Постанова 4803 № 211/3375/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3006/23 Справа № 211/3375/22 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/3375/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Саксаганського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року, встановив: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася від шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , доводиться їй онукою, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини та свідоцтвом про народження її матері ОСОБА_4 . Донька позивачки - мати дитини ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно наказу № 12 Служби у справах дітей Виконкому Саксаганської районної у місті ради від 15 лютого 2022 року «Про тимчасове влаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » неповнолітня ОСОБА_3 тимчасово влаштована в сім`ю рідної баби ОСОБА_1 на період налагодження взаємовідносин між батьком ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 . На теперішній час ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою, своєю бабусею ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_6 . Також зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України та все частішими обстрілами м. Кривого Рогу, виникла гостра необхідність вивезти дитину в Великобританію, де перебуває невістка позивачки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і яка надала згоду на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 та опікування нею. У зв`язку з цим подано заявку до Міністерства внутрішніх справ Великобританії. Відповідно листа Міністерства внутрішніх справ Великобританії №34-34-6449-1466-4902 ОСОБА_3 необхідно надати дозвіл батька на виїзд дитини за кордон. 30 серпня 2022 року позивачка звернулася до батька дитини ОСОБА_2 із проханням до 05 вересня 2022 року надати ОСОБА_3 нотаріально завірений дозвіл на виїзд дитини до Великобританії на термін у 6 місяців на час війни. Має підтвердження, що ОСОБА_2 отримав лист, але на теперішній час на нього ніяк не відреагував, дозвіл дитині на виїзд до Великобританії не надав. Її намагання скористатися можливістю самостійно вирішити питання тимчасового виїзду неповнолітньої дитини за кордон не дали позитивного результату, тому вона змушена звернутися за вирішенням спору до суду. Вважає, що така позиція відповідача, батька дитини, шкодить інтересам його неповнолітньої доньки, створює небезпечні умови для її життя у прифронтовому місті, яке кожного дня обстрілюється. Просила надати дозвіл на виїзд до Великобританії строком на шість місяців ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька задоволені частково: надано дозвіл на виїзд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Великобританії строком на шість місяців, без дозволу її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 992,40 гривень. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Саксаганського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити позовні вимоги без задоволення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом було проігноровано, не досліджено та не враховано, що відповідно ч. 3 ст. 313 ЦК України ОСОБА_3 як особа, яка досягла 16-річного віку на час ухвалення рішення має право вільний самостійний виїзд за межі України, отже позовна заява по даній справі не має предмету спору через відсутність необхідності отримання дозволу ОСОБА_2 на виїзд ОСОБА_3 . Також посилається, що судом при ухваленні рішення не було досліджено питання чи дійсно для отримання візи до Великобританії необхідна згода батька, або рішення суду про надання такого дозволу, жодних доказів щодо такої вимоги до справи позивачкою долучено не було. Також зазначає, що позивачкою не надано жодного доказу, що підтверджує відповідність поїздки інтересам дитини, не надано доказів наявності безпечних умов перебування дитини за кордоном, що вона може протягом 6-ти місяців утримувати дитину за кордоном. Зазначає, що він у даному рішенні бачить загрозу основним правам та інтересам своєї дочки, оскільки позивачка не вказує та не надає доказів існування належного місця проживання, належного місця навчання (не вказано навіть про сумісність навчальних програм із українськими навчальними програмами), джерел харчування та надання належного одягу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Саксаганського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року залишити без змін. Посилається, що, не зважаючи на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 виповнилося 16 років, позовні вимоги не втратили свою актуальність, оскільки для отримання візи для виїзду та перебування дитини (особа до 18 років) у Великобританії необхідний дозвіл батьків. Вказане підтверджується інформацією на офіційному сайті GOV/UK з переліком документів, які необхідні для оформлення візи і є загальнодоступною. Вважає, що позиція відповідача шкодить інтересам дитини, яка хоче втекти від війни, яка давить на її емоційний стан. В апеляційній скарзі відповідача викладені завідомо неправдиві твердження. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та його адвокат Нечаєв А.В. доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримали та просили задовольнити. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її адвокат Вовк Л.М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В судове засіданні апеляційного суду представник третьої особи Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради не з`явилася, подала заяву з проханням розглянути справу без її участі. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася від шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . (а.с. 7) На день звернення до суду, тобто станом на 20 вересня 2022 року дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ще не досягла 16-річного віку. ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . (а.с.14) Наказом Служби у справах дітей Виконкому Саксаганської районної у місті ради № 13 від 15 лютого 2022 року встановлено, що відповідно до акта органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку м. Харкова від 19 грудня 2021 року, неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була доставлена до КНП «Міська дитяча клінічна лікарня № 16» без супроводу батьків у зв`язку з тим, що дівчина звернулась до ВП № 1 Харківського ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області із повідомленням щодо вчинення її батьком насилля відносно неї; - мати дитини, гр. ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис від 03 липня 2012 року № 1109, зареєстрований Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області; - відповідно до повідомлення слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області від 28 грудня 2021 № 119/66-21-1523, на розгляді перебуває кримінальне провадження № 1/021221180001523 за фактом домашнього насильства щодо дитини ОСОБА_3 , за ознаками злочину, передбаченого ст. 126 і КК України; - рішенням комісії з питань захисту прав дитини від 15 лютого 2022 року № 24 вирішено: недоцільним повертати неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виховання батькові гр. ОСОБА_2 ; доцільним на період налагодження взаємовідносин між батьком, гр. ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштувати зазначену дитину в сім`ю рідних бабусі, гр. ОСОБА_1 та дідуся ОСОБА_6 . Служба у справах дітей Виконкому Саксаганської районної у місті ради вирішила: тимчасово влаштовати неповнолітню ОСОБА_3 , в сім`ю рідної баби гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6., за адресою: АДРЕСА_1 , на період налагодження взаємовідносин між батьком ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 (а.с.9-10) Також судом першої інстанції встановлено, що дитина проживає разом бабусею, ОСОБА_1 та дідусем, ОСОБА_6 (а.с.11) Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив з обґрунтованості позовних вимог та дійшов висновку про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Великобританії із зазначенням певного періоду, на який видається дозвіл, а саме: на шість місяців, починаючи з дня набрання законної сили судовим рішенням, що є доцільним для дитини та відповідатиме найкращим її інтересам. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції за наступних підстав. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено ст. 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини). Відповідно до ст. 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції. Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява N 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення ст. 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу. Відповідно до частин 2, 4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину. Частинами 1, 2 статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Питання виховання дитини за ст. 157 СК України вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків. З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є ст.313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Разом із тим, за змістом ст. 124 Конституції України та ст. 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини. Відповідний дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №463/6501/21, яка також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 липня 2018 року у справі №712/10623/17. Ураховуючи наведене та за установлених судом обставин у цій справи, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон відповідатиме найкращим інтересам дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий дозвіл за відсутності згоди батька може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Судом враховано мету поїздки та державу прямування, а також і ту обставину, що тимчасовий виїзд дитини за кордон, не порушуватиме прав батька дитини на спілкування з нею та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дитини. При цьому суд першої інстанції вірно прийняв до уваги, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення указом Президента № 64 військового стану з 5:30 ранку 24 лютого 2022 року і ці обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб, внаслідок настання таких форс-мажорних обставин. За теперішніх умов слід брати до уваги також передбачені ст. 6 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року такі принципи, як невід`ємність і пріоритет права на життя дитини (на державу покладається обов`язок забезпечити виживання і розвиток дитини), а тому при вирішенні спору суд має діяти саме як держава. Інтереси батьків мають право на реалізацію такою мірою та в такий спосіб, які відповідатимуть саме інтересам забезпечення повноцінного розвитку та зростання неповнолітньої дитини. Відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що ним особисто зроблено для створення належних умов задля забезпечення та гарантування повноцінного, здорового, гармонійного розвитку його дитини. Натепер загроза життю дитини в разі перебування її в Україні не минула. Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Великобританії із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, а саме: на шість місяців, починаючи з дня набрання законної сили судового рішення, є доцільними для дитини та відповідатиме найкращим інтересам дитини. Отже, суд першої інстанції, враховуючи встановлені ним належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги, що на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення дитині вже виповнилось 16 років та відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України вона має право на вільний самостійний виїзд за межі України не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для його скасування. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач ОСОБА_2 всупереч наведеним нормам процесуального права не довів, що виїзд дитини за кордон порушуватиме її найкращі інтереси, якими і повинен керуватися суд під час розгляду цієї категорії спорів. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим. Наведені відповідачем ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами. Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.п «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 03 травня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста