Постанова 4855 № 320/7431/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7431/21 Головуючий у І інстанції - Панченко Н.Д. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якій просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 960 208,30 грн (один мільйон дев`ятсот шістдесят тисяч двісті вісім гривень тридцять копійок). Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивачка вказав, що всупереч вимогам законодавства Відповідач при звільненні Позивача не здійснив з ним повний розрахунок та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв`язку з чим просить стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Наказом Міністра оборони України «По особовому складу» від 31 травня 2019 року № 302 полковника ОСОБА_1 , Заступника начальника відділу організації експлуатації засобів автоматизації ОПР, зв`язку та телекомунікації служби зв`язку, навігації та спостереження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «З особового складу» від 18 червня 2019 року № 639/о полковника ОСОБА_1 , Заступника начальника відділу організації експлуатації засобів автоматизації ОПР, зв`язку та телекомунікацій служби експлуатації засобів зв`язку, навігації та спостереження (ЗНС) Украероруху, звільненого з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» наказом Міністра оборони України від 31 травня 2019 року № 302, з правом носіння військової форми одягу, звільнено з займаної посади 18 червня 2019 року. Направлено для зарахування на військовий облік до Бориспільського об`єднаного міського військового комісаріату Київської області. Вислуга років позивача у Збройних Силах України в календарному обчисленні становила 27 років. На момент звільнення розмір грошового забезпечення Позивача становив 47943,50 грн, що підтверджується довідкою Украероруху від 11.07.2019 № 1.24.2/3788/19, отже Відповідач мав здійснити виплату Позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен календарний рік вислуги, а саме у розмірі 647237,25 грн. Як вбачається із рапорту від 18.06.2019, адресованого Т.в.о. директора Украероруху, Позивач просив звільнити його з займаної посади та розрахувати за встановленим порядком. Проте, при звільненні Відповідачем не здійснено повний розрахунок з Позивачем та не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби. 27.04.2021 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (Підприємство), та Позивачем (Отримувач), при безумовному визнанні Підприємством за Отримувачем права на отримання ним від Підприємства одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі -матеріальна допомога), укладено договір № 2-ВС/2021. Згідно з п. 1 вказаного Договору Підприємство зобов`язується виплатити Отримувачу належну йому матеріальну допомогу у порядку, встановленому цим Договором. Відповідно до п. 2.1 Договору № 2-ВС/2021 розмір матеріальної допомоги визначено згідно вимог законодавства України і становить 647237,25 грн. Пунктом 3 Договору № 2-ВС/2021 врегульовано порядок виплати матеріальної допомоги, за яким Підприємство виплачує Отримувачу матеріальну допомогу частинами протягом 6 місяців з дня укладення цього Договору. Перша частина з шести у розмірі 107873,00 грн виплачується Підприємством Отримувачу протягом 10 банківських днів з дня укладення цього Договору. Решта п`ять частин - по 107872,85 грн до 15 числа кожного наступного календарного місяця. Підприємство перераховує Отримувачу матеріальну допомогу за вирахуванням обов`язкового для утримання військового збору у розмірі 1,5%. Як зазначено Позивачем, перша сума в розмірі 107872,85 грн була виплачена Відповідачем 05.05.2021. Вважаючи, що Відповідачем порушені строки розрахунку при звільненні, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності факту проведення Відповідачем повного, остаточного розрахунку із Позивачем дана обставина унеможливлює врахування судом періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, що є обов`язковою до врахування судом при визначенні розміру середнього заробітку Позивача за час затримки Відповідачем розрахунку при звільненні Позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявлені Позивачем вимоги в межах даної адміністративної справи є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що за відсутності факту проведення Відповідачем повного, остаточного розрахунку із Позивачем дана обставина унеможливлює врахування судом періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, що є обов`язковою до врахування судом при визначенні розміру середнього заробітку Позивача за час затримки Відповідачем розрахунку при звільненні Позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Проте, з урахуванням меж позовних вимог, обов`язок щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні можна вважати виконаним саме 05.05.2021, при здійсненні першого платежу по розстроченому договором № 2-ВС/2021 від 27.04.2021 грошового зобов`язання. Оскільки день звільнення є останнім робочим днем працівника, обчислення періоду затримки розрахунку при звільненні слід визначати, починаючи з дня наступного після звільнення та завершувати датою здійснення першого платежу за договором № 2-ВС/2021 від 27.04.2021 (виходячи з меж позовних вимог). Таким чином, вказаний висновок суду першої інстанції є необґрунтований, оскільки такий період визначений у позовних вимогах та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів. Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з Позивачем було проведено не у день звільнення, а перша виплата заборгованості (одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») була здійснена лише 05.05.2021, тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент звільнення Позивача з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Оскільки Позивача було звільнено з військової служби відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за станом здоров`я, він набув права на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Обставина щодо наявності у Позивача права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги визнається Відповідачем, зокрема у договорі № 2-ВС/2021 від 27.04.2021 (а.с. 9). Проте, колегія суддів звертає увагу, що виплата Позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені передбачена не умовами договору № 2-ВС/2021 від 27.04.2021, а саме ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і саме внаслідок невчасної виплати передбаченої законодавством одноразової грошової допомоги в момент звільнення Позивача зі служби наявні підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України. Так, укладаючи договір № 2-ВС/2021 від 27.04.2021 Сторони досягли згоди виключного щодо поетапної виплати (розстрочення) заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, і умови наведеного договору не можуть впливати на первинну дату, з якої виник відповідний обов`язок щодо такої виплати, а саме, при звільненні Позивача з військової служби, яке відбулось 18.06.2019. Вирішуючи питання щодо розміру суми, яка підлягає стягненню на користь Позивача, колегія суддів зазначає наступне. Як уже зазначалося частиною другою статті 117 КЗпП установлено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що співставлення зазначених сум свідчить про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, періодом затримки її виплати, характером цієї заборгованості, діями Позивача та Відповідача. Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, Верховний Суд зазначав, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів. Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/news/all/rishennya-oblikova-stavka-2019-12-12 облікова ставка НБУ станом на 05.05.2021 року складала: з 07.06.2019 - 17,5%; з 19.07.2019 - 17%; з 06.09.2019 - 16,5%; з 25.10.2019 - 15,5%; з 13.12.2019 - 13,5%; з 13.01.2020 - 11%; з 13.03.2020 - 10%; з 24.04.2020 - 8%; з 12.06.2020 - 11%; з 05.03.2021 6,5%; з 16.04.2021 7,5%. Таким чином, орієнтовний розмір майнових втрат Позивача за період з 19.06.2019 по 05.05.2021 внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні складав 99 674,54 грн: - 647 237,25 грн х 17,5% / 365 днів х 21 день (з 19.06.2019 по 18.07.2019) = 6516,70 грн; - 647 237,25 грн х 17% / 365 днів х 34 дні (з 19.07.2019 по 05.09.2019) = 10249,40 грн; - 647 237,25 грн х 16,5% / 365 днів х 34 дні (з 06.09.2019 по 24.10.2019) = 9947,95 грн; - 647 237,25 грн х 15,5% / 365 днів х 35 дні (з 25.10.2019 по 12.12.2019) = 9619,90 грн; - 647 237,25 грн х 13,5% / 365 днів х 18 днів (з 13.12.2019 по 12.01.2020) = 4309,00 грн; - 647 237,25 грн х 11% / 365 днів х 43 дні (з 13.01.2020 по 12.03.2020) = 8387,49 грн; - 647 237,25 грн х 10% / 365 днів х 29 днів (з 13.03.2020 по 23.04.2020) = 5142,43 грн; - 647 237,25 грн х 8% / 365 днів х 32 дні (з 24.04.2020 по 11.06.2020) = 4539,53 грн; - 647 237,25 грн х 11% / 365 днів х 184 дні (з 12.06.2020 по 04.03.2021) = 35890,64 грн; - 647 237,25 грн х 6,5% / 365 днів х 29 днів (з 05.03.2021 по 15.04.2021) = 3342,58 грн; - 647 237,25 грн х 7,5% / 365 днів х 13 днів (з 16.04.2021 по 05.05.2021) = 1728,92 грн. Отже, вказана сума ймовірних втрат Позивача є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні грошового забезпечення. За таких обставин, колегія суддів при ухваленні постанови приходить до висновку, що враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням ймовірних майнових втрат Позивача та справедливого і розумного балансу між інтересами Позивача і Відповідача, сплаті на користь Позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 200 000,00 грн. Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено за неповного з`ясування обставин справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, тому наявні підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08301, а/с 115, аеропорт, м. Бориспіль-1, код ЄДРПОУ 19477064) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 200 000,00 грн (двісті тисяч гривень). В іншій частині адміністративного позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко