Постанова 4803 № 183/635/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2809/23 Справа № 183/635/22 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Городецький Д.І.) , - В С Т А Н О В И В: 03 лютого 2022 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог Банком зазначено, що 09 липня 2010 року між ним і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н., на підставі якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 25000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зі своєї сторони Банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 15 грудня 2021 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 19538,36 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19538,36 грн. в т.ч. заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 19538,36 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 0,00 грн.; пені в розмірі 0,00 грн.; комісії в розмірі 0,00 грн. На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2481,00 грн. Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Судові витрати покладено на позивача Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк». Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги Банк зазначив, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, так як його ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт посилається на те, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач, підписавши заяву-анкету від 09.07.2010 року, погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між позивачем та відповідачем договір про надання банківських послуг. Отже, відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору. Апелянт зауважив, що відповідач погодив прийняття будь-якого ліміту по своїй картці та його зміну за рішенням та ініціативою Банку, після перевипуску картки продовжив користуватися нею та кредитними коштами, що підтверджується випискою по карті відповідача. Виписка по картці є первинним банківським документом, який підтверджує факт користування кредитними коштами та виникнення заборгованості, розрахунок якої надано позивачем. У той час, як відповідачем контррозрахунку не надано. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2023 року цивільну справу №183/635/22 витребувано з суду першої інстанції. 30 січня 2023 року справа надійшла до апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. До апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов, копію ухвали сторони отримали електронною поштою 03 лютого 2023 року. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи Повідомлення сторони отримали електронною поштою 16 лютого 2023 року. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як передбачено ч. 3 вказаної вище статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З позовної заяви вбачається, що ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 19538,36 грн., тому апеляційну скаргу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обгрунтованість рішення у цивільній справі. Указаним вимогам заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року відповідає у повному обсязі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Положеннями статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Звертаючись до суду з позовом, Банк посилався на те, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 15 грудня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 19538,36 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19538,36 грн. в т.ч. заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 19538,36 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 0,00 грн.; пені в розмірі 0,00 грн.; комісії в розмірі 0,00 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком Банку. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві відсутні відомості про розмір базової процентної ставки по кредиту, зокрема комісії, заява не містить розміру пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафу за порушення строків платежів, а також нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Крім того, на підтвердження своїх позовних вимог Банк надав суду в якості доказу розрахунки заборгованості за кредитним договором № б/н від 09 липня 2010 року, проведені позивачем станом на 30 листопада 2018 року та станом на 15 грудня 2021 року. При цьому, розрахунок заборгованості за кредитом проведено за період, починаючи з 08 червня 2016 року по 15 грудня 2021 року, не охоплюючи період з 09 липня 2010 року. З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про видані кредитні картки та їх перевипуск, а також виписки за договором вбачається, що 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 відкрито стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитна картка), зі строком дії до 02/20, яка 20 грудня 2018 року була перевипущена на картку № НОМЕР_2 , зі строком дії до 10/22. При цьому, початковий кредитний ліміт в сумі 2 000 грн. банком встановлений саме 08 червня 2016 року на стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитну кратку), який поступово збільшувався та 20 грудня 2019 року становив 25000,00 грн., а 05 січня 2021року вже становив 0,00 грн. За таких обставин суд прийшов до висновку, що Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 09 липня 2010 року, в той час як на підтвердження своїх позовних вимог посилається на докази, які підтверджують наявність заборгованості у відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 22 лютого 2016 року. Дніпровський апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526ч. 1, 527ч. 1, 530ч. 1 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610ч. 1, 612ч. 1 ЦК України). Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що 09 липня 2010 року відповідач ОСОБА_1 підписав заяву № б/н на отримання кредитної карти «Універсальна» та виявив бажання встановити йому ліміт на картку в сумі 500 грн. При цьому, номер карти в анкеті-заяві не зазначено. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк», 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 відкрито стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитна картка) зі строком дії до 02/20, яка 20 грудня 2018 року була перевипущена на картку № НОМЕР_2 . З цієї ж довідки встановлено, що 22 лютого 2016 року відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 2000 грн. Відповідно до виписки про рух коштів по карткам ОСОБА_1 , користуватися кредитними коштами відповідач почав після встановлення йому кредитного ліміту у червні 2016 року. Наведені обставини свідчать про правильність висновку суду першої інстанції про те, що банком до позовної заяви додано докази наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2016 року, який у матеріалах справи відсутній. Натомість, матеріали справи містять анкету-заяву від 09 липня 2010 року, підписану відповідачем ОСОБА_1 . Однак у ній не зазначено номер картки, її вид, умови кредитування, що унеможливлює прийняти як доказ наявності заборгованості ОСОБА_1 виписку про рух коштів та розрахунок заборгованості, долучені до позовної заяви. Тобто позивачем не долучено докази наявності заборгованості у відповідача саме за кредитним договором б/н від 09 липня 2010 року. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Банку та безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що датою укладення кредитного договору з відповідачем є 09.07.2010 року, а 08.06.2016 року йому було встановлено кредитний ліміт та видано кредитні кошти. З урахування наведених обставин та відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог банку у зв`язку з їх недоведеністю, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписавши заяву-анкету від 09.07.2010 року, погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між позивачем та відповідачем договір про надання банківських послуг, висновків суду не спростовують. Також безпідставними, на думку апеляційного суду, є посилання апелянта на те, що відповідач погодив прийняття будь-якого ліміту по своїй картці та його зміну за рішенням та ініціативою Банку, після перевипуску картки продовжив користуватися нею та кредитними коштами, що підтверджується випискою по карті відповідача. Що стосується доводів апеляційної скарги Банку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, то колегія суддів вважає їх неспроможними з огляду на відсутність доказів для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором б/н від 09.07.2010 року. Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Доводи скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» немає. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 374, 375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3статті 389 ЦПК України. Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська О.В. Халаджи