Постанова Одеський апеляційний суд № 522/14664/21

Номер провадження: 22-ц/813/3406/23 Справа № 522/14664/21 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.04.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: ОСОБА_1 та представника ОМР - ОСОБА_2 , переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією родиною, - В С Т А Н О В И В: 04 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , Одеської міської ради (далі ОМР), в якому просив встановити факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 , актовий запис №1020 від 21.01.2019), у період з травня 2007 року до моменту смерті, а ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , також просив визнати його спадкоємцем четвертої черги. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 15 травня 2007 року Київським районним судом м. Одеси було винесено рішення, яким його було призначено опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина. Витрати на поховання ОСОБА_4 були понесені позивачем. ОСОБА_1 стверджує, що з травня 2007 року та до самої смерті ОСОБА_5 вони проживали однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 . Він особисто в повному обсязі забезпечував ОСОБА_4 , здійснював догляд за ним, допомагав йому у побуті, купував йому ліки (як член родини та опікун). Вони вели сумісне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки, мали один спільний бюджет. ОМР просила відмовити в задоволенні позову, вказуючи на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Відповідач ОСОБА_3 просила задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 в повному обсязі. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання до апеляційного суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки. Клопотання про відкладення розгляду справи не надходило. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату судового засідання відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, й просив її задовольнити, та представника ОМР - ОСОБА_2 , яка просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України). Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Поняття сім`ї в розумінні ст. 3 СК України не вичерпується одним лише спільним проживанням. Окрім спільного проживання необхідно також довести наявність спільного побуту та взаємних прав та обов`язків. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років. Матеріалами справи встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , було призначено опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області зроблено відповідний актовий запис №1020. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказував, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина. Як вважає позивач він фактично прийняв спадщину після померлого, оскільки проживав з ним однією сім`єю з травня 2007 року до смерті спадкодавця за адресою АДРЕСА_1 . Він особисто в повному обсязі забезпечував ОСОБА_4 , здійснював догляд за ним, допомагав йому у побуті, купував йому ліки (як член родини та опікун). Вони вели сумісне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки, мали один спільний бюджет. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно виходив із того, що на підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 в період з травня 2007 року до смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, позивачем не надано належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів. Суд також вірно зазначено, що на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не надано жодного доказу. Натомість, як вбачається з копії паспорта ОСОБА_4 , його місце проживання - АДРЕСА_2 з 18.06.1979. При цьому, як вбачається з копії паспорта позивача ОСОБА_1 , його місце проживання - АДРЕСА_1 , з 11.08.2006 по 18.01.2017, та з 18.01.2017 - АДРЕСА_3 . Таким чином, померлий ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 були зареєстрованими за різними адресами, що свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не проживали в період з травня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім`єю. Колегія суддів апеляційного суду також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту ведення спільного господарства з ОСОБА_4 , виконання взаємних прав та обов`язків, спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті тощо. Статтями 263-264 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року є законним, обґрунтованим, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які позивач посилаються як на підставу своїх вимог. Апеляційний суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 дійсно проживав з ОСОБА_4 однією сім`єю з травня 2007 року до дня смерті спадкодавця за адресою АДРЕСА_1 , оскільки позивач особисто в повному обсязі забезпечував ОСОБА_4 , здійснював догляд за ним, допомагав йому у побуті, купував йому ліки, мали спільний бюджет, що підтверджується судовим рішенням про призначення позивача опікуном над ОСОБА_4 та фактом отриманням соціальних виплат, з огляду на наступне. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Згідно із абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17 (провадження №61-17628св19). Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_4 за станом свого здоров`я не міг самостійно доглядати за собою і потребував сторонньої допомоги, у зв`язку із чим ОСОБА_1 допомагав матеріально, здійснював покупки, за спільні кошти зробив ремонт в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , брав участь в утриманні житла, тобто вели спільне господарство, однак на підтвердження зазначеного не надано жодного доказу, якими наприклад можуть бути виписки з банківських установ про оплату комунальних послуг, квитанції про оплату будівельних матеріалів, тощо. У постанові від 11.02.2021 по справі №158/431/19 Верховний Суд вказав, що належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю можуть бути: показання свідків; ділове та особисте листування; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; витяги з господарських книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання як рухомого, так і нерухомого майна (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, довідки житлово-експлуатаційних організацій, органів місцевого самоврядування про спільне проживання та ведення господарства. Наявність лише рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року про призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_4 жодним чином не підтверджує факту їхнього спільного проживання та ведення спільного господарства в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Обов`язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №695/1732/16-ц). В апеляційній скарзі позивач просить викликати свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є знайомими ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також які допомагали в процесі ремонту квартири АДРЕСА_4 , та які могли б підтвердити факт спільного проживання та ведення спільного господарства, однак на думку апеляційного суду вказане не є доцільним, оскільки показання свідків самі по собі не дають підстав для висновку про доведеність факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 129/2115/15-ц від 14 лютого 2018 року. Також, в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №129/2115/15-ц, зазначено, що «суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема, суд не врахував, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини суд не встановив, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.». У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17, зазначено, що до реєстрації шлюбу, а саме до 29 грудня 2009 року сторони не вели спільного господарства, не мали спільного сімейного бюджету та спільно не вирішували побутові проблеми. Доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини в спірний період, крім своїх пояснень та показань свідка, яка є його сестрою, позивачем не надано. Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 були понесені витрати на поховання ОСОБА_4 , слід зазначити наступне. Так, згідно інформації наданої КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» ОМР, повідомлено що 23 січня 2019 року на ділянці №40д, лінії №9, місці №23а Північного кладовища було поховано невідому особу відповідно до ст. 16 Закону України «Про поховання та похоронну справу». 11 червня 2019 року на підставі заяви, протоколом пред`явлення трупа для впізнання від 24.05.2019 та рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.05.2007 у справі №2-О-152/07, ОСОБА_1 було відшкодовано витрати місцевому бюджету в сумі 3 610,90 грн витрачених на поховання невідомої особи (а.с. 189). Відповідно до ст. 16 Закону України «Про поховання та похоронну справу» , поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів. Вище встановлені обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_4 23 січня 2019 року було поховано відповідними органами ОМР в порядку ст. 16 Закону України «Про поховання та похоронну справу», та лише через 6 місяців, а саме 11 червня 2019 року ОСОБА_1 лише було відшкодовано витрати місцевому бюджету витрачених на поховання. Вказане також свідчить про недобросовісність виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків опікуна ОСОБА_4 , які встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року, та жодним чином не може підтверджувати факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_4 , однією сім`єю з травня 2007 року до дня смерті спадкодавця. Отже, доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач не надав достатніх і належних доказів на підтвердження проживання однією сім`єю більш ніж 12 років разом з ОСОБА_4 .. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 05 травня 2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік