Постанова Львівський апеляційний суд № 461/2098/22

Справа № 461/2098/22 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/520/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Зеліско-Чемерис К.Р. з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Соколовської О.І. розглянувши у відкритому судовому у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року в складі судді Радченка В.Є. в справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до Ліцею «Просвіта» Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 про повернення дитини з закордону,- встановив: У квітні 2022 року позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом про захист прав дитини. Вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства, всі обов`язки по вихованню й утриманню дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_7 . При цьому батьківських прав ОСОБА_4 не позбавлено, рішення суду про відібрання дитини відсутнє. Зазначає, що Галицька РДА ЛМР видала розпорядження №73 від 26.02.2020 про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_8 від її матері ОСОБА_4 та влаштування дитини в центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» ЛМР. З дитиною позивачці бачитись і спілкуватись не дозволяють, дні, час та години побачень не встановлюють. Позивачам стало відомо, що малолітню ОСОБА_8 вивезено за кордон без відома матері в Республіку Італію або Швейцарію, без відповідного рішення суду. Наголошують, що місто Львів є центром прийому біженців з усієї України, є найсприятливішим політичним, економічним, культурним центром. На заході України бойові дії не проходять. Тому вважає, що перетин кордону ОСОБА_8 здійснено незаконно, без достатніх правових підстав. Зазначає, що дитину «викрадено» шляхом розумно спланованого наперед задуму і сфальшованих документів. Просили ухвалити рішення, яким негайно повернути дитину ОСОБА_9 з-за кордону. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 до Ліцею «Просвіта» Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про повернення дитини з закордону. Рішення суду оскаржили ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вважають, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права та процесуального права, без врахування об`єктивних обставин справи. Зокрема зазначають, що вивезенням дитини ОСОБА_8 за кордон порушено правила піклування про дитину та право на особистий контакт з матір`ю ОСОБА_4 , а також з іншими родичами. Відповідачі не надали докази належності умов проживання та забезпечення дитини за кордоном, що свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновку суду першої інстанції, що вивезення дитини за кордон найкраще відповідає інтересам ОСОБА_8 . Звертають увагу, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №68 від 28.01.2022 створено дитячий будинок сімейного типу за адресою АДРЕСА_1 . Без відповідного розпорядження дитячий будинок переміщено у м. Кандешти, Швейцарія. Службою у справах дітей не був складений акт обстеження житлово-побутових умов проживання за кордоном, за фактичним місцем проживання дитини у дитячому будинку сімейного типу, згідно якого встановлюється, що для дитини створені всі необхідні умови для проживання. Умови проживання дитини у м. Кандешти, Швейцарія не підтверджені, оскільки вони повинні бути перевірені представниками служби у справах дітей. Крім того, службою у справах дітей не встановлено, чи будинок сімейного типу ОСОБА_5 та ОСОБА_10 має необхідні засоби для існування, чи відвідує ОСОБА_8 навчальний заклад, чи має страхівку та інше. Зазначають, що для дитини створені всі необхідні умови за місцем реєстрації проживання матері: АДРЕСА_2 , де вона проживала до досягнення 11-ти річного віку. Звертають увагу на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою обов`язок відповідачів забезпечити участь рідних у вихованні дитини. Згідно із ст. 2567 Сімейного кодексу України вихованцями дитячого будинку сімейного типу є діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Вихованці дитячого будинку сімейного типу мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров`ю, та моральному вихованню. Відповідно до п.16 Положення про дитячий будинок сімейного типу від 26.04.2002 вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може заподіяти шкоду їхньому життю, здоров`ю та моральному вихованню. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціальних працівників або фахівців із соціальної роботи, які здійснюють соціальне супроводження сімей. У матеріалах справи міститься документ Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, яким визнано право на спілкування дитини з матір`ю у будь-який час. А тому вважають, що оскаржуване рішення про відмову повернути дитину з-за кордону перешкоджає збереженню сімейних правовідносин з дитиною ОСОБА_8 . Просять скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги про повернення дитини ОСОБА_8 з-за кордону задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_7 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача Галицької районної адміністрації ЛМР Соколовської О.І. на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підлягає до задоволення частково з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси. Судом встановлено, що згідно із розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №73 від 26.02.2020, з урахуванням внесених розпорядженням №79 від 03.03.2020 змін, малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відібрано від її матері ОСОБА_4 та влаштовано в Центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради за адресою: м. Львів, вул. Просвіти, 2-4. Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №105 від 20.03.2020 «Про надання малолітній ОСОБА_8 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування. Крім цього, із змісту розпорядження вбачається, що вiдповiдно до листа міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області від 21.03.2017 №1053/04-06, відомості про батька малолітньоi ОСОБА_11 внесені за вказівкою матерi вiдповiдно ч. 1 ст. 135 Сімейного Кодексу України. Мати дитини ОСОБА_4 у зв`язку з тривалою хворобою не може виконувати свої батьківські обов`язки (висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків 17.03.2009 № 701). В свою чергу, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 28 січня 2022 року №68 «Про створення дитячого будинку сімейного типу і влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та спільне проживання», малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 влаштовано в дитячий будинок сімейного типу, який створено на основі родини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із Витягом з наказу Ліцею «Просвіта» Львівської міської ради №6-У від 10 лютого 2022 року ОСОБА_9 відрахована зі складу учнів 6-го класу з 10 лютого 2022 року. Підставою для винесення вказаного наказу слугувало рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.01.2022 №68 «Про створення дитячого будинку сімейного типу і влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та спільне проживання» та заява ОСОБА_6 про перехід на навчання до іншої школи. В подальшому, дитина ОСОБА_8 прийнята на навчання в 6 клас Середньої загальноосвітньої школи № 97 м. Львова. Завертаючись до суду з позовом про повернення дитини з-за кордону позивачка зазначала, що під час розгляду справи № 463/4550/21 за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до Ліцею «Просвіта» Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування про усунення перешкод у здійсненні прав щодо виховання онуки та визначення способів спілкування з нею, їй стало відомо, що у зв`язку з збройним нападом російської федерації та здійснення ракетних бомбардувань м. Львова, дитячий будинок сімейного типу, у який влаштована малолітня дитина позбавлена батьківського піклування, ОСОБА_12 , тимчасово виїхав за межі України у місто Кандешти, Швейцарія. Позивачка ОСОБА_4 стверджувала, що малолітню ОСОБА_8 вивезено за кордон без відома матері в Республіку Італію або Швейцарію та без відповідного рішення суду. Тому вважає, що дитину викрадено, оскільки перетин кордону ОСОБА_8 здійснено незаконно, без достатніх правових підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що дитячий будинок сімейного типу, в який влаштована ОСОБА_8 , тимчасово виїхав за межі України, у супроводі законних представників батьків - вихователів, на законних підставах, із врахуванням Конвенції про права дитини та з безпосередньою метою захисту життя та здоров`я дитини - ОСОБА_8 . Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Частинами 1, 2 статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У частині 2 статті 175 ЦПК України визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява про захист прав дитини, датована 29.04.2022, підписана лише ОСОБА_4 . В той же час, позивачами зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який позовної заяви не підписував. Із змісту позовної заяви не вбачається про порушення, невизнання чи оспорювання прав ОСОБА_1 . Доводи позовної заяви ОСОБА_4 зводяться про повернення дитини, яка на даний час перебуває за межами території України. Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд в ухвалі від 03 травня 2022 року зазначив про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , в той час як ОСОБА_1 позовної заяви не підписував, а ОСОБА_7 зазначена в статусі 3-ої особи і позовної заяви також не підписувала. Про розгляд позовної заяви ОСОБА_1 також зазначено судом в оскаржуваному рішенні від 25 січня 2023 року. Разом з тим, із змісту судового рішення вбачається, що судом першої інстанції не вирішувалось питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності ОСОБА_1 , зокрема, що ОСОБА_1 , як дядько неповнолітньої ОСОБА_8 , дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 , який із змісту позовної заяви, з позовом до суду взагалі не звертався. Судом першої інстанції не було вжито заходів, передбачених ч.1, п.1 ч.4 ст. 185, ч. 11 ст. 187 ЦПК України щодо залишення позовної заяви без руху чи повернення позовної заяви. Зважаючи на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення за позовом особи, яка з такими позовними вимогами не зверталася, безпідставно відкрив провадження у справі за вимогами ОСОБА_1 , при цьому, вирішуючи по суті позовні вимоги останнього, не виконав обов`язку щодо встановлення порушень, не визнання чи оспорення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 , як наслідок, ухвалив за вимогами останнього судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене судове рішення в означеній частині не може залишатись в силі, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, з одночасним ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 з мотивів, наведених вище. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , суд виходить із встановлених судом обставин справи. Порядок надання статусу дитини позбавленої батьківського піклування визначений в Законі України від 13 січня 2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV). Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти (абзац третій статті 1 Закону № 2342-IV). Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 2342-IV статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування. Матеріалами справи стверджується, що надання малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування здійснено відповідно до вимог чинного законодавства. Докази про безпідставність надання дитині статусу позбавленої батьківського піклування, відсутні. Зокрема, із Державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим вбачається, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпоряджень Галицької районної адміністрації ЛМР: від 26 лютого 2020 року № 73 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_8 , від її матері - ОСОБА_4 та влаштування дитини в притулок для дітей «СуСД» ЛОДА за адресою АДРЕСА_3 »; від 03 березня 2020 року № 79 «Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 26 лютого 2020 № 73 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_8 , від її матері - ОСОБА_4 та влаштування дитини в притулок для дітей «СуСД» ЛОДА за адресою АДРЕСА_3 »; від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітній ОСОБА_8 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування»; від 07 липня 2020 року № 189 «Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 105 «Про надання малолітній ОСОБА_8 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування (справа № 461/10261/20). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 3 Закону № 2342-IV основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа є: створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї; виховання та утримання дітей за принципом родинності; сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів; забезпечення пріоритету форм влаштування; захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей; створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя; забезпечення права на здоровий розвиток; забезпечення соціально-правових гарантій; створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги; формування системи соціальної адаптації; забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, а також особи із їх числа та запитам ринку праці; належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями; вжиття вичерпних заходів щодо забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги. За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім`ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу. Порядок передачі дітей на усиновлення, виховання та спільне проживання в прийомні сім`ї або дитячі будинки сімейного типу затверджується Кабінетом Міністрів України (частини перша, четверта статті 6 Закону № 2342-IV). Пунктом 35 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, передбачено, що після встановлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження такої дитини вживає вичерпних заходів до влаштування її в сім`ю громадян України (усиновлення, під опіку, піклування, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу). До закладів охорони здоров`я, загальної середньої освіти (у тому числі спеціальної та спеціалізованої), іншого закладу або установи (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитина може бути зарахована у разі, коли з певних причин відсутня можливість влаштування її на виховання в сім`ю. Зарахування дитини до закладу охорони здоров`я, загальної середньої освіти (у тому числі спеціальної та спеціалізованої), іншого закладу або установи (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, не звільняє районну, районну у м. Києві та Севастополі держадміністрацію, виконавчий орган міської, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження або за місцем проживання (перебування) дитини від обов`язку продовжувати роботу з реалізації права цієї дитини на сімейне виховання. Під час визначення форми влаштування в інтересах дитини мають бути враховані обставини, за яких дитина втратила батьківське піклування, її життєвий шлях, родинні зв`язки, наявність братів і сестер, контакти із соціальним оточенням, стан здоров`я, освіта, інші потреби. За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»). Колегія суддів зауважує, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 28 січня 2022 року №68, за яким малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 влаштовано в дитячий будинок сімейного типу, який створено на основі родини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , є чинним та ніким не скасоване. Законність перебування малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у дитячому будинку сімейного типу позивачем не спростовано. В свою чергу, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на цей час. Умови перетинання державного кордону громадянами України у період дії воєнного стану, в тому числі дітьми; дітьми з інвалідністю; дітьми, хворими на тяжкі захворювання; дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування визначено пунктами 21 - 25 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (із змінами). Виїзд за межі України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 18-річного віку та проживають або зараховані до закладів різних типів, форми власності та підпорядкування на цілодобове перебування, здійснюється у супроводі законного представника або іншої уповноваженої ним особи та за наявності: паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України) / документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Державна прикордонна служба України (далі - Держприкордонслужба) дозволить перетин державного кордону; наказу директора закладу/установи, де проживали/перебували діти, або особи, яка його заміщує, про виїзд дітей за межі України; письмового погодження за підписом голови або заступника обласної військової адміністрації (засвідченого печаткою) про дозвіл на виїзд за межі України дітей, погодженого з Національною соціальною сервісною службою України (далі - Насоцслужба). Таке погодження може надаватися за допомогою електронних засобів зв`язку. У разі неможливості отримати таке погодження обласної військової (військово-цивільної) адміністрації дозвіл на виїзд за межі України дітей за запитом директора закладу/установи, де проживали/перебували діти, надає Нацсоцслужба, про що повідомляє Мінсоцполітики протягом одного робочого дня з наданням відомостей про дітей, супроводжуючих осіб/особу, державу остаточного перебування; запрошення установ, організацій різних типів та форм власності, які уповноважені державою остаточного перебування дітей або органами місцевого самоврядування такої держави на здійснення заходів щодо прийому та супроводу дітей з інших країн. У запрошенні зазначається держава остаточного перебування дітей, кількість та категорія дітей, умови їх перебування, відповідальна організація, яка буде супроводжувати дітей протягом усього періоду їх перебування за межами України, гарантії щодо повернення дітей на територію України. Як свідчать матеріали справи, малолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуваючи в будинку сімейного типу, тобто маючи законних представників, у період введення Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану, а саме 08.03.2022 виїхала за межі території України. Предметом спору у даній справі є повернення дитини з-за кордону, з підстав, на думку позивачки, незаконного її вивезення, у зв`язку з чим вона позбавлена права на піклування дитини. Разом з тим, позивач не надала доказів, які б свідчили про незаконність перетину кордону. Також, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року задоволено позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки і піклування, до ОСОБА_4 , треті особи: Середня загальноосвітня школа № 22 ім. В.Стефаника м. Львова, Львівський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради» про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав. Відібрано малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від її матері ОСОБА_4 , без позбавлення її батьківських прав та передано Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки і піклування. Рішення суду набрало законної сили та є чинним на даний час (справа № 461/2084/20). При цьому, позивачка оспорюючи правомірність вибуття дитини за межі території України, не ставить питання кому саме дитина підлягає поверненню, адже за матеріалами даної справи дитина ОСОБА_8 позбавлена батьківського піклування через неможливість матері ОСОБА_4 виконувати батьківські обов`язки, пов`язані з тривалою хворобою, а з врахуванням рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року, яким відібрано малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від її матері ОСОБА_4 , остання не має права на повернення їй доньки до вирішення питання про поновлення піклування матері над дитиною. Відповідно до ст.ст. 3,18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 (набрала чинності для України 02.09.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини. Колегія суддів наголошує, що повернення дитину у період військових дій України з російською федерацією, не відповідатиме її інтересам, оскільки становить загрозу для її життя. Окрім того, суд не може вирішувати питання про повернення дитини з-за кордону, коли не встановлено незаконність її там перебування. Аргументи апелянтів про те, що дитячий будинок сімейного типу без відповідного дозволу переміщено у м. Кандешти, Швейцарія, службою у справах дітей не складено акт обстеження житлово-побутових умов проживання за кордоном, відповідачами не надано докази належності умов проживання та забезпечення дитини закордоном, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що по-перше, малолітня ОСОБА_8 влаштована у будинок сімейного типу за підставах, що визначені законом; по-друге особи, які взяли під свою опіку дитину несуть за неї відповідальність, за створення умов необхідних дитині, для відчуття захищеності та безпеки, які, в свою чергу, сприяють повноцінному зростанню та розвитку, моральної стабільності. Покликання апелянтів на те, що для дитини створені всі необхідні умови за місцем реєстрації проживання матері: АДРЕСА_2 , де вона проживала до досягнення 11-ти річного віку не може бути достатньою підставою для повернення дитини з-за кордону, оскільки вирішення даного питання в першу чергу залежить від багатьох чинників, зокрема, чи не було скасовано рішення про влаштування дитини до будинку сімейного типу; чи не було скасовано рішення про надання малолітній особі статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; чи було вирішене питання про повернення малолітньої дитини її матері; чи було поновлене піклування матері на підставі скасування рішення суду про відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав. На час перегляду судового рішення, апелянти не надали доказів того, що дитина ОСОБА_8 втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування, правомірність влаштування дитини до будинку сімейного типу апелянтами не спростована, рішення про повернення дитини її матері відсутнє, разом з тим, ОСОБА_4 не позбавлена права та можливості контакту зі своєю дитиною через засоби інтернет зв`язку чи телезв`язку, які ніким не обмежені. Відповідно до Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, принциповим є положення про те, що дитина повинна зростати в умовах турботи. У п. 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.Малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини. Статтею 4, 5 Конвенції про контакт з дітьми (підписана 15.05.2003, набрала чинності для України 01.04.2007) дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. З урахуванням найвищих інтересів дитини може бути встановлено контакт між дитиною та особами, що не є її батьками, але мають сімейні зв`язки з дитиною. Договірні Держави вільні поширювати це положення на осіб, інших, ніж ті, що зазначені в пункті 1, й у випадках, коли таке поширення відбувається, держави можуть вільно вирішувати, які види контакту, визначені під літерою "a" в статті 2, повинні бути застосовані. У статті 2 вищезазначеної Конвенції визначено, що для цілей цієї Конвенції: a)«контакт» означає: i) перебування дитини протягом обмеженого періоду разом зособою, яку зазначено в статті 4 або 5 і з якою вона зазвичай непроживає, чи зустріч з такою особою; ii) будь-яку форму спілкування між дитиною й такою особою; iii) надання інформації такій особі про дитину або дитині про таку особу. Мотиви апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи міститься документ Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, яким визнано право на спілкування дитини з матір`ю у будь-який час, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявна відповідь Галицької районної адміністрації від 19.03.2020 за вих. 23476, зі змісту якої вбачається, що рішенням надано згоду ОСОБА_4 - матері малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідувати доньку в межах Центру підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради одноособово без присутності сторонніх осіб, за згодою дитини в присутності представника Центру. Разом з тим, рішення, яким би було б надано дозвіл на спілкування з малолітньою ОСОБА_8 на період її перебування в будинку сімейного типу, позивач суду не надала. У зв`язку з наведеним, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_4 про повернення дитини з-за кордону не можуть бути задоволені з наведених вище мотивів, оскільки таке повернення не забезпечить найкращих інтересів дитини. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Ліцею «Просвіта» Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , про повернення дитини з закордону - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 травня 2023 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк