Постанова 4813 № 509/824/17

Номер провадження: 22-ц/813/219/23 Справа № 509/824/17 Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.03.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. за участю секретаря судового засідання: Дерезюк В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошей, - ВСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошей, мотивуючи це тим, що у 2009-2013 роках сторони перебували у дружніх стосунках, під час яких вона витрачала на користь відповідача кошти. На час подачі позову позивачка не підтримує стосунки із відповідачем і між ними не має домовленості про повернення останнім безпідставно набутого майна та безпідставно набутих коштів. Відбулося безпідставне збагачення відповідача через позивачку і воно не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Під час стосунків у відповідача виник борг і він запропонував відкрити рахунок на ім`я позивачки щоб, коли він находиться у рейсі, перераховувати туди кошти з метою погашення боргу. Однак відповідач неодноразово телефонував позивачці та знову просив витрачати кошти на його користь. Таким чином борг збільшувався. У період грудня 2009 р. по березень 2011 р. відповідач безпідставно набув кошти у розмірі 362 313 грн., факт безпідставно набутого майна підтверджується товарними накладними, товарними чеками і документацією із фінансових установ. Позивачка просить суд зобов`язати відповідача надати суду докази які б свідчили про можливість або не можливість повернення позивачу безпідставно набутого майна в натурі, стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість безпідставно набутого майна у сумі 362 313 грн. та стягнути суму судового збору у розмірі 3 626 грн. 89 коп. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 21.03.2023 року на 16.00 годину, сторони до суду не з`явились, причини неявки не повідомили. Відповідач ОСОБА_2 за час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в жодне судове засідання не з`явився, не забезпечивши при цьому і явку свого представника або його участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦП К України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. З цієї статті. Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що: - позивачка не надала до суду доказів, які обґрунтовують та доводять ті факти, на які вона посилається у своєму позові, а саме факти витрачання коштів на користь відповідача; - позивачка безпідставно пропустила строк позовної давності й не зверталася до суду із заявою про поновлення строку на подання позову. Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - 14 березня 2008 року мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив житловий будинок АДРЕСА_1 ; - між сторонами справи виникли близькі дружні стосунки, в яких вони перебували з 2009 по 2012 рік включно; У своїх обґрунтуваннях позивач стверджує, що під перебування з відповідачем у дружніх стосунках, вона витрачала на користь відповідача кошти, за рахунок яких відбулося безпідставне збагачення відповідача через позивачку на загальну суму 362 313 грн., і захист прав позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у вказаній сумі не може відбутися за допомогою інших, спеціальних способів захисту; - у червні 2013 року ОСОБА_2 звертався з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, посилаючись на факт його проживання з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу однією сім`єю з березня 2008 року по березень 2012 року, ведення ними спільного господарства, а також наявність довірительних відносин, притаманних подружжю; - рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 березня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі; - у грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 14 202,39 доларів США, 3% річних за користування чужими коштами та відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн., посилаючись на те, що отримані нею кошти мали бути спрямовані на погашення його зобов`язань за кредитним договором; в свою чергу ОСОБА_1 посилалась на виконання вказаного доручення позивача, проте документи, які б свідчили про використання саме переведених грошових коштів матеріали справи не містять. Доручення та/або довіреність з цього приводу в матеріалах справи відсутні. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 22 червня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 322 167 грн 03 коп. безпідставно набутих грошових коштів та 17 349 грн 49 коп. процентів за користування чужими коштами. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог ОСОБА_2 щодо збереження ОСОБА_1 отриманих нею грошових коштів в сумі 13 502,39 доларів США без достатніх правових підстав, що є підставою для їх стягнення з останньої, а також стягнення 3 % річних за період з 22 серпня 2014 року (після пред`явлення вимоги про повернення коштів) по 08 червня 2016 року (день ухвалення судового рішення), в той час як належних і допустимих доказів щодо отримання нею 700 доларів США позивачем не надано. Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що можливість її стягнення з особи, яка набула або зберегла майно без достатніх правових підстав, законом не передбачена. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2016 року змінено в частині визначення періоду позовної давності, в іншій частині залишено без змін. Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Верховного Суду від 22 липня 2019 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2016 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2017 року залишено без змін. Колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». Визначальним у юридичній кваліфікації відносин, які склалися між сторонами є те, що між сторонами існували близькі стосунки, але рішенням суду у справі № 521/9984/13-ц, яке набрало чинності 12.03.2014 року, відмовлено у встановленні факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому остання стверджувала, що ОСОБА_2 був одинокий чоловік, вона одинока жінка, тому між ними виникли відносини, вона періодично у вихідні дні бувала у нього в гостях в с. Калаглія, інколи допомагала по господарству, так як це був колишній будинок її матері, але спільно однією сім`єю вона з позивачем ніколи не проживала. Відповідно до ч.І ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги предмет заявленого позову, тягар доведення наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, пов`язаних з безпідставним набуттям відповідачем майна чи грошових коштів за рахунок позивача покладається саме на позивача. На підтвердження своїх вимог позивачка додала до позову виконаний нею арифметичний розрахунок здійснених на користь та в інтересах відповідача платежів на придбання майна, оплати за зобов`язаннями відповідача та видачі відповідачу певного майна на визначену суму його вартості (т.1 а. с.5-11), зокрема: 1) оплата кредитного зобов`язання ОСОБА_2 в ПАТ «УкрСиббанк» у зв`язку з придбанням у кредит автомобілю «Чері» на суму 66 780 грн. та 44 700 грн.; 2) оплата страхових платежів по автомобілю «Чері» на суму 11 501 грн. та 3 445 грн.; 3) переказ грошових коштів через ПАТ КБ «Приватбанк» за допомогою системи платежів «Вестерн юніон» в м. Архангельськ, РФ на користь ОСОБА_2 на суму 7 950 грн. та 2 650 грн.; 4) переказ грошових коштів через ПАТ «Фінанси та кредит» за допомогою системи платежів «Вестерн юніон» в м. Архангельськ, РФ на користь ОСОБА_2 на суму - 5 300 грн. та 6 625 грн.; 5) поповнення рахунку відповідача за номером НОМЕР_1 у ПрАТ «Київстар» на суму 2 450 грн.; 6) оплата за послуги газопостачання в ПАТ «Одесагаз» на суму 3 944 грн.; 7) оплата за послуги електропостачання в ПАТ «Одесаобленерго» на суму 1 208 грн. та 739 грн.; 8) оплата послуг лікування в ПП «Медичний центр «Полінар» на суму 9 250 грн.; 9) накладні та товарні чеки на придбання будівельних матеріалів, меблів, сантехніки: накладна від 08.06.2008 року б/н на суму 2 720 грн., накладна від 02.10.2008 року б/н на суму 2 057 грн.; накладна від 28.10.2008 року б/н на суму 1500 грн., товарний чек від 04.12.2008 року б/н на суму 1240 грн.; накладна від 18.01.2009 року б/н на суму 1200 грн., накладна від 16.01.2009 року б/н на суму 450 грн., накладна від 18.01.2009 року б/н на суму 2096 грн.; 10) товарний чек від 21.01.2009 року б/н на суму 3 179 грн., накладна від 12.02.2009 року № 58 на суму 4 785 грн., накладна від 12.02.2009 року б/н на суму 2 850 грн.; накладна від 18.06.2009 року б/н на суму 4 144 грн., накладна від 27.07.2009 року б/н на суму 950 грн., накладна від 17.08.2009 року б/н на суму 1 000 грн. накладна від 23.04.2010 року б/н на суму 550 грн.; 11) товарний чек від 20.07.2010 року б/н на суму 2 435 грн., товарний чек від 20.06.2011 року б/н на суму 604 грн., накладна від 20.07.2011 року № 132 на суму 6 605 грн., накладна від 30.08.2011 року на суму 2050 грн.; 12) видача відповідачу зерна (ячменю) врожаю 2009 року у кількості 21 тон на суму 17 850 грн. та 2010 року у кількості 12,5 тон на суму 20 000 грн.; 13) видача коштів відповідачу на закупівлю металу та встановлення теплиці по подвір`ю будинку відповідача в с. Калаглія на суму 39 750 грн.; 14) видача коштів відповідачу для закупівлі розсади помідорів на суму 10 000 грн.; 15) видача відповідачу грошових коштів для оплати послуг фірми щодо виходу у рейс у травні 2009 року - 26 500 грн.; 16) видача відповідачу грошових коштів для оплати послуг фірми щодо виходу у рейс у березні 2011 року - 13 250 грн. та 26 500 грн., а всього на загальну суму 363 313 грн. Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що наведені у розрахунку заборгованості обставини видачі відповідачу грошових коштів, а саме: - оплата кредитного зобов`язання ОСОБА_2 в ПАТ «УкрСиббанк» у зв`язку з придбанням у кредит автомобілю «Чері» на суму 66 780 грн. та 44 700 грн.; - оплата страхових платежів по автомобілю «Чері» на суму 11 501 грн. та 3 445 грн.; - переказ грошових коштів через ПАТ «Фінанси та кредит» за допомогою системи платежів «Вестерн юніон» в м. Архангельськ, РФ на користь ОСОБА_2 на суму - 5 300 грн. та 6 625 грн.; - поповнення рахунку відповідача за номером НОМЕР_1 у ПрАТ «Київстар» на суму 2 450 грн.; - оплата за послуги газопостачання в ПАТ «Одесагаз» на суму 3 944 грн.; - оплата за послуги електропостачання в ПАТ «Одесаобленерго» на суму 1 208 грн. та 739 грн.; - оплата послуг лікування в ПП «Медичний центр «Полінар» на суму 9 250 грн.; - видача відповідачу зерна (ячменю) врожаю 2009 року у кількості 21 тон на суму 17 850 грн. та 2010 року у кількості 12,5 тон на суму 20 000 грн.; - видача коштів відповідачу на закупівлю металу та встановлення теплиці по подвір`ю будинку відповідача в с. Калаглія на суму 39 750 грн.; - видача коштів відповідачу для закупівлі розсади помідорів на суму 10 000 грн.; - видача відповідачу грошових коштів для оплати послуг фірми щодо виходу у рейс у травні 2009 року у сумі 26 500 грн.; - видача відповідачу грошових коштів для оплати послуг фірми щодо виходу у рейс у березні 2011 року у сумі 13 250 грн. та 26 500 грн., не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки взагалі не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами у вигляді письмових доказів (первинні платіжні документи у вигляді чеків, квитанцій, платіжних доручень тощо, розписки). Що стосується представлених позивачкою накладних та товарних чеків на придбання будівельних матеріалів, меблів, сантехніки: -від 08.06.2008 року на суму 2 720 грн.; -від 02.10.2008 року на суму 2 057 грн.; -від 28.10.2008 року на суму 1500 грн.; -від 04.12.2008 року на суму 1240 грн.; -від 18.01.2009 року на суму 1200 грн., -від 16.01.2009 року на суму 450 грн.; -від 18.01.2009 року на суму 2096 грн.; -від 21.01.2009 року на суму 3 179 грн.; -від 12.02.2009 року на суму 4 785 грн.; -від 12.02.2009 року на суму 2 850 грн.; -від 18.06.2009 року б/н на суму 4 144 грн.; -від 27.07.2009 року на суму 950 грн.;, -від 17.08.2009 року на суму 1 000 грн.; -від 23.04.2010 року на суму 550 грн.; -від 20.07.2010 року на суму 2 435 грн.; -від 20.06.2011 року на суму 604 грн.; -від 20.07.2011 року на суму 6 605 грн.; -від 30.08.2011 року на суму 2050 грн., то судом не прийнято дані докази, як належні і достатні на підтвердження факту передачі даного майна відповідачу і, як слідство, про набуття і збереження відповідачем зазначених у накладних і товарних чеках будівельних матеріалів, меблів, сантехніки. Так зі змісту накладних та товарних чеків вбачається, що зазначені у них товарно- матеріальні цінності придбані у різних суб`єктів підприємницької діяльності через ОСОБА_1 . При цьому будь-яких відомостей про особу набувача (покупця) даного майна у накладних та чеках не зазначено. Доданий до матеріалів справи висновок судової будівельно-технічної експертизи ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень імені Скибінського С.С.» № 036/2015 виконаний в межах цивільної справи № 509/108/15-ц за позовом ПАТ КБ «НАДРА» до відділу ДВС Овідіопольського РУЮ, терті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття арешту заставного майна, відображає ринкову вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 станом на 16.03.2015 року. Будь-яких відомостей та експертної оцінки, що зазначені у накладних і товарних чеках будівельні матеріали, меблі, сантехніка ідентифіковані, як такі, що знаходяться у будинку або використані у ремонті будинку відповідача, висновок експерта № 036/2015 від 16.03.2015 року не містить. При таких обставинах колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо неприйняття доданих до позову накладних та товарних чеків, як належних і достатніх доказів на підтвердження факту передачі зазначених у них майна відповідачу і, як слідство, про набуття і збереження відповідачем зазначених у накладних і товарних чеках будівельних матеріалів, меблів, сантехніки. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. В розумінні ч.2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Судом апеляційної інстанції за клопотанням позивача здійснені витребування доказів з АТ «Фінанси та кредит», «УкрСиббанк», ПП «Медичний центр «Полінар», ДТЕК «Одеські електромережі» (колишнє АТ «Одесаобленерго»), АТ «Одесагаз», які заявлялися позивачем в районному суді і були залишені без належного реагування. Згідно з наданими відповідями вище вказаних банківських установ та комерційних організацій, вбачається, що витребувана інформація відсутня за спливом давністю років її зберігання. Отже всі можливості витребування інформації у зазначених адресатів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтувала заявлені вимоги в частині витрачених нею власних грошових коштів в інтересах відповідача, є вичерпаними. Нових клопотань про збирання доказів з інших джерел позивач в апеляційному суді не заявляла. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності позивачем заявлених вимог в цій частині. Доводи апеляційної скарги про неповне встановлення судом обставин та невірну оцінку доказів, представлених позивачем в тому числі щодо показань свідків, правильність висновку районного суду в цій частині не спростовують і зведені лише до незгоди з набутим судом першої інстанції висновком без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у позовних вимогах про стягнення грошових коштів одночасно виходив з пропуску позивачем позовної давності. Проте погодитися з таким обґрунтуванням висновку районного суду не можна. Пропуск позовної давності є самостійною підставою відмови у позові. Тому позовна давність може бути застосована лише до обґрунтованих вимог. Набувши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зазначеній вище частині вимог, у суду першої інстанції не було підстав для застосування позовної давності, про що було заявлено у письмових поясненнях представника відповідача адвоката Варфаламеєвої Н.В. (т. 1 а. с. 221-222, 226-227). Враховуючи наведене, мотивувальну частину рішення в цій частині слід змінити щодо обґрунтування підстави відмови у задоволенні позову, пов`язаної зі спливом позовної давності. Що стосується відмови у вимогах про стягнення коштів переказаних позивачем відповідачу через АТ «Приват банк» за допомогою системи «Вестерн Юніон» у розмір 400 доларів США, колегія суддів звертає увагу на наступне. Згідно відповіді АТ «Приватбанк» від 13.12.2018 року на адресу ОСОБА_1 вбачається, що нею: - 26.05.2011 року переказано ОСОБА_2 300 доларів США за допомогою системи «Вестерн Юніон» № переказу 922-365-6694, які виплачені отримувачу; - 08.06.2011 року переказано ОСОБА_2 100 доларів США за допомогою системи «Вестерн Юніон» № переказу 117-479-5075, які виплачені отримувачу т.1 а.с.

216. Згідно відповіді АТ «Приватбанк» від 08.05.2021 року на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23.03.2021 року вбачається, що 26.05.2011 року та 08.06.2011 року ОСОБА_1 здійснила перекази на адресу ОСОБА_2 у розмірі 300 та 100 доларів США відповідно (т.2 а. с. 152-153). Матеріалами справи не встановлено наявність між сторонами договірних правовідносин, а відповідач, заперечуючи безпідставність отримання вказаних коштів від позивача, не надав доказів протилежного. При таких обставинах висновок районного суду про недоведеність позивачем вимог в цій частині не відповідає встановленим у справі обставинам і зібраним доказам та не заснований на законі. Тому в цій частині рішення суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог в частині стягнення грошових коштів переказаних позивачем та отриманих відповідачем без належних правових підстав. Ухвалюючи в цій частині вимог власне судове рішення, апеляційний суд виходить з такого. Як вбачається зі змісту позову та матеріалів справи, заявляючи вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 7 950 грн. та 2 650 грн., які переказані позивачем відповідачу через банк, ОСОБА_1 додала докази, що перекази здійснювалися в доларах США і в цій же валюті отримувалися відповідачем, зокрема - 400 доларів США (300+100). Заява позовних вимог про стягнення грошових коштів у національній валюті України у розмірі 7 950 грн. та 2 650 грн. здійснені позивачем виходячи з еквіваленту гривні до долару США за курсом актуальним на дату виконання позивачем розрахунку. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення: "валютні цінності": валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Для цілей цього Декрету надалі під термінами: "валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; "іноземна валюта": розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті аба банківських металах; "валютні операції": операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; "резиденти": фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; "нерезиденти": фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України. У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ; вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів; переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету; відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції; е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину. У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі набуття без достатніх правових підстав грошових коштів в іноземній валюті набувач зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути потерпілому таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка була ним отримана без достатньої правової підстави. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Виходячи із встановлених у справі обставин та досліджених доказів про переказ позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 400 доларів США, які останнім фактично отримані, відповідач, як набувач грошових коштів без достатніх правових підстав, зобов`язаний повернути грошові кошти у тому самому розмірі, в якому ці гроші були набуті, та з урахуванням вимог позивача про стягнення грошових коштів в національній валюті, стягненню підлягає грошова сума у розмірі еквівалентному 400 доларам США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Схожі по суті висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц. Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні грошових коштів у розмірі еквівалентному 400 доларам США у гривнях - скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині вимог та про зміну мотивувальної частині в решті рішення суду щодо обґрунтування підстави відмови у задоволенні позову з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання на сплив позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, в порядку апеляційного перегляду рішення в частині відмови у стягненні грошових коштів у розмірі еквівалентному 400 доларам США у гривнях скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення вимог в цій частині, що становить 3% від заявлених вимог взагалі. Виходячи з ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі пропорційному частині задоволених вимог. В суді першої інстанції позивачем сплачено 3 626 грн., а за подання апеляційної скарги - 5 764 грн., а всього 9 390 грн. Виходячи із заявлених позовних вимог сплаті в суді першої інстанції підлягало 3 623,13 грн., а в апеляційному суді - 5434,69 грн. (3 623,13*1,5), а всього 9 057,82 грн. Виходячи з пропорційності заявлених вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути 271 грн. 73 коп.(9 057,82*3%). На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2019 року в частині відмови у стягненні грошових коштів у розмірі еквівалентному 400 доларам США у гривнях - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі еквівалентному 400 доларам США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. В решті рішення суду в мотивувальній частині - змінити щодо обґрунтування підстави відмови у задоволенні позову, пов`язаної зі спливом позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. В порядку перерозподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 271 грн. 73 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 03.05.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова