Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/6211/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Шевченко І.Г. 25 квітня 2023 р.Справа № 480/6211/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. , за участю секретаря судового засідання Реброва А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою виконавчого комітету Глухівської міської ради на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Глухівської міської ради про стягнення заробітної плати та середнього заробітку, - В с т а н о в и в: 13.07.2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить: - стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради на її користь заробітну плату у сумі 3465 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 171 980,24 грн. В обґрунтування вимог позивачка зазначила, що рішенням Глухівської міської ради від 10.11.2015 року № 1 її обрано секретарем Глухівської міської ради VII скликання. Рішенням відповідача від 25.03.2020 року № 404 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » її повноваження достроково припинено та її було звільнено з посади секретаря Глухівської міської ради VII скликання. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року по справі № 480/2208/20 визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 25.03.2020 року № 404 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » та її поновлено на посаді. На виконання рішення суду видано розпорядження від 20.08.2020 року № 158-ОД «Про поновлення ОСОБА_1 » на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання з 21.08.2020 року. Відповідно до рішення від 25.08.2020 року № 526 «Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради» її поновлено на посаді секретаря Глухівської міської ради і в цей же день 25.08.2020 року рішенням сесії № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » її звільнено з посади, однак дію вищевказаного рішення сесії від 25.08.2020 року № 527 було зупинено 26.08.2020 року відповідно до розпорядження Глухівського міського голови Мішеля Терещенка № 182-ОД. Також, позивачка зазначає, що у зв`язку з зупиненням дії рішення сесії Глухівської міської ради № 527, вона у період з 25.08.2020 року по 03.09.2020 року продовжувала працювати на посаді секретаря Глухівської міської ради. Однак у подальшому, рішенням Глухівської міської ради від 03.09.2020 року № 529 «Про дію рішень міської ради призупинених міським головою» відхилені зауваження міського голови на рішення міської ради від 25.08.2020 року № 526 «Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради», № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 ». Крім того, позивачка зазначає, що відповідач відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України) саме 03.09.2020 року (у день звільнення) мав здійснити повний розрахунок при звільненні за відпрацьовані дні з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року, виплативши за ці дні заробітну плату та видати трудову книжку. Однак відповідач не виплатив їй заробітну плату за вказаний період у розмірі 3465 грн. (5 робочих днів х 693 грн. середньоденного заробітку позивача), та, при цьому, не попередив про розмір нарахованих сум, а також вчасно не видав трудову книжку. Лише 02.04.2021 року їй було виплачено компенсацію за 12 календарних днів щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу з 26.03.2020 року по 25.08.2020 року 6646,20 грн., а 29.04.2021 року заробітну плату за 25.08.2020 року 693 грн. Також, позивачка, посилаючись на ст.ст. 47,83,116,117 КЗпП України, вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за 164 робочі дні затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2020 року по 28.04.2021 року у сумі 171980,24 грн. (164 робочі дні х 1048,66 грн. середньоденної заробітної плати згідно довідки відповідача від 30.12.2020 року). Заперечуючи проти вимог позивачки, у відзиві на адміністративний позов виконавчий комітет Глухівської міської ради зазначає, що останнім робочим днем позивачки є саме 25.08.2020 року, оскільки рішенням Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » достроково припинено повноваження позивачки на посаді секретаря Глухівської міської ради. Це рішення не скасовано та не визнано протиправним, про що свідчить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 480/6937/20. Щодо вимог про виплату заробітної плати за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року, відповідач вказує, що згідно табелів обліку робочого часу за серпень 2020 року та вересень 2020 року, у позивачки відсутні у вказаних табелях обліку робочого часу відмітки, відповідно до яких нараховується заробітна плата за фактично відпрацьований час, а тому заробітна плата позивачці з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року правомірно не нараховувалась. Щодо розрахунку заробітної плати та середнього заробітку, відповідач зазначає, що останнім робочим днем позивачки на займаній посаді є 25.08.2020 року. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 480/2208/20 позивачку поновлено на посаді, та виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. При цьому відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі -Порядок № 100), якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Тому середньоденна заробітна плата, яка повинна враховуватись під час розрахунку середнього заробітку, позивачки становить 558,14 грн. Стосовно посилань позивачки на не вчасне отримання трудової книжки при звільненні, відповідач вказує, що позивачеві надсилався лист від 01.04.2020 року № 175/02-37 щодо необхідності явки до виконавчого комітету Глухівської міської ради для отримання трудової книжки у зв`язку із звільненням з займаної посади, який отримано позивачем 02.04.2020 року згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, з 01.04.2020 року по 06.12.2020 року позивачка не з`являлась для отримання своєї трудової книжки, а тільки 07.12.2020 року позивачка одержала свою трудову книжку згідно її підпису в Книзі обліку руху трудових книжок виконавчого комітету Глухівської міської ради. Щодо посилань позивачки на не надання інформації про нараховані суми до виплати при звільненні, відповідач вказує, що на неодноразові звернення позивачки про суми всіх нарахувань до виплати їй повідомлялося листами, що були нею отримані. Тому з вересня 2020 року позивачці відомо про суми всіх нарахувань, здійснених їй за період серпень - вересень 2020 року, а не з 09.06.2021 року, як стверджує позивач. Позивачка, не погодившись з доводами відповідача, викладеними у відзиві, подала до суду відповідь на відзив, в якій стосовно відсутності в табелях робочого часу за серпень 2020 року та за вересень 2020 року відміток про фактично відпрацьований нею час вказала, що відповідачем умисно не заповнювалися вказані табелі робочого часу з метою уникнення виплати належній їй заробітної плати. При цьому 28.10.2020 року Управлінням Держпраці у Сумській області проведено інспекційне відвідування виконавчого комітету Глухівської міської ради в частині додержання законодавства про працю, за результатами якого складено припис про усунення виявлених порушень № СМ18089/185/АВ від 28.10.2020 року, зокрема, вказано на відсутність у табелі обліку робочого часу виконавчого комітету Глухівської міської ради запису про працівника ОСОБА_1 , поновлену на посаді секретаря міської ради у серпні 2020 року. Отже, відповідач зобов`язаний був заповнювати табелі обліку робочого часу по ній за спірні періоди та нарахувати і виплатити заробітну плату з 26.08.2020 року по 03.09.2021 року включно. Щодо посилань відповідача не невірний розрахунок середньої заробітної плати, позивачка вказує, що у довідці від 18.08.2021 року № 253/04-12 при розрахунку середнього заробітку відповідач необґрунтовано застосовує абзац 3 пункту 4 Порядку № 100, оскільки відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. При цьому, абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 чітко визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. За період з 26.03.2020 року по 20.08.2020 року їй було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно з рішенням суду, тому для розрахунку середньої заробітної плати необхідно брати лютий-березень 2020 року - це і є два місяці фактичної роботи, коли вона працювала до звільнення, а середньоденна заробітна плата складає 1048,66грн. Щодо посилань відповідача у відзиві на те, що їй ще з вересня 2020 року було відомо про суми всіх нарахувань, здійснених за серпень-вересень 2020 року, позивачка зазначає, що такі твердження не відповідають дійсності, адже з додатка до листа від 09.06.2021 року №2 73-02/Д вбачається, що в квітні 2021 року відповідачем донараховано їй заробітну плату та виплачено розрахункові при звільненні за період з 26.03.2020 року по 25.08.2020 року, про що остання дізналася лише з листа від 09.06.2021 року. Відповідач, не погоджуючись з аргументами наведеними позивачкою у відповіді на відзив, подав заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив, що розпорядження міського голови від 20.08.2020 року № 158-ОД «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання» не було зареєстровано у Журналі реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради, що підтверджується журналом реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради 2017-2018 року, 2019-2020 року. Також наполягав, що позивачка відсутня в табелях обліку робочого часу за серпень 2020 року та вересень 2020 року, відповідно до яких нараховується заробітна плата за фактично відпрацьований час, а тому заробітна плата з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року позивачці не нараховувалась. Стосовно припису Управління Держпраці у Сумській області № СМ18089/185/АВ/П, вказав, що згідно цього припису здійснено виплату заробітної плати за день поновлення та звільнення позивачу, а саме за 25.08.2020 року, тому твердження позивачки про те, що відповідач зобов`язаний був заповнювати табелі обліку робочого часу по ОСОБА_1 за спірні періоди та нарахувати і виплатити заробітну плату з 26.08.2020 року по 03.09.2021 року є хибним, оскільки дата 03.09.2021 року ще не наступила. Щодо розрахунків заробітної плати та середнього заробітку відповідач вказує, що останнім робочим днем позивачки на посаді секретаря Глухівської міської ради є 25.08.2020 року. Згідно рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 по справі №480/2208/20 позивачку поновлено на посаді секретаря міської ради, з 26.03.2020 року виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. Абзацом 3 п. 4 Порядку № 100 чітко визначено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Крім того, відповідач наголосив, що позивачка була вчасно повідомлена про складові сум до виплати при звільненні згідно наданих ОСОБА_1 відповідей від 06.04.2021 року, від 17.02.2021 року та від 23.10.2020 року. У додаткових поясненнях позивачка зазначає, що саме на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 480/2208/20 Глухівським міським головою Мітелем Терещенко видано розпорядження від 20.08.2020 року № 158-ОД «Про поновлення ОСОБА_1 » на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання - з 21.08.2020 року. Зазначений факт та наявність самого розпорядження від 20.08.2020 року № 158- ОД «Про поновлення ОСОБА_1 » встановлено Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 16.12.2020 року у справі № 480/6937/20, а тому відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України вищевказані обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, надана відповідачем копія з Журналу реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради, є неналежним доказом, оскільки з такої копії неможливо визначити чи дійсно вона зроблена з вказаного Журналу та на ній відсутній навіть номер сторінки. У додаткових поясненнях відповідач вказує, що відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Зазначене розпорядження не було зареєстровано у Журналі реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради та не опубліковано на офіційному веб-сайті Глухівської міської ради, як того вимагає чинне законодавство України. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 року частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Так, судовим рішенням стягнуто з виконавчого комітету Глухівської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року у сумі 4851грн. Стягнуто з виконавчого комітету Глухівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 114.345грн. Судом проведений розподіл судових витрат - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Глухівської міської ради витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 1143,50 грн. та витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 5435,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 576,30 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Висновок суду вмотивований тим, що відповідач не виконав власний обов`язок, покладений на нього ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати заробітної плати за робочі дні позивача, починаючи з 26.08.2020 року та закінчуючи останнім її робочим днем, коли рішення про дострокове припинення її повноважень як секретаря Глухівської міської ради набрало чинності, тобто 03.09.2020 року. Така бездіяльність не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч. 2 ст. 2 КАС України. Також, суд дійшов висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої ч.1 ст. 117 КЗпП України щодо виплатити позивачу його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплати не оспорюваних відповідачем сум (з 04.09.2020 по 29.04.2021). Цей період охоплює період відповідальності відповідача за невидачу у встановлені строки трудової книжки ОСОБА_1 у вигляді виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 04.09.2020 по 07.12.2020). Втім згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Крім того, суд зазначив, що відповідач загальні суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань із заробітної плати, сум заробітної плати, що належить до виплати позивачу, повідомив ОСОБА_1 на її заяву лише листом від 09.06.2021 №273-02/Д з відповідним додатком (т.1, а.с.12,13, 149), а позов позивачем було здано на пошту 08.07.2021, тобто в межах місячного строку, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України, для подання таких позовів з дня коли позивач дізналась про порушення своїх прав. Також, суд зазначив, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п`ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі виконавчий комітет Глухівської міської ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Аргументи, наведені виконавчим комітетом Глухівської міської ради в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 займала посаду секретаря Глухівської міської ради, що вбачається з копії трудової книжки (т.1, а.с.5-7). Рішенням Глухівської міської ради від 25.03.2020 року № 404 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » повноваження позивачки достроково припинено та звільнено з посади секретаря Глухівської міської ради. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 480/2208/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Глухівської міської ради Сумської області, Виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасовано рішення Глухівської міської ради від 25.03.2020 року № 404 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » Поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради. Визнано протиправним та скасовано рішення Глухівської міської ради від 25.03.2020 року про обрання секретарем Глухівської міської ради ОСОБА_2 . Стягнути з Виконавчого комітету Глухівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 81810 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення суми середнього заробітку за один місяць в сумі 16200 грн. звернуто до негайного виконання. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020 року апеляційну скаргу Глухівської міської ради Сумської області задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року по справі № 480/2208/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Глухівської міської ради від 25.03.2020 року про обрання секретарем Глухівської міської ради ОСОБА_2 . Прийнято в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року по справі № 480/2208/20 залишено без змін. 20.08.2020 року Глухівським міським головою ОСОБА_3 видано розпорядження № 158-ОД «Про поновлення ОСОБА_1 » на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання - з 21.08.2020 року (т.1 а.с.173 зворот, т.2, а.с.17). Разом з цим, колегія суддів зауважує, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом, відтак посилання представника позивача на вказане розпорядження суд не приймає до уваги. 21.08.2020 року прийнято розпорядження міського голови за № 160-ОД Про скликання позачергової сесії міської ради сьомого скликання, яким вирішено скликати сесію ради на 25.08.2020 року для вирішення питання щодо поновлення позивача на посаді секретаря, а також питання про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 (т.2, а.с.18). На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 480/2208/20, Глухівською міською радою рішенням від 25.08.2020 року № 526 «Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради» ОСОБА_1 поновлено на посаді секретаря Глухівської міської ради (т.1, а.с.63). На цій же сесії рішенням Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » вирішено достроково припинити повноваження позивачки як секретаря Глухівської міської ради (т.1, а.с.10, 64). 26.08.2020 року дію вищевказаного рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » зупинено розпорядженням Глухівського міського голови Мішеля Терещенка № 182-0Д «Про зупинення дії рішення позачергової сесії Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » (т.2, а.с.13,20). На засіданні позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1, а.с.225-244) рішенням Глухівської міської ради від 03.09.2020 року № 529 «Про дію рішень міської ради призупинених міським головою» відхилено зауваження міського голови на рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 526 «Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради», № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » та підтверджено дію вказаних рішень позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1 а.с.245, т.2,а.с.23). Згідно розпорядження міського голови від 29.03.2021 року № 223-К «Про виплату компенсації ОСОБА_1 » вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу з 26.03.2020 року по 25.08.2020 року (т.1, а.с.83, 121). На підставі розпорядження міського голови від 15.04.2021 року № 240-К «Про виплату заробітної плати ОСОБА_1 » та припису про усунення виявлених порушень Управління Держпраці у Сумській області від 28.10.2020 року № СМ18080/185/АВ/П (т.1, а.с.221), Глухівською міською радою нараховано позивачці заробітну плату за 25.08.2020 року, виплату якої проведено 29.04.2021 року, що визнається представником відповідача у поясненні (т.2, а.с.5), та підтверджується довідкою щодо нарахованих виплат (т.1, а.с.13). У зв`язку з тим, що відповідач вчасно не видав трудову книжку, не здійснив повного розрахунку, зокрема, за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року та не виплатив середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, звернулась з цим позовом до суду. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування регулює Закон України від 07.06.2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-ІІІ), який визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування. За приписами ст. 21 вказаного закону посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет. Згідно із ч. 3 ст.7 Закону № 2493-ІІІ, на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. У Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 в справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також указав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно із ч. 4 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Відповідно до ч. 8 ст. 59 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Отже, у випадку, якщо рішення міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття було зупинено міським головою і рада у двотижневий строк після повторного розгляду такого рішення відхилила зауваження міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності за результатом повторного розгляду рішення. Матеріалами справи підтверджено, що дію рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » (т.1, а.с.10, 64) зупинено розпорядженням Глухівського міського голови Мішеля Терещенка від 26.08.2020 року № 182-0Д (т.2, а.с.13,20). На засіданні позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1, а.с.225-244) рішенням Глухівської міської ради від 03.09.2020 року № 529 «Про дію рішень міської ради призупинених міським головою» відхилено, серед іншого, зауваження міського голови на рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 » та підтверджено дію вказаного рішення позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1 а.с.245, т.2,а.с.23). Таким чином лише 03.09.2020 року набрало чинності рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 року № 527 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 », на підставі якого позивачку звільнено (т.1, а.с.10, 64). Отже, саме 03.09.2020 року, а не 25.08.2020 року, як стверджує відповідач, є останнім робочим днем позивачки в Глухівській міській раді на посаді секретаря. Посиланням відповідача на табелі обліку робочого часу за серпень 2020 року від 27.08.2020 року та за вересень 2020 року від 29.09.2020 року (т.1, а.с. 36,37,65,66,117,118), а також відомості нарахування заробітної плати за вказаний період (т.1, а.с.42,43,49) не спростовує вказаного висновку суду, враховуючи наступне. Дійсно, відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-XIV) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року № 489 затверджені типові форми первинної облікової документації, серед яких є форма табелю обліку використання робочого часу та табелю обліку робочого часу. Тобто враховуючи вищевказані нормативні акти, підставою для нарахування заробітної плати є дані табелю обліку використання робочого часу. У той же час згідно із ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено та це не заперечується відповідачем, у жовтні 2020 року Управлінням Держпраці у Сумській області проведено перевірку виконавчого комітету Глухівської міської ради та встановлено порушення відповідачем вказаної вище ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР, а саме: у табелі обліку робочого часу за серпень 2020 року відсутнє прізвище позивачки, поновленої 25.08.2020 року та виконання нею трудових обов`язків, про що складено відповідний припис (т.1, а.с.221). Таким чином надані відповідачем табелі обліку робочого часу не можуть бути належними доказами у цій справі. Крім того, приймаючи, зокрема, розпорядження 26.08.2020 року за № 180-ОД (т.2, а.с.19), міський голова організацію та виконання такого розпорядження покладає саме на ОСОБА_1 . Також матеріалами справи підтверджено, що 27.08.2020 року саме ОСОБА_1 складено протокол позачергової сесії Глухівської міської ради, який засвідчений її підписом та печаткою (т.2, а.с.21). Крім того, згідно із п. 7 ч. 3 ст. 48 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі Закон № 755-IV) у Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб як відомості про керівника юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові, посада, дата призначення або набуття повноважень, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. Даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджено, що у спірний період ОСОБА_1 залишалась включеною до нього як представник Глухівської міської ради (т.1, а.с.14). Вказані докази підтверджують ту обставину, що позивачка і після 25.08.2020 року виконувала обов`язки секретаря Глухівської міської ради, в її розпорядженні перебувала печатка ради. Натомість відповідач, будь-яких доказів на спростування таких обставин та на підтвердження того, що позивачка таких обов`язків не виконувала суду не надав. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав власний обов`язок, покладений на нього ч. 2 ст. 77 КАС України, щодо доказування правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати заробітної плати за робочі дні позивача, починаючи з 26.08.2020 року та закінчуючи останнім її робочим днем, коли рішення про дострокове припинення її повноважень як секретаря Глухівської міської ради набрало чинності, тобто 03.09.2020 року. Така бездіяльність не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч. 2 ст. 2 КАС України. За обставин цієї справи сторони не оспорюють сам розмір заробітної плати, який належить до виплаті поновленій 25.08.2020 року ОСОБА_1 , за один робочий день у сумі 693 грн. (з урахуванням податків і зборів (т.1, а.с.13, т.2, а.с.5). Водночас кількість робочих днів, за які відповідачем не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року складає 7, а не 5 робочих днів, як рахує позивач. Отже, загальний розмір заробітної плати, який підлягає до виплаті ОСОБА_1 за 7 робочих днів за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року, з урахуванням податків і зборів, складає 4851 грн. (693грн. х 7 робочих днів), а не 3465 грн. як просить позивач. Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Проте суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві. Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, однак, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога. Таким чином, з урахуванням ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивачки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивачки заробітну плату за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року у сумі 4851 грн. У силу приписів податкового законодавства України, особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. За наведених обставин колегія суддів зазначає, що сума заробітна плата підлягає виплаті позивачці із відрахуванням обов`язкових податків, зборів, платежів. Щодо вимог про стягнення з виконавчого комітету Глухівської міської ради середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. За приписами ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідач стверджує, що порушення прав позивачки у видачі трудової книжки ОСОБА_1 не було, так як листом від 01.04.2020 року її повідомлено про необхідність забрати трудову книжку (т.1, а.с.68). Вказані доводи колегія суддів не приймає до уваги, оскільки після 01.04.2020 року позивачка поновлена на попередній посаді в Глухівській міській раді 25.08.2020 року, що визнається відповідачем, а тому лист від 01.04.2020 року є неналежним доказом у цій справі, оскільки не міг стосуватися відносин нового звільнення позивача, - саме в день якого (нового звільнення) на відповідача покладено обов`язок видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Більше того, на неодноразові листи позивача щодо видачі трудової книжки від 23.09.2020 року, від 08.10.2020 року (т.1, а.с.71,74) відповідач листами від 23.10.2020 року та від 06.11.2020 року повідомляв, що трудова книжка відсутня, у зв`язку з чим буде проведено розслідування (т.1, а.с.72,75). Матеріалами справи підтверджено, що трудову книжку позивачка отримала лише 07.12.2020 року (т.1, а.с.70). Будь-яких доказів наявності поважних причин не видачі позивачці трудової книжки в день її фактичного звільнення (03.09.2020 року) відповідачем не надано, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої ч. 5 ст. 235 КЗпП України у вигляді виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 04.09.2020 року по 07.12.2020 року). Крім того, ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. Так, у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 (п.63-67) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. У вказаній справі Велика Палата підкреслила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. У цій справі спірним є питання нарахування відповідачем сум середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних звільненому працівнику сум, розмір яких не є спірними, що урегульовано ч. 1 ст. 117 КЗпП України. У свою чергу, синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказані висновки також узгоджуються з позицією Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, підтриманої неодноразово в інших постановах Верховного Суду (від 02.12.2021 року у справі № 120/1873/19-а, від 14.07.2022 року у справі № 620/3095/20). Матеріалами справи підтверджено, що позивачка у серпні 2020 року працювала, зокрема, 25.08.2020 року. За цей день ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у розмірі 693 грн. (т.1, а.с.13). Виплату цієї суми проведено відповідачем лише 29.04.2021 року, що підтверджується довідкою відповідача (т.1,а.с.13), тобто не у строки, встановлені ст.116 КЗпП України. Період такої затримки у виплаті за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку (з 04.09.2020 року по 29.04.2021 року) складає 165 робочих дні. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої ч. 1 ст. 117 КЗпП України щодо виплатити позивачці її середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплати не оспорюваних відповідачем сум (з 04.09.2020 року по 29.04.2021 року). Цей період охоплює період відповідальності відповідача за невидачу у встановлені строки трудової книжки ОСОБА_1 у вигляді виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 04.09.2020 року по 07.12.2020 року). Разом з тим, згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.08.2020 року у справі № 686/20491/18, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Позивач у цій справі, обґрунтовуючи свою позицію та посилаючись на тривалу не видачу відповідачем трудової книжки, просить стягнути лише середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2020 року по 28.04.2021 року. Порядок проведення обрахунку середнього заробітку як за час вимушеного прогулу так і за час затримки розрахунку при звільненні однаковий та визначається відповідно до ст. 27 Закону № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком №

100. Так, враховуючи приписи абзаців 3, 4 п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу, а також за затримку розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Втім позивач стверджує, що середньоденний заробіток позивачки складає 1048,66 грн. згідно довідки про доходи за лютий та березень 2020 р. (т.1, а.с.11), оскільки саме виходячи з цього заробітку було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу та ці місяці є місяцями її фактичної роботи. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що згідно із п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, зокрема, за час вимушеного прогулу. Крім того, як вже зазначалось вище, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу, а також за затримку розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. У цій справі це 03.09.2020 року. Відтак розрахунковим періодом для цих правовідносин є липень та серпень 2020 року, які передують дню звільнення позивачки 03.09.2020 року. З цих підстав суд не бере до уваги і довідку відповідача про доходи позивача за період червень та липень 2020 року. (т.1, а.с.31), оскільки ці місяці, з огляду на встановлені в цій справі обставини, не є розрахунковим періодом для обчислення середньоденного заробітку позивача, останнім робочим днем якої, як встановлено судом, є 03.09.2020 року. Для обчислення середньоденного заробітку у цій справі судом враховано, що згідно з абз. 1,2 п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. У свою чергу відповідно до п. 4 Порядку КМУ № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, серед іншого, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Таким чином, під час обрахунку середньоденного заробітку у цій справі судом не враховується виплата компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу за період з 26.03.2020 року по 25.08.2020 року, а також середній заробіток, виплачений за час вимушеного прогулу та береться до уваги заробітна плата, яка була нарахована позивачу за один робочий день 25.08.2020 року у розмірі 693грн. (т.1, а.с.13). Зі змісту пунктами 5,8 Порядку № 100 вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за липень 2020 року та серпень 2020 року, що визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (693 грн.) дні на число відпрацьованих робочих днів (1 робочий день), складає 693 грн. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 165 робочих днів складає 114345 грн. (693грн. Х 165 р.д.). За обставин цієї справи судом враховано, що вказаний період затримки розрахунку при звільненні включає період не видачі позивачу трудової книжки, що передбачає відповідальність у вигляді сплати роботодавцем середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, будь-яких підстав для зменшення розміру якого законом не передбачено. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 року (справа № 11-134ас18), яка вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Також судом враховано, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні за відпрацьований новий період роботи не оспорюваних сум складав 7339,20 грн., з яких 693 грн. заробітної плати за 25.08.2020 року та 6646,20 грн. компенсації за календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки, яка під час звільнення підлягала виплаті згідно із ч.1 ст. 83 КЗпП України. Проте жодна з цих сум (тобто 100%), які належали позивачу до виплати, у день її звільнення виплаченими не були. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги поведінку відповідача, який протягом тривалого часу не видавав ОСОБА_1 трудову книжку, не проводив більше 7 місяців виплату безспірних сум, що могло вплинути на ймовірний розмір пов`язаних із затримкою видачі трудової книжки та розрахунку при звільненні майнових втрат позивачки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 114345 грн. Щодо доводів відповідача стосовно пропущення позивачем строку звернення з цим позовом до суду колегія суддів не приймає до уваги, з наступних підстав. Відповідач, з посиланням на заяви ОСОБА_1 та відповіді на них стверджує, що позивачці про суми всіх нарахувань було відомо вже у вересні 2020 року. При цьому, колегія суддів наголошує, що заяви та відповіді на них, на які посилається відповідач, подані та надані у вересні, жовтні 2020 року, лютому та березні 2021 року (т.1, а.с. 71-82,119-124,147,148). У той же час предметом спору у цій справі є питання: не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати за період з 26.08.2020 року по 03.09.2020 року, а також питання не нарахування та не виплати відповідачем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який охоплює і питання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Дійсно спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Водночас вказані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Частиною 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми. Крім того, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , що стосуються стягнення належної їй заробітної плати не обмежується будь-яким строком звернення до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі № 280/729/19, від 28.10.2021 року в справі № 580/1489/21, від 03.02.2022 року у справі № 580/1938/21, від 17.02.2022 року у справі № 460/1249/21, від 30.08.2022 року у справі № 140/14364/21. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні судом враховано, що згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України. З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень ст. 233 Кодексу законів про працю України. Аналогічні висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.09.2022 року у справі № 640/26290/20. У справі № 640/26290/20 Верховний Суд зазначив, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу здійсненого повного розрахунку (ч. 5 ст. 122 КАС України). Також Суд відмітив, що «законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Судом також зауважено, що строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.» Матеріалами цієї справи підтверджується, що після поданих заяв та надання відповідей на них у вересні, жовтні 2020 року, лютому та березні 2021 року (т.1, а.с. 71-82,119-124,147,148), відповідачем 02.04.2021 року та 29.04.2021 року здійснено виплату ОСОБА_1 компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 26.03.2020 року по 25.08.2020 року у розмірі 6646,20 грн., а також заробітну плату за 25.08.2020 року у розмірі 693 грн. Згідно із ч.1 ст. 30 Закону № 108/95-ВР при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач загальні суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань із заробітної плати, сум заробітної плати, що належить до виплати позивачу, повідомив ОСОБА_1 на її заяву лише листом від 09.06.2021 року № 273-02/Д з відповідним додатком (т.1, а.с.12,13, 149), а позов позивачем здано на пошту 08.07.2021 року, тобто в межах місячного строку, передбаченого КАС України, для подання таких позовів з дня коли позивач дізналась про порушення своїх прав. У зв`язку з цим строк на звернення з цим позовом позивачкою пропущено не було, а тому доводи відповідача про порушення позивачкою строків звернення з цим позовом до суду, не приймаються до уваги. Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. У заяві, поданій до закінчення судового розгляду справи (т.1, а.с.165-166), представник позивача просила стягнути з відповідача 8000 грн. витрат на правничу допомогу. У відповідності до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачці адвокатом Ломакою Н.М. Представник позивачки просила стягнути з відповідача 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Адвокатом для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 01.07.2021 року з додатком до Договору - детальним описом наданих послуг (далі - Договір, т.1 а.с.167), копію акту приймання-передачі наданих послуг, укладеного між позивачем та адвокатом 29.09.2021 року (далі - Акт приймання-передачі наданих послуг), копію квитанції про оплату наданих послуг (гонорару) від 29.09.2021 року на суму 8000 грн. (т.1 а.с.166 зворот), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги (т.1 а.с.20) та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т.1 а.с.21). Згідно п.п.1.1, 1.2 Договору предметом даного Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги позивачу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів. Позивач доручає, а адвокат зобов`язується надати правову допомогу у справі про стягнення з виконавчого комітету Глухівської міської ради заробітної плати невиплаченої позивачу при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку , а саме, але не виключно: усне та письмове консультування, підготовка позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги, відзивів, заперечень, пояснень та ін., участь у засіданнях в судах усіх інстанцій. Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору гонорар - форма винагороди адвоката за надання послуг, передбачених цим Договором. Розмір гонорару за надані послуги визначається Сторонами за домовленістю відповідно до вартості послуг встановлених у Додатку № 1 до цього Договору та може бути змінений в залежності від фактично наданих послуг/затраченого часу. Остаточна вартість послуг підлягає узгодженню Сторонами в ході виконання послуг на підставі Акту приймання- передачі наданих послуг з урахуванням часу витраченого при підготовці документів, розгляді справи. Так, згідно додатку № 1 до Договору - Детальному описі наданих послуг, адвокат надав позивачу наступні послуги з правової допомоги, на підставі чого розраховано розмір гонорару, виходячи з ціни 500 грн. за 1 годину роботи: - усне консультування щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав ОСОБА_1 - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000 грн.; - ознайомлення і документами, наданими клієнтом щодо можливостей, механізмів і процедур досудового та судового захисту його прав - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000 грн.; - підготовка позовної про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку до Сумського окружного адміністративного суду - з розрахунку за 6 годин роботи у сумі 3000 грн.; - підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, та надсилання всіх документів до суду - з розрахунку за 1 годину роботи у сумі 500 грн.; - підготовка та подання до суду відповіді на відзив - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000 грн.; - підготовка та подання до суду відповіді на заперечення - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000 грн.; - підготовка та подання до суду відповіді на пояснення - з розрахунку за 1 годину роботи у сумі 500 грн. Згідно квитанції позивачкою сплачено суму у розмірі 8000 грн. (т.1, а.с.166). Вказані вище документи відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 996-14 та підтверджують факт понесення витрат саме у цій справі. Таким чином, розмір понесених позивачкою витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, при вирішенні цього питання судом ураховується, що жодних заперечень чи клопотань щодо незгоди із заявленим до відшкодування розміром чи зменшення витрат на правничу допомогу відповідач до суду не надіслав. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у ч. 5 ст. 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум. Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.05.2022 року у справі № 640/4035/20, від 27.01.2022 року у справі № 560/5358/20, від 16.06.2022 року у справі № 380/4759/21, від 28.07.2022 року у справі № 640/18791/20. Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу виконавчого комітету Глухівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило Постанова у повному обсязі складена і підписана 04 травня 2023 року.