Постанова Київський апеляційний суд № 761/47304/18

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року м. Київ Суддя Київського апеляційного суду Балацька Г.О. за участю: особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, - ОСОБА_1 , захисника особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, - адвоката Нікітчиної А.О., прокурора - Онищенка А.В., розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Нікітчиної А.О. на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця місто Пустомити Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , працюючого заступником директора ДП "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції", - В С Т А Н О В И Л А: Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та на нього за цим законом накладено адміністративне стягнення у виді у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Постановою суду визнано доведеним те, що 01.12.2015 наказом директора Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради за № 15/02 К "Про призначення на посаду", ОСОБА_1 призначено з 02.12.2015 на посаду головного спеціаліста відділу розвитку матеріальних активів управління економіки. Згідно з записами в особовій картці, ОСОБА_1 наказом від 08.12.2015 за № 1535/к призначено на посаду начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради. Відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора Департаменту охорони здоров`я від 13.12.2016 за № 1732/к "Про звільнення", ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я з 13.01.2017, відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 36 КЗпП України. У відповідності до п.п. "в" п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції" ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія даного Закону. За абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону визначено, що особи зазначені у п. 1, пп. "а" і "в" п.п. 2, п.п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подати в установленому ч. 1 цієї статті порядку декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. ОСОБА_1 , будучи особою, на яку розповсюджується дія Закону, зобов`язаний був до 00 год. 00 хв. 01.04.2018 подати декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік. Згідно з відомостями з реєстру, декларацій особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 подав 29.08.2018 о 12 год. 31 хв. декларацію. Таким чином, ОСОБА_1 несвоєчасно без поважних причин подав декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник Нікітчина А.О. в інтересах ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зі змінами і доповненнями, просить постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2018 скасувати та провадження у справі закрити за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог захисник Нікітчина А.О. вказує, що постанова суду винесена з порушенням норм чинного законодавства, що вказує на незаконне притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Так, захисник Нікітчина А.О. посилається на те, що інформація про майновий стан ОСОБА_2 , як суб`єкта декларування, за 2017 рік відображена у поданих ним деклараціях: перед звільненням за 2017 рік, після звільнення за 2017 рік, а також в декларації кандидата на посаду. Крім того, будь-яких змін у майновому стані ОСОБА_2 за 2017 рік у порівнянні з минулими роками не відбулось, істотних придбань рухомого або нерухомого майна він не здійснював, фінансовий стан не змінився, що, у сукупності, з поданням численних декларацій за 2017 рік, у тому числі і декларації особи, яка припинила виконання функцій держави, свідчить про відсутність будь-якої прихованої від держави та контролюючих органів інформації майнового характеру ОСОБА_2 і, як наслідок, не завдання державі або третім особам шкоди, у зв`язку з несвоєчасним поданням спірної декларації до 01.04.2018. Порушення в частині подання декларації особи, яка припинила виконання функцій держави, за 2017 рік було усунуто ОСОБА_3 самостійно, без примусу чи попередження з боку Національного агентства з питань запобігання корупції, а несвоєчасність подання була зумовлена рядом обставин, які об`єктивно унеможливили вчинення необхідних дій по її подачі. А саме, з листопада 2017 року по травень 2018 року, включно, ОСОБА_4 , займаючи посаду першого заступника директора Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід", перебував у відрядженні у м. Ужгород для організації та проведення робіт, пов`язаних з виробничим процесом на об`єкті по АДРЕСА_3 , на вказаному об`єкті протягом цього часу було відсутнє Інтернет покриття, що фактично унеможливило своєчасне - до 01.04.2018 подання ОСОБА_1 декларації. Після повернення з відрядження ОСОБА_4 відразу ж став вчиняти дії, спрямовані на подання декларації, однак спроби доступу до системи були невдалі, він письмово звертався з проблемою входу після зміни ЕЦП, через що було втрачено час на зміну електронного ключа та заміну електронної поштової скриньки, що підтверджується витягами з електронної пошти останнього, а після відновлення цих складових, ОСОБА_3 було заповнено та відправлено декларацію. Крім того, у період з 13.03.2018 по 05.04.2018, тобто в граничний період подання декларації за 2017 рік - до 01.04.2018, ОСОБА_4 перебував на амбулаторному лікуванні у зв`язку з погіршенням зору внаслідок опіку очей, обличчя та шиї 1-го ступеня, отриманих у травні 2015 року, що також об`єктивно вплинуло на несвоєчасне подання ним відповідної декларації. На думку захисника Нікітчиної А.О., наведені обставини, у сукупності, з існуванням поважних причин несвоєчасного подання ОСОБА_3 декларації за 2017 рік - до 01.04.2018, свідчить про відсутність у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, що відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 247 КУпАП - є підставою закриття провадження в справі. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Нікітчиної А.О., які наполягали на задоволенні апеляційних вимог в повному обсязі, пояснення прокурора, який вважав, що ОСОБА_1 міг подати декларацію одразу ж після закінчення ним лікування, дослідивши матеріали справи, додатково надані/отримані документи/докази, перевіривши доводи апеляційної скарги зі змінами, слід дійти наступного. Суд апеляційної інстанцій розглядає обставини вчиненого правопорушення в межах, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та встановлені судом першої інстанції, за доводами, означеними в апеляційній скарзі, підтриманими стороною захисту в суді апеляційної інстанції, з урахуванням позиції учасників провадження в судовому засіданні, на виконання вимог ст. 294 КУпАП. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно положенням ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При цьому, нормою ст. 280 КУпАП регламентовано, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення підлягають з`ясуванню такі обставини: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду справи за протоколом про адміністративне правопорушення, складеного стосовно ОСОБА_1 , в повній мірі не дотримані. Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення № 44-03/296/18 від 29.11.2018, складеного головним спеціалістом контролю за своєчасністю подання декларацій Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство), за результатами здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій суб?єктів декларування, які припинили діяльність, складено протокол про те, що ОСОБА_1 , будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 № 1700-VІІ (далі - Закон № 1700-VІІ), несвоєчасно без поважних причин подав до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), декларацію особи, яка припинила діяльність, пов?язану з виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідно до наказу директора Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.12.2015 № 1502/к "Про призначення на посаду ОСОБА_1 ", його призначено з 02.12.2015 на посаду головного спеціаліста відділу розвитку матеріальних активів управління економіки та взято до відома, що йому за попереднім місцем роботи присвоєно 5 (п?ятий) ранг державного службовця. Згідно з записами в особовій картці, ОСОБА_1 наказом від 08.12.2015 № 1535/к призначено на посаду начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради (Київської державної адміністрації). Відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора Департаменту охорони здоров`я від 13.12.2016 № 1732/к "Про звільнення ОСОБА_1 ", ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради (Київської державної адміністрації) з 13.01.2017 відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 36 КЗпП України. Таким чином, відповідно до пп. "в" п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VІІ ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону № 1700-VІІ. Тому, згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, приміткою до ст. 172-6 КУпАП, ОСОБА_1 - є суб?єктом декларування та суб?єктом правопорушення. За абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ визначено, що особи зазначені у п. 1, пп. "а" і "в" п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VІІ, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подати в установленому ч. 1 цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік до 00 год. 00 хв. 01 квітня року, наступного за звітним роком (період з 01 січня по 31 грудня включно, станом на 31 грудня), у якому було припинено таку діяльність, на підставі пп. 3 п. 5 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національним агентством від 10.06.2016 № 3, зареєстрованим в МЮ України 15.07.2016 за № 959/29089, в якому затверджену і форму декларацій, яка подається особисто суб?єктом декларування на веб-сайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб?єкта декларування у системі Реєстру шляхом заповнення електронної форми. Таким чином, ОСОБА_1 , будучи особою, на яку розповсюджується дія Закону № 1700-VІІ, зобов`язаний був до 00 год. 00 хв. 01.04.2018 подати декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік. Згідно з відомостями з Реєстру, декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 подав 29.08.2018 о 12 год. 31 хв. за певним унікальним ідентифікатором декларації. Згідно послідовності дій користувача Реєстру, які вчинив ОСОБА_1 , дії по заповненню декларації за 2017 рік розпочав лише 29.08.2018. Датою вчинення адміністративного правопорушення, пов?язаного з корупцією, є 01.04.2018. Місцем вчинення правопорушення слід вважати: м. Київ, вул. Прорізна, 19, оскільки ОСОБА_1 є суб?єктом відповідальності за вчинення правопорушення, пов?язаного з корупцією, у зв?язку із його перебуванням на посаді начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради (Київської державної адміністрації). Датою виявлення правопорушення є дата складання протоколу, а саме 29.11.2018, тобто момент з?ясування всіх необхідних даних і надання пояснень, оскільки лише після їх отримання можливо встановити всі необхідні ознаки складу правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Таким чином, ОСОБА_1 в порушення вимог абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, а також рішень Національного агентства від 10.06.2016 № 2 "Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", зареєстрованим в МЮ України 15.07.2016 за № 959/29088 (зі змінами), від 10.06.2016 № 3 "Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зареєстрованим в МЮ України 15.07.2016 за № 959/29089 (зі змінами), несвоєчасно без поважних причин подав декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП (а.с. 1-7). Фактично такі ж обставини встановлені і судом першої інстанції за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення. У свою чергу, вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції повинен був керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31.10.2003), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27.01.1999), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15.05.2003), Законом № 1700-VII, КУпАП, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У цьому аспекті слід зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" визначено концепцію "якості закону", зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. Між тим, даних вимог судом першої інстанції дотримано не було. Згідно приписів ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності за положеннями ч. 2 вказаної норми. Україна є учасником Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). За ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, тобто Конвенція підлягає застосуванню в Україні як складова частина національного законодавства. На підставі ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV (далі - ЄСПЛ), Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Водночас, ст. 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. У практиці ЄСПЛ критеріями, на підставі яких установлюється, чи має застосовуватися кримінальний аспект ст. 6 Конвенції, є: 1) юридична кваліфікація діяння в національному законодавстві (тобто з`ясування того, як кваліфікують діяння в національному праві: кримінальне правопорушення (злочин), адміністративне правопорушення, дисциплінарне тощо); 2) природа правопорушення; 3) характер і суворість (ступінь тяжкості) покарання, що його може бути застосовано до особи (рішення у справі "Енгель та інші проти Нідерландів" від 08.06.1976 (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), § 82, § 83) (далі "критерії Енгеля"). При цьому перший критерій є лише початковим і не має визначального значення. Водночас другий та третій критерії є вирішальними для з`ясування того, чи підпадає діяння під "кримінальне правопорушення" в розумінні Конвенції. Для застосування ст. 6 Конвенції в кримінальній ділянці достатньо, щоб правопорушення за своїм характером вважалось "кримінальним" з погляду Конвенції або щоб за вчинене правопорушення до особи було застосовано покарання, яке за своїм характером і ступенем суворості належало в цілому до "кримінальної" ділянки (рішення у справі "Лутц проти ФРГ" від 25.08.1987 (заява № 9912/82), § 55). Отже, виходячи з практики ЄСПЛ хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред`явлено "кримінальне обвинувачення" в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (п. 51 рішення ЄСПЛ у справі "Михайлова проти Російської Федерації"). У свою чергу, поняття "кримінальна процедура", що міститься у тексті ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції, має тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять "кримінальне обвинувачення" і "покарання" у ст.ст. 6 і 7 Конвенції відповідно ("Хаарвіг проти Норвегії" рішення у справі № 11187/05 від 11.12.2007, "Росенкіст проти Швеції" № 60619/00 від 14.09.2004; "Менессон проти Швеції" № 41265/98 від 08.04.2003; "Гьоктан проти Франції" № 33402/96, § 48, ЄСПЛ 2002- V; "Маліг проти Франції" від 23.09.1998, § 35, Збірка судових рішень та постанов 1998-VII; та "Нільссон проти Швеції" № 73661/01 від , ЄСПЛ 2005-XIII). Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, що визнано доведеним і судом першої інстанції, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 176-2 КУпАП, тобто порушив вимоги фінансового контролю у виді несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Системний аналіз норм ст. 172-6 КУпАП України, який кореспондують норми ст. 366-3 КК України, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у тому числі у виді штрафу та штрафу з позбавлення права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю з іншими, в подальшому, негативними для особи наслідками, що дозволяє дійти висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням у змісті Конвенції. Даний висновок витікає і з практики ЄСПЛ, що штраф не є покликаний бути грошовою компенсацією шкоди, але має каральний і стримуючий характер, що також є ознакою кримінальних покарань (Постанова у справі "Каспаров та інші проти Російської Федерації", § 43, Постанова "Нємцов проти Російської Федерації" від 31.07.2014, скарга 1774/111, § 83, Постанова Великої Палати у справі "Юссила проти Фінляндії", скарга № 73053/01, § 38, ECHR 2006 - XIV). За вказаних обставин, враховуючи стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (Рішення у справі "Лучанінова проти України" від 09.06.2011, заява № 16347/02), слід дійти висновку, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП має місце висунення "кримінального обвинувачення". Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у своєму рішенні "Маліге проти Франції" від 23.09.1998 визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом (у досліджуваному випадку відповідальність за адміністративні правопорушення, пов?язані з корупцією, можуть тягнути за собою накладення стягнення, зокрема, у виді штрафу з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації № R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов?язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Особу може бути визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, в тому числі пов?язаного з корупцією, виключно в разі встановлення в її діянні всіх ознак складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення, тобто, за наявності усіх необхідних елементів об?єктивних та суб?єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення - у сукупності. Отже, за змістом закону, у провадженнях в порядку КУпАП застосовується презумпція невинуватості. Як випливає з протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , він після його звільнення 13.01.2017 з посади начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради (Київської державної адміністрації) набув статусу особи, яка повинна була подати декларацію до 01.04.2018. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України щодо дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом?якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права. Зокрема, ст. 8 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи стосовно особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Закони, які пом?якшують відповідальність або скасовують відповідальність за адміністративне правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення положеннями, вчиненні до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення. зворотної сили не мають. Отже, закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам провадження, чи обмежує їх використання, - не має зворотної дії в часі. Це положення процесуального закону узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Рішення у справі "Скоппола проти Італії", заява № 126/05, п. 102-111). Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп). Дійсно, як видно з матеріалів досліджуваної справи, стосовно ОСОБА_1 було складено протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-6 КУпАП, що розміщується в главі 13-А КУпАП - "Адміністративні правопорушення, пов?язані з корупцією". Правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом № 1700-VІІ вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону № 1700-VІІ, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність, як свідчить визначення термінів у ч. 1 ст. 1 Закону № 1700-VІІ. Як випливає зі змісту протоколу стосовно ОСОБА_1 , він складений уповноваженою на те особою - головним спеціалістом контролю за своєчасністю подання декларацій Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства, яке розпочало свою діяльність з 15.08.2016 на підставі рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 01.08.2016 № 1 і абз. 4 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції" від 12.02.2015 № 198-VIII, за яким набули чинності і зміни до ст. 255 КУпАП щодо осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, рішення № 9 від 11.08.2016, та витягу з додатку до вказаного рішення (а.с. 33-32, 35). Між тим, за положеннями п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону № 1700-VІІ в редакції, що діяла станом на 13.01.2017, до повноважень Національного агентства належало здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо контролю своєчасного подання декларації за змістом п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону № 1700-VІІ в редакції станом на 13.01.2017, що полягало, за приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1700-VІІ в редакції станом на 13.01.2017, у тому, що державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов`язані перевіряти факт подання суб`єктами декларування, які в них працюють (працювали), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. У свою чергу, як вказано у ч. 3 ст. 49 Закону № 1700-VІІ в редакції станом на 13.01.2017, якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 цього Закону. Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції. Такі ж засади щодо перевірки факту подання декларацій та повідомлення Національного агентства про випадки неподання чи несвоєчасного подання декларацій покладаються на уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції органу, в якому працює (працював) суб`єкт декларування, або інший структурний підрозділ такого органу, визначений керівником органу, - випливають і з рішень Національного агентства: - № 2 від 11.08.2016 "Про затвердження порядку проведення перевірок Національним агентством з питань запобігання корупції", що зареєстровано в МЮ України 08.09.2016 № 1230/29360, що визначав механізм проведення Національним агентством перевірок дотримання вимог Законів України "Про запобігання корупції" та "Про політичні партії в Україні", а також оформлення і розгляду результатів таких перевірок, з об`єктами перевірки, якими є: державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, юридичні особи, у тому числі політичні партії, у випадках, передбачених Законами України "Про запобігання корупції" та "Про політичні партії в Україні", згідно п.п. 1, 3 розділу 1 Порядку; - № 16 від 06.09.2016 "Про затвердження Порядку перевірки факту подання суб`єктами декларування декларацій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій", що зареєстровано в МЮ України 15.11.2016 № 1479/29609, та визначає процедуру перевірки державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також юридичними особами публічного права (далі - орган, в якому працює (працював) суб`єкт декларування) факту подання суб`єктами декларування, які в них працюють (працювали), декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", а також процедуру повідомлення органом, в якому працює (працював) суб`єкт декларування, Національного агентства про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій за п. 3 Порядку. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 27.04.2016 № 294 "Про затвердження положень про структурні положення апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у п. 16 якого затверджено положення про управління з питань запобігання та виявлення корупції апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за пп. 7 п. 5 якого основними засадами є здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, і у порядку, визначено пп. 10, 13 п. 6 - відповідно до покладених на нього завдань, повідомляє у письмовій формі Київського міського голову, посадову особу Секретаріату Кабінету Міністрів України, визначену Міністром Кабінету Міністрів України та спеціально уповноважених суб?єктів у сфеpi протидії корупції про факти, що можуть свідчити про вчинення корупційних або пов?язаних з корупцією правопорушень посадовими чи службовими особами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районних в місті Києві державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій комунальної форми власності територіальної громади міста Києва, а також ознак правопорушення за результатами перевірок декларацій про майно, доходи, витрати і зобов?язання фінансового характеру, інформує в установленому порядку про такі факти Київського міського голову та спеціально уповноважених суб?єктів у сфері протидії корупції. Таким чином, уповноважена особа Національного агентства за законодавством станом на 13.01.2017 могла встановити факт несвоєчасного подання декларації тільки з відповідного повідомлення уповноваженої особи, між тим, як указано в інформаційній довідці від 29.11.2018, уповноважена особа Національного агентства самостійно встановила факт несвоєчасності подання декларації ОСОБА_1 за результатами аналізу Реєстру (а.с. 8). Проте, така процедура виявлення факту несвоєчасності подання декларації ОСОБА_1 була установлена п. 2 Розділу ІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.02.2017 № 56, що зареєстрований в МЮ України 13.02.2017 за № 201/30069, - тобто після 13.01.2017. Також, не є коректним посилання в протоколі про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 і на положення абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, якими, як указано у протоколі визначено, що особи зазначені у п. 1, пп. "а" і "в" п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VІІ, які припинили діяльність, пов?язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, що введені в дію на підставі змін до Закону № 1700-VІІ Законом № 1975-VIII від 23.03.2017, - бо за приписами абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ в редакції, що діяла станом на 13.01.2017, ОСОБА_1 як особа, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язаний був наступного року після припинення діяльності подавати в установленому ч. 1 цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, тобто до 1 квітня, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за формою, що визначається Національним агентством. Як далі вказано у досліджуваному протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звільнився з посади 13.01.2017, коли у нього за вимогами абз. 2 ч. 2 датою вчинення адміністративного правопорушення, пов?язаного з корупцією за ч. 1 ст. 176-2 КУпАП - є 01.04.2018. Проте, з інформаційної довідки від 29.11.2018 не випливає, коли ж саме був встановлений факт несвоєчасного подання декларації ОСОБА_1 за тим, що він мав подати декларацію до 01.04.2018, фактично її подав - 29.08.2018, а протокол стосовно нього складений лише 29.11.2018, тобто в день складання інформаційної довідки, - що могло б бути підставою для перевірки судом обставин складання протоколу за межами строків, визначених ст. 38 КУпАП, як на те вказала сторона захисту. Не є такою, що ґрунтується на законі і позиція особи, уповноваженої на складання протоколу, та прокурора у суді про те, що датою виявлення вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є дата саме складання протоколу, тобто момент встановлення всіх необхідних ознак складу правопорушення, - оскільки чинне законодавство жодним чином не пов?язує момент фіксації правопорушення у протоколі з моментом, коли особі стало відомо (чи могло бути відомо) про вчинення адміністративного правопорушення. Тобто, сам факт виявлення адміністративного правопорушення не є тотожнім факту складання протоколу за своєю правовою природою: виявлення факту адміністративного правопорушення - це отримання органом, уповноваженим на складання відповідного протоколу, відомостей про вчинення такого правопорушення та особу, яка його вчинила, у той час як складання протоколу про адміністративне правопорушення є процесуальним наслідком факту виявлення, - це процесуальні дії суб?єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення. Отже, момент виявлення адміністративного правопорушення та його фіксування в результаті заходів, проведених уповноваженим органом (посадовою особою), спрямованих на встановлення обставин справи про адміністративне правопорушення, є двома різними юридичними фактами. Аналогічні висновки містяться у Постановах Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 10.07.2020 у справі № 420/647/19 та від 14.08.2018 у справі № 166/46/17. Не є беззастережною і позиція уповноваженої особи та прокурора щодо місця вчинення правопорушення, яким слід вважати адресу: м. Київ, вул. Прорізна, 19, оскільки ОСОБА_1 є суб?єктом відповідальності за вчинення правопорушення, пов?язаного з корупцією, у зв?язку з його перебуванням на посаді начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради (Київської державної адміністрації), - у сполученні з тим, що подання декларації передбачає собою заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за формою, що визначається Національним агентством через власний персональний електронний кабінет суб?єкта декларування у системі Реєстру шляхом заповнення електронної форми, який не міг розташовуватися за вказаною адресою, і, як наслідок, перевірити дотримання судом вимог ст. 276 КУпАП щодо місця розгляду справи. За подальшим змістом протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, приміткою до ст. 172-6 КУпАП, ОСОБА_1 є суб?єктом декларування та суб?єктом правопорушення. За абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ визначено, що особи зазначені у п. 1, пп. "а" і "в" п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VІІ, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подати в установленому ч. 1 цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Отже, не є конкретним і посилання в протоколі про адміністративне правопорушення щодо того, до якої ж саме категорії осіб відноситься ОСОБА_1 - до особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Сторона захисту не поставила питання щодо скасування постанови суду першої інстанції, як і в судовому засіданні прокурор, та повернення справи за протоколом відповідному органу для належного оформлення та перевірки, що виключає і самостійне прийняття рішення про це апеляційним судом за вимогою сторони захисту про закриття провадження в справі стосовно ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - відсутності складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 176-2 КУпАП. Перевіряючи доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 176-2 КУпАП, береться до уваги наступне. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, що визнано судом першої інстанції доведеним, ОСОБА_1 в порушення вимог абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, а також рішень Національного агентства від 10.06.2016 № 2 "Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", зареєстрованим в МЮ України 15.07.2016 за № 959/29088 (зі змінами), від 10.06.2016 № 3 "Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зареєстрованим в МЮ України 15.07.2016 за № 959/29089 (зі змінами), несвоєчасно без поважних причин подав декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За приписами ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, а за нормою ст. 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Дійсно, з матеріалів справи за протоколом про адміністративне правопорушення, випливає, що 01.12.2015 наказом директора Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради за № 1502/к (а не 15/02 К як помилково зазначив у постанові суд першої інстанції) від 01.12.2015 "Про призначення на посаду ОСОБА_1 ", останнього з 02.12.2015 призначено на посаду головного спеціаліста відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров?я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з взяттям до відома, що за попереднім місцем роботи йому присвоєно 5 ранг державного службовця (а.с. 19), а, згідно з записами в особовій картці, на підставі наказу за № 1535/к від 08.12.2015 - він є начальником цього відділу (а.п. 15 зв.). Відповідно до наказу в.о. директора Департаменту охорони здоров`я від 13.12.2016 за № 1732/к "Про звільнення ОСОБА_1 ", його звільнено з посади начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 13.01.2017 за угодою сторін відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 20, 29). Тобто, ОСОБА_1 з 02.12.2015 до 13.01.2017, у відповідності до п.п. "в" п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону 1700-VІІ в редакції станом на 13.01.2017 - був суб`єктом, на якого поширюється дія даного Закону за відповідною редакцією, що випливає і з Положення про відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с. 23-28) і з відповідного попередження ОСОБА_1 , що ним підписано 02.12.2015 (а.с. 21-22), який зобов?язаний був до 00 год. 00 хв. 01.04.2018 подати декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, проте, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру декларацій, ОСОБА_1 подав декларацію після звільнення лише 29.08.2018, о 12 год. 31 хв. (а.с. 11) - що фактично стороною захисту не оспорюється. Між тим, перевіряючи доводи сторони захисту про поважність причин пропуску строку на подачу декларації, суд першої інстанції, відкидаючи їх, лише узагальнюючи послався на те, що у ОСОБА_1 було достатньо часу на своєчасне подання декларації, пропущений строк її подачі є надто надмірним і жодних переконливих доказів неможливості своєчасного подання декларації суду не надано і судом не встановлено. З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна за наступним. Так, відповідальність за порушення вимог фінансового контролю за диспозицією ч. 1 ст. 172-6 КУпАП настає за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Отже, об`єктивна сторона складу цього адміністративного правопорушення має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації. Для розкриття об`єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб`єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема ч.ч. 1 і 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння. Крім того, для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом, а саме, у даному випадку, після припинення особою діяльності до 1 квітня наступного року за минулий рік. Що ж стосується ознаки правопорушення щодо несвоєчасного подання декларації без поважних причин, то уповноваженій особі на складання протоколу про адміністративне правопорушення та суду слід було встановити чи дійсно особа мала можливість вчасно подати декларацію і чи цю обставину не виключали: хвороба, перебування особи на лікуванні, наявність стихійного лиха (повінь, пожежа, землетрус), технічні збої офіційного веб-сайту Національного агентства, витребування відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебування (тримання) під вартою тощо. Суб?єктивна сторона даного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Досліджуючи в суді апеляційної інстанції питання щодо дослідження складових вказаного адміністративного правопорушення, слід послатися на наступне. Як пояснив ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, він дійсно повинен був подати декларацію після його звільнення, на виконання вимог закону, - до 01.04.2018. Проте, з листопада 2017 року по травень 2018 року, включно, він- ОСОБА_4 займав посаду першого заступника директора Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" (а.с. 54-55), у зв?язку з чим протягом вказаного періоду він перебував у відрядженні у м. Ужгород. Перебування ОСОБА_1 у відрядженні підтверджується наказом директора Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" № 18 від 07.11.2017, згідно якого ОСОБА_1 був відряджений в м. Ужгород на об`єкт будівництва багатоповерхових житлових будинків по вул. Собранецька, 200, в м. Ужгород для організації та проведення робіт, пов?язаних з виробничим процесом проведення будівництва з 07.11.2017 (а.с. 56, 57), де перебував з 07.11.2017 по 15.06.2018, що випливає з відповіді компанії № 458 від 15.05.2019 (а.с. 112). Крім наведеного, з довідки Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" № 125 від 19.12.2018 вбачаєьться, що місце проживання ОСОБА_1 було облаштоване по місцю знаходження об?єкту будівництва. Комп`ютерна техніка та засоби Інтернет зв`язку підприємством не видавались, так як у даній місцевості відсутнє Інтернет покриття (а.с. 58, 79). Як далі свідчить з письмових пояснень ОСОБА_1 від 28.11.2018, він докладав максимальних зусиль для вчасного подання декларації, що йому не вдавалося через неможливістю з?єднання з системою декларування, тому неодноразово звертався до технічної підтримки за допомогою, адже самостійно провести такі дії технічно неможливо. Після вирішення всіх технічних проблем ним була подана декларація (а.с. 32). Як повідомив директор Приватної багатозгалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" у листі № 458 від 15.05.2019, у відповідності до інформації, отриманої від ОСОБА_2 , у період з 13.03.2018 по 05.04.2018 останній перебував на амбулаторному лікуванні у зв`язку з погіршенням зору (загостренням), внаслідок опіку очей, обличчя, шиї 1-го ступеня, отриманого у травні 2015 року (а.с. 112). Повідомлення ОСОБА_1 про отримання опіків підтверджується його заявою від 06.04.2018 (а.с. 113) з додаванням висновків за результатами перевірки по повідомленню від ОСОБА_1 (ЖЕО № 9741 від 16.05.2015) від 22.05.2015 про те, що 16.05.2015, о 22 год. 32 хв., до Вишнівського МВМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від ОСОБА_1 надійшло повідомлення про те, що біля будинку місця проживання невідома особа бризнула в очі невідому речовину та з даного приводу йому надано медичну допомогу та встановлено діагноз: опік очей, обличчя, шиї 1-го ступеню (а.с. 114). До висновків додана виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 про те, що з 13.03.2018, тобто в період його відрядження і до дати декларування 01.04.2018, він- ОСОБА_1 проходив курс амбулаторного лікування у м. Пустомити (а.с. 115-116). За повідомлення директора Приватної виробничо-торгової компанії "Захід" № 054 від 30.07.2019, ОСОБА_5 у період з 23.04.2018 по 10.05.2018 перебував на амбулаторному лікуванні у Пустомитівській центральній районній лікарні, а у квітні та червні 2018 року звертався до офтальмологічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва з додаванням медичної документації (а.с. 122). За результатам консультацій ОСОБА_2 кандидатом медичних наук, завідуючим офтальмологічного відділення, заслуженим лікарем України, лікарем Олександрівської клінічної лікарні та Центру травми ока ОСОБА_6 від 06.04.2018 та 01.06.2018, сформульовано клінічний діагноз: кератопатія, гипертонічна та атеросклеротична ангіопатія судин сітківки, вікова макулодистрофія (суха форма), пресбіопія обох очей, гіперметропія обох очей та призначено лікування на три місяці і рекомендовано протягом цього часу зменшити роботу з електронними гаджетами (а.с. 122, 123-124, 125-126, 127-128, 134-141). У зв`язку з необхідністю, яка виникла під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції звернувся з запитом до завідуючої офтальмологічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва кандидата медичних наук Розумій Н.М. з запитом, в якому просив надати більш розгорнутий висновок щодо наявного у ОСОБА_1 захворювання та обмеження//відсутність протипоказань у роботі з приладами (комп`ютером, екраном, тощо) на час звернення за консультаціями (а.с. 143). Відповідно до наданої завідуючої офтальмологічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва кандидата медичних наук Розумій Н.М. відповіді на запит, ОСОБА_1 дійсно звертався в Олександрівську клінічну лікарню за допомогою в офтальмологічне відділення 06.04.2018 та 01.06.2018 за даними "Журналу обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації". 06.04.2018 Діагноз: Кератопатія, гіпертонічна та атеросклеротична ангіопатія судин сітківки, вікова макулодистрофія (суха форма), пресбіопія обох очей. Було надано рекомендації: сонцезахисні окуляри, очні краплі (лікрісек, хіло-комод форте, корнерегель), актовегін в табл. апилак, оптике форте, окуляри для роботи, зменшити роботу з електронними гаджетами. 01.06.2018 Діагноз: Синдром "сухого" ока, гіпертонічна та атеросклеротична ангіопатія судин сітківки, вікова макулодистрофія (суха форма), пресбіопія обох очей. Рекомендації: постійно закапувати Хило-Комод форте, риболізін (3 міс.), рестасіс (3 міс.) Нутроф-форте. Сонцезахисні окуляри, зменшити роботу з електронними гаджетами (а.с. 146, 147). Як далі випливає з матеріалів справи, 19 та 20 липня 2018 року ОСОБА_1 звертався на електронну адресу Національного агентства з повідомленням, що він при зміні електронного ключа не може увійти в систему для подачі декларації (а.с. 60-63). ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції повідомляв і про те, що йому з Національного агентства надійшло повідомлення, що його електронний ключ не зчитується. У 2018 він знову набув статусу державного службовця та подавав декларацію. Тобто, у публічній звітності містяться декларації ОСОБА_1 за всі періоди, що визначені законом. Отже, ані у протоколі про адміністративне правопорушення, ані прокурором у судовому засіданні не наведено обґрунтувань та доказів на підтвердження суб?єктивної сторони даного правопорушення та не вказана шкода, яку наніс ОСОБА_1 несвоєчасним поданням декларації, як і не встановлений час, коли ж саме він мав об?єктивну можливість подати декларацію після звільнення ним 13.01.2017 з посади начальника відділу розвитку матеріальних активів управління економіки Департаменту охорони здоров`я Київської міської ради (Київської державної адміністрації), до передбачало за собою виникнення за приписами абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700-VІІ зобов`язання наступного року після припинення діяльності подати в установленому ч. 1 цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Тобто не встановлена і не доведена вина у формі умислу та мотив (корисливий, особиста зацікавленість, неправильно зрозумілі інтереси служби тощо), ще і за тим, що в судовому засіданні прокурором не спростовані доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 подав декларації перед звільненням з посади, після звільнення та кандидата на посаду, тобто, прокурор не довів щодо наявності умислу ОСОБА_1 на порушення вимог фінансового контролю чи він переслідував будь-який корупційний інтерес. Оскільки корупційне правопорушення може бути вчинено лише з прямим чи непрямим умислом, апеляційний суд, з огляду на вищевказані обставини справи, дійшов висновку, за сукупністю наведених вище підстав, що в матеріалах справи відсутні докази на доведеність винуватості ОСОБА_1 як особи, визначеній у ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VІІ, у вчиненні діяння, що містить ознаки корупції, - ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Підсумовуючи, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати постанову місцевого суду із закриттям провадження в справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. За наведеним, апеляційна скарга адвоката Нікітчиної А.О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Керуючись ст. 294 КУпАП, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу адвоката Нікітчиної А.О. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, - скасувати. Прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та закрити провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Г.О.Балацька