Постанова 4803 № 185/8281/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3957/23 Справа № 185/8281/21 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П., Куценко Т.Р. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: У жовтні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі АТ КБ ПриватБанк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що 01 жовтня 2007 року між ними та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNQ0GK00000187, за умовами якого банк зобов`язався надати останній кредит у розмірі 8 275 доларів США на термін до 28 вересня 2022 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами. Вказували, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 01 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 допустила порушення взятих на себе зобов`язань та станом на 25 серпня 2021 року має заборгованість у загальному розмірі 62 953,59 доларів США, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 6 684,15 долари США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі - 14 444,78 долари США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі - 1 791,63 долар США та заборгованості за пенею у розмірі - 40 033,03 долари США, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути вказану заборгованість з відповідачів у солідарному порядку. Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ ПриватБанк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, безпідставно відмовив у задоволенні позову. Вони надали достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог та їх розміру. Наголошували на тому, що вони видали кредит у розмірі 8 275 доларів США, та відповідачі зобов`язані сплатити допущену заборгованість. Відповідачі правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення виходячи з наступного. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 28 вересня 2007 року між позичальником ОСОБА_1 та АТ КБ ПриватБанк був укладений кредитний договір №DNQ0GK00000187, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 7 000 доларів США на придбання нерухомості, а також у розмірі 1 275 доларів США на сплату страхових платежів на строк з 28 вересня 2007 року по 28 вересня 2022 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а позичальник зобов`язався повернути кредит зі сплатою процентів, винагороди та комісії шляхом надання щомісячного платежу в сумі 94,41 доларів США. 28 вересня 2007 року між поручителем ОСОБА_2 та АТ КБ ПриватБанк був укладений договір поруки №DNQ0GК00000187, предметом якого є надання поруки ОСОБА_2 перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №DNQ0GK00000187. Позивачем додано до позовної заяви розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №DNQ0GK00000187, з якого вбачається, що станом на 25 серпня 2021 року банком рахується заборгованість у загальному розмірі 62 953,59 доларів США, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 6 684,15 долари США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі - 14 444,78 долари США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі - 1 791,63 долар США та заборгованості за пенею у розмірі - 40 033,03 долари США. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що до позовної заяви не додано первинних документів, за якими обліковується заборгованість за кредитом, матеріали справи не містять виписки з рахунку з відображенням операцій, які проводились за даним рахунком, отже позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру заборгованості, перевірити нараховану суму боргу неможливо. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов`язань. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати само собою. Одним з видів акцесорного зобов`язання є порука. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). За приписами ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19. До позову було долучено розрахунок заборгованості (т.1 а.с.6-9), копію кредитного договору без номеру від 28 вересня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 (т.1 а.с.14-16), (в той час коли позивач зазначає про те, що кредитний договір було укладено 01 жовтня 2007 року та його номер №DNQ0GK00000187), копію договору поруки від 28 вересня 2007 року (т.1 а.с.19), копію ордеру розпорядження на 7 000 доларів США від 28 вересня 2007 року (т.1 а.с.18) та копія заяви на видачу готівки №1801 на суму 7 000 доларів США від 01 жовтня 2007 року (т.1 а.с.17 зворот) (тобто, позивачем до позову не було додано жодних документів, які б підтверджували факт видачі банком та отримання позичальником 8 275 доларів США). При цьому, сам по собі розрахунок заборгованості за договором не є первинним банківським документом, а є лише внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти саме у розмірі 8 275 доларів США позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Позивачем відповідну виписку до позову додано не було. Таким чином позивачем не доведено факту видачі кредиту саме у розмірі 8 275 доларів США. Доводи апеляційної скарги в частині того, що ними надано достатньо належних та допустимих доказів та, що первинні документи, за якими обліковується заборгованість, не були надані ними правомірно відхиляються. До апеляційної скарги долучено виписку по рахунку, яка не може бути прийнята до уваги. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення. Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська Т.Р.Куценко