому ускладнилося крововтратою, перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_7 . Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала Не погоджуючись з постановленими щодо ОСОБА_5 судовими рішеннями її захисник ОСОБА_4 звернулася до суду з касаційною скаргою в якій порушує питання про перегляд вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 січня 2023 року та ухвали Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року. У касаційній скарзі захисник стверджує про неправильну кваліфікацію дій її підзахисної, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості. Спираючись на власну оцінку доказів на предмет їх достовірності, стверджує, що в діях ОСОБА_5 не було умислу, спрямованого на заподіяння шкоди життю та здоров`ю потерпілого, а висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлених фактичних обставин є безпідставними. На думку захисника, оскаржені судові рішення необхідно змінити, дії ОСОБА_5 перекваліфікувати з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК та призначити їй покарання у межах санкції цієї статті, а також застосувати положення ст. 75 КК. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК). Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. З огляду на наведене положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнота судового розгляду не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, встановленими місцевим та апеляційним судами, і перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин. Зміст оскаржених судових рішень свідчить, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК, та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Так, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину суд першої інстанції встановив на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, зокрема показань засудженої ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 , а також інших письмових доказів: рапорту від 17 червня 2022 року; протоколів огляду місця події від 17 червня та 23 липня 2022 року; постанов про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 17 червня та 23 липня 2022 року; висновків експертів (судово-медичних експертиз від 23 липня 2022 року №10-12/2379-ДМ/22 та від 28 липня 2022 року № 10-14/23-22/2379-ДМ/22; судово-медико-криміналістичної від 11 липня 2022 року №17-223-МК/2379-ДМ/22; судово-медико-імунологічної від 25 липня 2022 року №14/2226-ДМ/22; судово-молекулярно-генетичних експертиз від 29 липня 2022 року № СЕ-19/121-22/8307-БД та № СЕ-19/121-22/8308-БД); протоколу слідчого експерименту від 23 липня 2022 року. У судовому засіданні підсудна ОСОБА_5 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, визнала повністю, при цьому, серед іншого показала, що обурившись поведінкою ОСОБА_7 , вона лівим плечем штовхнула його та правою рукою, з розвороту ліворуч та назад вдарила потерпілого ножем в область внутрішньої верхньої частини правої ноги. Внаслідок поранення у ОСОБА_7 була рясна кровотеча. Апеляційний суд за наслідками апеляційного розгляду за скаргою захисника небезпідставно погодився з оцінкою доказів у провадженні та обґрунтовано вважав, що їхня сукупність свідчить про вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника щодо кваліфікації дій ОСОБА_5 за ст. 119 КК колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про їх необґрунтованість та сприймала наведені доводи як спосіб уникнути чи пом`якшити відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження та на показання самої ОСОБА_5 , яка вказала, що нанесла удар за відсутності умислу на заподіяння смерті ОСОБА_7 , не припускала, що кухонним ножем з незначним розміром леза можливо заподіяти такі тілесні ушкодження. За висновком апеляційного суду, наносячи удар ОСОБА_7 ножем ОСОБА_5 не конкретизувала у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде спричинено потерпілому та діяла із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона, хоча і бажала спричинити шкоду здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизувала точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. Цей висновок апеляційний суд зробив небезпідставноспираючись на правові позиції Касаційного кримінального суду, зокрема, відображені в рішеннях від 28 листопада 2019 року у справі № 405/48/18 (провадження № 51-3443км19) та від 13 вересня 2021 року у справі № 679/818/20 (провадження № 51-3899ск21) щодо розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), і вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК). Таке розмежування здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною. Наявність об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, яку складають діяння, суспільно небезпечні наслідки у виді тяжкого тілесного ушкодження і похідний наслідок у виді смерті потерпілого, а також причинний зв`язок між діянням і такими наслідками, підтверджено сукупністю досліджених судом належно оцінених доказів. Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до злочинів із похідними наслідками, де тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у необхідному причинному зв`язку із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Особливістю необхідного причинного зв`язку в злочині, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК, є його розвиток від суспільно небезпечного діяння до наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження (проміжного) і далі до наслідку у виді смерті потерпілого (похідного). Як і будь-який необхідний причинний зв`язок, він відображає закономірності розвитку негативних (відносно охоронюваних відносин) властивостей діяння, яке містить реальну можливість настання інкримінованих наслідків. Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину, передбаченого, ч. 2 ст. 121 КК, необхідно виходити з того, що ознаками його суб`єктивної сторони є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, який може бути як прямим, так і евентуальним. Питання про умисел винного або відсутність такого умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку засудженого та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Діяння, інкриміноване ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК, з урахуванням його характеру та об`єктивно-предметних умов його вчинення, не тільки містить реальну загрозу, а і спричинило суспільно небезпечні наслідки, які не є результатом випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюжків із діяннями інших осіб чи випадковими обставинами. Доказування суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку його вчинення тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та необережність щодо настання смерті потерпілого. Попри те, що психічне ставлення до заподіяної смерті виявляється у формі необережності, інкримінований за ч. 2 ст. 121 КК злочин у цілому вважається вчиненим умисно. Найближча мета застосованого ОСОБА_5 насильства у виді тяжких тілесних ушкоджень детермінована характером, змістом і спрямованістю вчинених нею дій із використанням колюче-ріжучих властивостей ножа і їх застосуванням для нанесення ушкоджень, локалізацією на тілі потерпілого заподіяного поранення. За встановленими судом обставинами відсутні підстави стверджувати про те, що психічне ставлення до заподіяння ОСОБА_7 тяжкого тілесного ушкодження не є умисним. Колегія суддів погоджується із обґрунтованими висновками апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 діяла із невизначеним (альтернативним) умислом, отже кваліфікація її дій має бути здійснена з огляду на ті наслідки, які фактично були умисно заподіяні потерпілому. Підстав вважати заподіяння смерті випадковим наслідком, коли особа не передбачала, не повинна була і за обставинами справи не могла їх передбачити, за змістом оскаржених судових рішень та доводів касаційної скарги не вбачається. Внаслідок удару колюче-ріжучим предметом у пахову ділянку потерпілому заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, тобто такі, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Засуджена показала під час допиту про рясну кровотечу від завданого нею удару ножем, що виключає повну відсутність будь-якого передбачення можливих суспільно небезпечних наслідків у виді смерті. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу заподіяного нею ушкодження, попри проміжок часу, що минув після його заподіяння, в цьому кримінальному провадженні перебуває із заподіяною смертю у прямому причинно-наслідковому зв`язку, що не заперечує і сторона захисту. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив матеріали провадження, зокрема показання самої засудженої, яка пояснила обставини вчинення кримінального правопорушення. Надані засудженою показання в суді першої інстанції не суперечили іншим доказам у провадженні на які також звернув увагу апеляційний суд. Зокрема, під час проведення слідчого експерименту 23 липня 2022 року ОСОБА_5 показала механізм та локалізацію нанесених потерпілому ударів, які були спровоковані наполегливим намаганням ОСОБА_7 вступити з нею у статеві стосунки. З огляду на характер вчиненого діяння і умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, за відсутності конкретних особливостей і властивостей її особистості, які би могли завадити цьому, засуджена повина була і могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті, оскільки для цього достатньо загального емпіричного досвіду щодо наслідків застосування ножа для заподіяння фізичної шкоди. Оскільки засуджена діяла з умислом на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, могла і повинна була передбачати можливість настання похідних наслідків у виді смерті, між її діями і наслідками встановлений необхідний причинний зв`язок, її дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Колегія суддів звертає увагу захисника, що норма, яка визначає ознаки інкримінованого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК злочину, співвідноситься із нормою, яка за ч. 1 ст. 119 цього Кодексу визначає ознаки необережного вбивства, як спеціальна із загальною, де в ч. 2 ст. 121 КК законодавець передбачив відповідальність за більш небезпечний вид необережного заподіяння смерті, яка є похідним наслідком від тяжкого тілесного ушкодження. Також колегія суддів відхиляє доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість. Аналогічні доводи були предметом перегляду апеляційного суду який, належним чином обґрунтувавши свої висновки, не вважав призначене ОСОБА_5 покарання «явно несправедливим». Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Поняття «явно несправедливе покарання» охоплює своїм змістом не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Покарання, призначене ОСОБА_5 із застосуванням приписів ч. 1 ст. 69 КК, не вказує на наявність істотної диспропорції між визначеним судом, нижче межі санкції ч. 2 ст. 121 КК, видом та розміром покарання, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню. Зі змісту оскарженого вироку вбачається, що призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував суспільну небезпечність та тяжкість вчиненого злочину, відомості про особу обвинуваченої, яка є особою раніше не судимою, позитивно характеризується, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, офіційно працевлаштована, утримує малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зважив на стан її здоров`я та стан здоров`я її малолітнього сина. Також поза увагою суду не залишилися обставини, які згідно з приписами ч. 1 п. 1 ст. 66 КК пом`якшують покарання, а саме: з`явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, відповідно до приписів ч. 2 ст. 66 КК обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_5 суд визнав вчинення кримінального правопорушення внаслідок дій потерпілого, які принижували її честь та гідність. Також суд зважив на бажання обвинуваченої відшкодувати завдану шкоду у добровільному порядку, про що ОСОБА_5 висловлювалася, однак потерпіла ОСОБА_7 відмовилася отримати відшкодування у такий спосіб. Обставин, які відповідно до приписів ст. 67 КК обтяжують покарання, судом не встановлено. У касаційній скарзі захисник просить Суд, відокремлено від тих, що були в сукупності враховані судами попередніх інстанцій, належно врахувати, що ОСОБА_5 маєпостійне місце проживання та реєстрації, що вона в первісному вигляді зберегла місце події, самостійно викликала поліцію, співпрацювала зі слідством, відразу визнала свою провину в тому, що її необдумані дії призвели до загибелі людини, зважити на позитивну характеристику її підзахисної, її міцні сімейні та родинні зв`язки, а також те, що ОСОБА_5 є єдиним годувальником в сім`ї та утримує цивільного чоловіка та сина, які хворіють, а також допомагає матері-пенсіонерці. На думку захисника, наведені обставини оцінені відокремлено від інших, зокрема від тяжкості вчиненого злочину, містять підстави до застосування положень ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням. Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки за приписами ч. 1 ст. 75 КК підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема на відомостях про обставини та тяжкість вчиненого злочину. Зміст оскаржених судових рішень відображує, що наведені захисником обставини були враховані судом при призначені покарання. Сукупність наведених захисником обставин, які належним чином були враховані місцевим судом, дала суду підставу призначити ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 121 КК, застосувавши положення ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років. Таке покарання суди попередніх інстанцій вважали справедливим, необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів, як засудженою, так і іншими особами, таке покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Натомість, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, встановлені судами обставини оцінені як такі, що дають підстави до застосування приписів ст. 75 КК Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на щоколегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав вважати їх необґрунтованими. Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, а тому у відкритті провадження за її касаційною скаргою необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзахисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 січня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3