Ухвала КЦС ВС № 591/5333/20

Ухвала 27 квітня 2023 року м. Київ справа № 591/5333/20 провадження № 61-8010св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «ОТП Банк», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 січня 2022 року у складі судді Ніколаєнко О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І., ВСТАНОВИВ: Зміст вимог позовної заяви У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») про визнання кредитного договору недійсним. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 20 серпня 2007 року вона та банк уклали кредитний договір № ML-C00/286/2007, до якого у подальшому вносилися зміни, згідно з умовами якого їй надано кредит у розмірі у розмірі 59 834,60 доларів США на споживчі цілі строком до 20 травня 2022 року зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотку 4,49 % річних + FIDR. Зазначала, що банком не підтверджено наявності у нього права на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, оскільки у переліку операцій, які він мав право здійснювати, відсутні такі операції, а також відсутня можливість використовувати іноземну валюту як засіб платежу. Вказувала, що кредитний договір є споживчим кредитом, умови якого є несправедливими в цілому і суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача. Під час дії договору неодноразово відбувалось подорожчання кредиту, про яке вона не була обізнана та поінформована банком, як на час отримання кредиту, так і під час його сплати. Формування волі позичальника щодо укладання спірного правочину відбулось під впливом інформації, яка не відповідала дійсності. У діях відповідача наявний умисел, який полягає у замовчуванні реальної ціни пропонованої фінансової послуги. У зв`язку з цим просила визнати недійсним кредитний договір від 20 серпня 2007 року № ML-C00/286/2007 зі змінами та доповненнями, укладений між нею і ПАТ «ОТП Банк». Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 24 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмова у задоволенні позову мотивована недоведеністю наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, банк надав їй документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки та деталізованого графіку погашення боргу. Аргументи учасників У серпні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання нею кредитних коштів саме в іноземній валюті. Оспорюваний договір містить умови, які є несправедливими, збільшують реальні витрати позичальника - банк неодноразово збільшував відсоткову ставку без її відома, що свідчить про порушення її прав як споживача банківських послуг. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц.

Позиція Верховного Суду У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вищевказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими. У справі, що переглядається, позивач звернулася до суду з позовом до банку про визнання недійсним кредитного договору (з відповідними змінами), мотивованим відсутністю у відповідача ліцензії на здійснення фінансових операцій в іноземній валюті, ненаданням повної інформації щодо вартості кредиту і супутніх послуг, підвищенням відсоткової ставки без її відома і згоди, включенням у кредитний договір несправедливих відносно споживача умов. У постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що предметом позову банку до ОСОБА2 є стягнення заборгованості за кредитним договором, яку відповідач у добровільному порядку не повертає, що, на переконання позивача, є підставою для застосування положень статей 509, 525-527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України. У зазначеній справі не є тотожним предмета спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також є різним матеріально-правове регулювання спірних відносин зі справою, що переглядається. Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц і на яку посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. У зв`язку з наведеним касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 січня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у справі № 591/5333/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді М. М. Русинчук Н. О. Антоненко І. О. Дундар