Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/7273/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2383/23 Справа № 202/7273/21 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О.М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Барильської А.П., суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р., за участю секретаря - Заворотного К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Скляренко Олени Петрівни, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2021 року позивач звернувся через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, позичених за розпискою та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 28 листопада 2018 року між ним та відповідачем виникли правовідносини зобов`язального характеру, відповідно до яких відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 21500 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою, з метою придбання для нього автомобіля та зобов`язувався повернути до 03 грудня 2018 року. Протягом тривалого часу відповідач не забезпечив повернення отриманих коштів, ігноруючи вимоги позивача. Лише в 2019 році відповідач частково повернув суму боргу у 1500 доларів США, тому позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти в розмірі 528000 гривень, що станом на листопад 2021 року еквівалентно 20000 доларам США. Крім того, у зв`язку з тривалим невиконанням своїх зобов`язань відповідачем, у позивача погіршився емоційний стан, що призвело до необхідності лікування та завдало моральної шкоди, яку позивач оцінює у 100000 грн. Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетрвоська від 21 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 528000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , моральну шкоду в розмірі 20000 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат у справі (а.с.208-212 Том І). Не погодившись з рішенням суду, 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Скляренко Олену Петрівну, подав заяву про перегляд заочного рішення суду від 21 липня 2022 року, за результатом розгляду якої ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2022 року відмовлено у її задоволенні (а.с.225-229 Том І, 18-20 Том ІІ). За правилами ч.4 ст.287 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвоката Скляренко Олена Петрівна, у грудні 2022 року звернулася до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення суду від 21 липня 2022 року, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції повністю з підстав не з`ясування судом всіх обставин справи, ненадання їм належної правової оцінки та недослідження доказів відповідача, порушення норм як матеріального, так і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на відповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, скасувавши рішення суду першої інстанції повністю з ухваленням нового, виходячи з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до наданої розписки, 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США, для придбання йому автомобіля, та зобов`язувався повернути до 03 грудня 2018 року, Згідно заяви на переказ готівки № 15EW5235 від 12 серпня 2019 року, ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 ще 48620 грн. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав доведеним факт отримання позики та не повернення отриманих коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , на підставі наданих позивачем роздруківок особистого листування між сторонами з приводу виниклих зобов`язань, та показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , внаслідок чого судом встановлено, що ОСОБА_1 позичив зазначену в розписці суму у ОСОБА_2 , а не повернувши її, порушив свої зобов`язання. Із зазначеним колегія суддів погодиться не може, оскільки судом першої інстанції не з`ясовано, в силу ст. 202 ЦК України, правову природу цього договору, який оформлений розпискою. Так, зі змісту зазначеної розписки від 28 листопада 2018 року (а.с.24 том І) колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 взяв грошові кошти у розмірі 20 000 доларів у ОСОБА_2 з метою придбання для останнього автомобіля. Також в розписці встановлено дату повернення до 03 грудня 2018 року, однак, хоча і зазначено про взяття грошей у борг, при цьому не зазначено, що саме буде повертати ОСОБА_1 ОСОБА_2 , гроші чи придбаний автомобіль, враховуючи, що гроші, які відповідач отримав від ОСОБА_2 , мали бути використані ОСОБА_1 на придбання у власність автомобіля для позивача, що за своєю правовою природою має ознаки договору доручення, як одного з видів посередницьких договорів, а справи з оскарження таких договорів розглядаються за правилами ст. 1000 ЦК України, що судом першої інстанції не з`ясовувалось. Разом з цим колегія суддів зазначає, що за своєю суттю розписка про отримання грошових коштів у борг є документом, що видається боржником кредитору за договором позики після отримання грошових коштів, підтверджуючи як укладення договору та зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошових суми із зобов`язанням їх повернення у строк, визначений сторонами, що належить розглядати за правилами ст. 1046 ЦК України та до висновку чого помилково дійшов суд першої інстанції. Також колегія суддів зазначає, що за усталеною практикою, досліджуючи боргові розписки та договори позики, суди повинні виявляти правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №501/1243/20, від якої не відійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що документ, який є предметом цього позову, оформлений у вигляді розписки, хоча і має назву боргового документу, однак за своєю правовою природою має ознаки договору доручення, до правовідносин у якому застосовуються гл. 68 ЦК України, що присвячена договорам доручення, та гл. 17 ЦК України, що регулює представництво. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не вірно з`ясовано правову природу спірної розписки, як договору, в розумінні ст.ст. 202, 203 ЦК України, та помилково застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст.1046,1049,1050 ЦК України, які в даній справі правовідносин не регулюють. З тих же підстав, зокрема, колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі, заявленого вже в апеляційній інстанції, на предмет з`ясування питання дійсності підпису ОСОБА_1 у розписці, оскільки аналогічне клопотання, як спосіб доказування, він не позбавлений можливості заявити в іншій цивільній справі, з інших підстав, зокрема і з оскарження договору доручення, як предмету доказування, якщо такий спір буде ініційований позивачем, що колегія суддів вважає належним та ефективним способом захисту його порушених прав, в силу ст.ст. 5,16 ЦПК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, що закріплено, зокрема, у висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19. Не викликає сумнівів той факт, що застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Такі висновки закріплені у пункті 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, а в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі №398/1796/20 об`єднані два поняття належного та ефективного способів захисту, де зазначено, що правову кваліфікацію відносин здійснює суд, як «знавець права», з чого Верховний Суд дійшов висновку, що вже на стадії підготовчого провадження суд має визначитися з належним способом захисту, оскільки від цього залежить багато подальших аспектів, як предмет доказування тощо. Також надано оцінку і принципу диспозитивності, який забороняє суду розглядати справи інакше як в межах заявлених особою вимог. Правозастосовна практика демонструє, що суд у таких випадках розглядає справу у звичайному порядку та відмовляє у задоволенні позовних вимог. І хоча такий порядок критикується багатьма теоретиками і практиками, це сприяє сталості судової практики і дотриманню принципу диспозитивності, але з іншого боку, спричиняє невиправдані часові витрати та неможливість захистити порушене право, адже суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який позивач не просить застосувати. Спосіб захисту, який може застосувати суд, вирішуючи спір, завжди обирає позивач. Колегія суддів також приймає до уваги, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення, яке повинно відповідати ст. 263 ЦПК УКраїни. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2ЦПК України ). Так, колегія суддів також вважає за необхідне, згідно положень ст. 263 ЦПК України, застосувати у цій справі правову позицію про необхідність застосування принципу jura novit curia («суд знає закони»), яку сформувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, в яких йдеться щодо неналежного способу захисту як підстави відмови в позові. Даний принцип зобов`язує суд самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи. З`ясувавши ж, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послались на неналежні норми права, суд самостійно кваліфікує?спірні відносини та прийняття рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні ?правовідносини, що не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Таким чином, Велика Палата ВС окреслила такі обов`язки суду: надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи; визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у цій справі, в порушення норм матеріального права, застосовані норми ст.ст. 1046,1049,1050 ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами судового процесу, та не з`ясований дійсний характер спірних правовідносин і не надано належну правову оцінку предмету спору, як то розписці, як договору, де суд помилково вважав розписку договором позики, тоді як дійсна правова природа цього договору має ознаки договору доручення, що судом не враховувалось та оцінки не надавалось, як і не застосовувалось норми матеріального права, наведені у ст.ст.237-250,1000-1009 ЦК України, що колегія суддів, в силу процесуального закону, позбавлена можливості з`ясовувати, як суд першої інстанції, до того ж судом першої інстанції не з`ясовувалось питання належності та ефективності обраному позивачем способу захисту порушеного права, зокрема, чи відповідає він змісту порушеного права та чи забезпечує реальне поновлення прав у випадку задоволення позову, як про це зазначено у ч.2 ст. 16 ЦК України, та, в порушення норм процесуального права, суд розглянув даний спір по суті із помилковим задоволення позовних вимог, тоді як такий позов задоволенню не підлягає повністю, з наведених вище підстав. Доводи апеляційної скарги колегія суддів приймає, як належні, лише в частині скасування судового рішення повністю та ухвалення нового з повною відмовою у задоволенні позовних вимог. В іншій частині колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянт надає оцінку доказам, які досліджувались судом першої інстанції на предмет розписки, як договору позики, що є помилковим, внаслідок чого суд дійшов також помилкового висновку у справі по її суті. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Разом з цим, у відповідності ст. 141 ЦПК України, колегія суддів враховує результати розгляду апеляційної скарги та вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір в розмірі 2 831 грн. 38 коп., що відповідає частині сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору апелянтом та є співмірним із задоволеною частиною апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скляренко Олени Петрівни задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 831 грн. 38 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 08 травня 2023 року. Головуючий: А.П.Барильська Судді: Н.М.Деркач Т.Р.Куценко