Постанова 4801 № 145/1173/19

Справа № 145/1173/19 Провадження № 22-ц/801/662/2023 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 рокуСправа № 145/1173/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В. з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №145/1173/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ майна в натурі, що є у спільній частковій власності, за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Кіосак Н. О., Встановив: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ майна в натурі, що є у спільній частковій власності Позов мотивовано тим, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02.10.2018 року по справі №145/923/18 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 частину житлового будинку, 1957 року забудови з позначеннями згідно технічного паспорта. Власниками інших частин житлового будинку є: - 1/2 частини - ОСОБА_2 , якій належить вищезазначена частина будинку на підставі договору купівлі-продажу, р. № 531, 17.06.2011 р., посвідчений Максименко О.А., приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області; - 1/4 частини - Тодосієнко Вікторія Олександрівна, якій належить вищезазначена частина будинку на підставі рішення Тиврівського районного суду Вінницької області у справі № 145/1511/18 від 18.12.2018 р. Житловий будинок має три окремих входи. Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок - частина кожного співвласника (за порядком користування, який склався між співвласниками) є відокремленою, має окремий вхід та може бути виділена в натурі. В технічному паспорті значаться 3 окремі квартири - по кількості співвласників. Eксплікації приміщень до плану садибного житлового будинку АДРЕСА_1 зазначено що: до квартири 1 належать: коридор площею 4.7 кв.м.; приміщення «1-2» кухня площею 8.3кв.м.; літ. «а1» приміщення «1-3» санвузол площею 6.5 кв.м.; приміщення «1-4» житлова кімната 13.1 кв.м.; приміщення «1-5» житлова кімната 8.8 кв.м.; приміщення «1-6» житлова кімната 15.2 кв.м.; приміщення літ. «а» веранда 4.7 кв.м.; до квартири 2 - коридор площею 4.5 кв.м.; приміщення «2-2» житлова кімната площею 14.7 кв.м.; приміщення «2-3» житлова кімната площею 9.5 кв.м.; приміщення «2-4» комора площею 1.8 кв.м.; приміщення літ. «а3» веранда площею 5.5 кв.м.; До квартири АДРЕСА_2 - предпокій площею 8.7 кв.м.; приміщення «3-2» житлова кімната - 13.4 кв.м.; приміщення «3-3» - котельня - площею 3.9кв.м., приміщення літ. «а2» кухня площею 12.2. кв.м. Позивач проживає у квартирі АДРЕСА_3 та бажає виділення в натурі саме приміщень, які відносяться до кварти АДРЕСА_3 , зокрема: приміщення «2-1» коридору площею 4.5 кв.м.; приміщення «2-2» житлової кімнати площею 14.7 кв.м.; приміщення «2-3» житлової кімнати площею 9.5 кв.м.; приміщення «2-4» комори площею 1.8 кв.м.; приміщення літ. «а3» веранди площею 5.5 кв.м., а також літньої кухні, сараю літ. «Б»; погріба літ. «П/Б»; убиральні літ. «Е», огорожі №1, хвіртки №5, воріт №6. Земельна ділянка, на якій розміщена частка будинковолодіння позивачки належить їй на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Просила виділити їй в натурі у приватну власність 1/4 частину житлового будинку, 1957 року забудови, позначеного в технічному паспорті літ. «А», з прибудовами, що складається з приміщення «2-1» коридору площею 4.5 кв.м.; приміщення «2-2», житлової кімнати площею 14.7 кв.м.; приміщення літ. «2-3» житлової кімнати площею 9.5 кв.м.; приміщення «2-4» комори площею 1.8 кв.м.; приміщення літ. «а3» веранди площею 5.5 кв.м., а також літньої кухні, сараю літ. «Б»; погріба літ. «П/Б»; убиральні літ. «Е», огорожі №1, хвіртки №5, воріт №6, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також просила стягнути судові витрати. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року позов позов задоволено . Виділено в натурі у приватну власність ОСОБА_1 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку, 1957 року забудови, позначеного в технічному паспорті літ. «А», з прибудовами, що складається з приміщення «2-1» коридору площею 4.5 кв.м.; приміщення «2-2», житлової кімнати площею 14.7 кв.м.; приміщення літ. «2-3» житлової кімнати площею 9.5 кв.м.; приміщення «2-4» комори площею 1.8 кв.м.; приміщення літ. «а3» веранди площею 5.5 кв.м., а також літньої кухні, сараю літ. «Б»; погріба літ. «П/Б»; убиральні літ. «Е», огорожі №1, хвіртки №5, воріт №6, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Таврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі заначила, що вона також претендує на квартиру АДРЕСА_3 , яка знаходиться на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, а позивачці належить земельна ділянка на праві власності під квартирою АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції не врахував вище зазначених обставин, що призвело до помилкового рішення суду про виділ позивачці в натурі саме квартири АДРЕСА_4 , яка знаходиться на належній відповідачці ОСОБА_3 земельній ділянці. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Калачик Н.М. надіслала відзив на апеляційну скаргу, де просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач ОСОБА_2 відзив на апеляційні скарги не надіслала. Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Калачик Н.М. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги. Просила суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні при вирішенні справи поклалась на розсуд суду. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. По справі встановлено, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02.10.2018 року по справі №145/923/18 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку, 1957 року забудови, позначеного в технічному паспорті літ. «А» з прибудовами літ. «а» - веранда, літ. «а1» - санвузол, літ. «а2» - кухня, літ. «а3» веранда, загальною площею приміщень 135.5 кв.м., житловою площею 74.4 кв.м., допоміжною площею 38.4 кв.м., площею літніх приміщень 22,4 кв.м. (який складається з приміщення «1-1» коридор площею 4.7 кв.м.; приміщення «1-2» кухня площею 8.3кв.м.; літ. «а1» приміщення «1-3» санвузол площею 6.5 кв.м.; приміщення «1-4» житлова кімната 13.1 кв.м.; приміщення «1-5» житлова кімната 8.8 кв.м.; приміщення «1-6» житлова кімната 15.2 кв.м.; приміщення літ. «а» веранда 4.7 кв.м.; приміщення «2-1» коридор площею 4.5 кв.м.; приміщення «2-2» житлова кімната площею 14.7 кв.м.; приміщення «2-3» житлова кімната площею 9.5 кв.м.; приміщення «2-4» комора площею 1.8 кв.м.; приміщення літ. «а3» веранда площею 5.5 кв.м.; приміщення «3-1» предпокій площею 8.7 кв.м.; приміщення «3-2» житлова кімната -13.4 кв.м.; приміщення «3-3» - котельня - площею 319 кв. м., приміщення «а2» кухня площею 12.2. кв.м.) та на 1/4 частку господарських будівель та споруд а саме, погріба літ. «П/а2»; літньої кухні, сараю літ. «Б»; погріба літ. «П/Б»; сараю літ. «В»; сараю літ. «в»; навісу літ. «в1»; літньої кухні, сараю, козирка літ. «Г»; погріб з шиєю літ. «П/Г», убиральні літ. «З»; убиральні літ. «Е», огорожі №1, хвіртки №5, воріт №6, огорожі №9, воріт № 10, хвіртки №11, вигрібної ями №12, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 6-9). Власниками інших частин житлового будинку є: - 1/2 частини - ОСОБА_2 , - 1/4 частини - ОСОБА_3 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с. 16-18). Житловий будинок має три окремих входи, що підтверджується копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок (т.1 .а.с. 10-15) . Щодо правового обґрунтування позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступних норм законодавства. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Згідно з нормою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Відповідно до ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Положеннями статей 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 367 ЦК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину. Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, незалежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким чином, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладення договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Враховуючи стосунки сторін та фактичне користування домоволодінням, на теперішній час між сторонами існує спір про порядок користування спірним домоволодінням, що викликає потребу у виділі в натурі домоволодіння між співвласниками. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року N7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Згідно п. 1.2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року N 55. поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України N 7 від 04.10.91 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання не співмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно». Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок частина, кожного співвласника (за порядком користування, який склався між співвласниками) є відокремленою, має окремий вхід та може бути виділена в натурі. В технічному паспорті значяться 3 окремі квартири - по кількості співвласників. Позивачка проживає у квартирі АДРЕСА_3 та бажає виділення в натурі саме приміщень, які відносяться до кварти АДРЕСА_3 , зокрема: приміщення «2-1» коридору площею 4.5 кв.м.; приміщення «2-2» житлової кімнати площею 14.7 кв.м.; приміщення «2-3» житлової кімнати площею 9.5 кв.м.; приміщення «2-4» комори площею 1.8 кв.м.; приміщення літ. «а3» веранди площею 5.5 кв.м., а також літньої кухні, сараю літ. «Б»; погріба літ. «П/Б»; убиральні літ. «Е», огорожі №1, хвіртки №5, воріт №6. Земельна ділянка, на якій розміщена частка будинковолодіння позивачки належить їй на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 16). Згідно з висновком експерта № 547 від 21.10.2020 року ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на час проведення дослідження складає 503,721 грн. Аналізуючи планувальні рішення приміщень житлового будинку літ. «А» з прибудовами домоволодіння АДРЕСА_1 порівнюючи їх з вимогами нормативно-правових актів, чинних в Україні в галузі будівництва, встановлено, що виділити у натурі 1/4, та 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами - можливо. Порівнюючи вимоги нормативно-правових актів чинних на території України в галузі будівництва, фактичне планування приміщень житлового будинку, на розгляд суду пропонується варіант виділу в натурі 1/4, та 1/2 частки житлового будинку, господарських будівель і споруд домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно часток співвласників, з визначенням розміру компенсації співвласнику частка якого буде менша після поділу. На розгляд суду пропонується технічно можливий варіант виділення в натурі 1/4, 1/4 та 1/2 частки житлового будинку літ. «А» з прибудовами, господарських будівель і споруд домовол. АДРЕСА_1 , який описаний в табл. 13 дослідницької частини та зображений на Додатку №1 до даного Висновку (т.1 а.с. 175-220). Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Таким чином, поділ спільного майна тягне за собою, як правовий наслідок, припинення права спільної часткової власності і створення окремих, незалежних один від одного об`єктів нерухомого майна. З аналізу положень зазначеної статті необхідно дійти висновку, що в разі виділення співвласникам у натурі частки із спільного майна, право спільної часткової власності на майно припиняється й співвласники набувають право власності на виділене їм в натурі майно. Відтак, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того доводи щодо належності земельних ділянок були з`ясовані в ході розгляду справи в суді першої інстанції та не є предметом позову у даній справі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив : Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська