Постанова 4818 № 640/11030/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 640/11030/16-ц Номер провадження 22-ц/818/720/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Мальованого Ю.М., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря Супрун Я.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року в складі судді Єфіменко Н.В. у справі № 640/11030/16-ц за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з завою про визнання виконавчих документів, виданих у справі № 640/11030/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором такими, що не підлягають виконанню. Заява мотивована тим, що виконавчі документи пред`явлені до виконання після задоволення кредитором своїх вимог за договором іпотеки в позасудовий спосіб шляхом реєстрації прав власності на предмет іпотеки. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у справі № 640/11030/16-ц залишено без задоволення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не надано доказів припинення обов`язку боржника, встановленого судовим рішенням, шляхом повного погашення боргу за рахунок предмету іпотеки, а тому відсутні підстави для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню. 03 березня 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Богомолов Олексій Олексійович, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно застосовано положення частин 6, 7 статті 36 Закону України «Про іпотеку» та не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі 336/7326/17. Апелянт вважає, що частиною 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено спеціальну підставу припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання тому вказана норма є спеціальною, яка поширюється лише на зобов`язання, забезпечені іпотекою. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь які наступні вимоги іпотеко держателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Та обставина, чи залишилося після позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частка основного зобов`язання значення не має. В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 04 травня 2023 року, надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи отримано: ОСОБА_1 , його представником ОСОБА_3 та АТ «ОТП Банк» - 18 квітня 2023 року (а. с. 166, 167, 168), ОСОБА_2 - 21 квітня 2023 року (а. с. 169). Судова повістка, направлена на адресу приватного виконавця ВОХО Амельченка В.А., повернута до суду апеляційної інстанції у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а. с. 171) Від представника відповідача адвоката Богомолова О.О. надійшло клопотання про проведення судового засідання 04 травня 2023 року без його участі (а. с. 173). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Матеріали справи свідчать, що13 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником прав якого є ПАТ «ОТП Банк» укладений Кредитний Договір № ML -701/663/2007, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 53 645,90 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у строки, передбачені Кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 13 липня 2007 року між сторонами укладено Договір іпотеки № PCL-701/663/2007, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем визначена у розмірі 315 600 грн. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за Кредитним Договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року в розмірі 54 123, 02 доларів США що за офіційним курсом НБУ станом на 29.04.2016 рік (1 Долар США= 25.186528 гривень) складає 1 363 170, 95 грн. та судовий збір у розмірі 20 447,56 грн (а.с. 35-37). На виконання рішення суду 16 травня 2017 року видано виконавчі листи, за якими приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. 23 серпня 2018 року відкриті виконавчі провадження № 570762253 та № АСВП: 57076369 (а. с. 66). 09 квітня 2021 року на підставі пункту 1 частини. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі листи повернуті стягувачу (а. с. 101). Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 липня 2021 року замінено стягувача ПАТ «ОТП БАНК», у виконавчих провадженнях № АСВП: 570762253, № АСВП: 57076369 на ОСОБА_2 (а.с. 91,92). Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченко В.П. від 25 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчих листів № 640/11030/16-ц, виданих 16 травня 2017 року (а.с. 102-103, 107). 06 жовтня 2021 року на підставі договору іпотеки від 13 липня 2007 року право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 114-116). Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною 1 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії). Відповідно до частин 1, 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наведені вище підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. До процесуальних підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Найпоширенішою підставою припинення зобов`язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином. Натомість положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку самостійну підставу припинення зобов`язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. Частиною 5 статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який набрав чинності 04 листопада 2018 року та введений в дію 04 лютого 2019 року (далі - Закон № 2478-VII), визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: - боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; - боржником - юридичною особою або фізичною особою-підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто частина 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції Закону № 2478-VII фактично - частина 5 статті 36 Закону України «Про іпотеку») є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того ж самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов`язання, правового значення не має. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц, від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16, від 11 березня 2021 року у справі № 524/378/17 та застосовуються судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина 1 статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України. Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору. Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частина 4 статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню. Відповідно до частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність). У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого права обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом. Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій. Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин. Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. Водночас частина 3 статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина 4 статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки. Такі правові висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18. Зважаючи, що внаслідок завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки зобов`язання ОСОБА_4 за кредитним договором від 13 липня 2007 року припинилися в цілому, в тому числі в непогашеній за рахунок іпотечного майна частині, судова колегія вважає, що стягувач не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності застереження щодо відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» та наявні підстави для визнання виконавчого листа № 640/11030/16-ц, виданого 16 травня 2017 року Київським районним судом міста Харкова таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У відповідності до положень статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року скасувати і постановити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Визнати виконавчий лист № 640/11030/16-ц, виданий 16 травня 2017 року Київським районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за Кредитним Договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року в розмірі 54 123, 02 доларів США що за офіційним курсом НБУ станом на 29.04.2016 рік (1 Долар США= 25.186528 гривень) складає 1 363 170, 95 грн таким, що не підлягає виконанню. Визнати виконавчий лист № 640/11030/16-ц, виданий 16 травня 2017 року Київським районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за судовим збором у розмірі 20 447,56 грн таким, що не підлягає виконанню. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 05 травня 2023 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина