Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/4672/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4672/22 пров. № А/857/791/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Луцьку суддею Плахтій Н.Б.) у справі № 140/4672/22 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : У липні 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області (далі відповідач 1, Відділ), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач 2, Укртрансбезпека) та просив: - визнати неправомірними дії посадових осіб Відділу, що полягають у складанні акта від 18.02.2022 № 312855 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; - визнати протиправною та скасувати постанову начальника Відділу про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 № 327575. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для застосування спірною постановою адміністративно-господарського штрафу стало встановлення посадовими особами Уктрансбезпеки порушення позивачем вимог абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: надання послуг перевезення без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 цього Закону. Позивач не погоджується з таким рішенням та вважає, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з порушенням процедури розгляду справи, необ`єктивно (без урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення), без доведення обставин належними і достатніми доказами. Вважає, що відповідач помилково дійшов висновку про те, що ним здійснювались пасажирські перевезення, оскільки ОСОБА_2 (водій) використовував автомобіль для власних потреб. При цьому вказує, що громадяни, які перебували в авто, були знайомими водія, яким не надавалися послуги з перевезення. В ході перевірки водій надав пояснення, що використовує автомобіль для власних потреб в межах міста Луцька, без цілей надання послуг перевезення. В автомобілі були відсутні будь-які таблички, написи, які б вказували, що це автомобіль на замовлення. У осіб, які перебували в автомобілі, не було взято пояснення стосовно того, куди вони прямують та чи надаються їм послуги перевезення. Відтак, позивач вважає, що інформація, викладена в акті від 18.02.2022, є тільки припущеннями відповідача, оскільки не містить ніяких належних та достовірних доказів, що могли б підтвердити чи спростувати зазначені обставини. Крім того, зазначав, що відповідачем порушено строки розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт більш ніж на два місяці, оскільки граничною датою розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт є 19.04.2022. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 № 327575. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Державна служба України з безпеки на транспорті, яка вважає, що рішення суду першої інстанції не враховує всіх обставин справи, прийняте з порушенням норм матеріального права. Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в ході рейдової перевірки, проведеної 18.02.2022, водій ОСОБА_2 (працівник позивача, з яким укладено трудовий договір) надав посвідчення водія. При цьому у ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ст.9 Закону України Про автомобільний транспорт була неоформлена ліцензія на право надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення, а також був неоформлений договір (його копія) із замовником послуги. Твердження позивача про використання транспортного засобу для власних потреб в межах м. Луцьк спростовуються фото, на якому водій загружає дорожні валізи (що вже є нехарактерним для переміщення по місту) пасажирів на парковці біля ТЦ Слон, навпроти автостанції (відповідно до Закону України Про автомобільний транспорт є спорудою або комплексом будівель, споруд, стоянок та під`їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів). Тобто факт здійснення перевезення пасажирів є очевидним, а між перевізником та пасажирами наявна усна домовленість. Вказує на те, що суд не взяв до уваги надані відповідачем докази та акт перевірки та вказав, що не ндано додаткових підтверджуючих факт порушення доказів, при цьому не вказуючи, які ще докази необхідно надати. Також зазначає, що суд не врахував, що позивач здійснює підприємницьку діяльність і працює у сфері надання послуг перевезення пасажирів, проте ліцензія на перевезення пасажирів легковим транспортним засобом на замовлення у позивача відсутня. І позивач не довів, що на час перевірки транспортний засіб використовувався водієм у власних цілях. ФОП ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Вказує, що наданими відповідачем доказами не підтверджується інформація, яка відображена в акті перевірки. Стосовно відеодоказів, що є додатком до відзиву на позовну заяву, які ніби то підтверджують те, що уповноважена особа позивача визнала факт надання послуг з перевезення, позивач зауважує, що водій, який керував транспортним засобом, повідомив, що автомобіль використовується для власних потреб в межах міста Луцька, без цілей надання послуг перевезення, разом з тим громадяни, що перебували в авто, були знайомими водія. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 18.02.2022 посадовими особами Відділу на підставі направлення від 11.02.2022 № 013437 та тижневого графіка перевірки на АДРЕСА_1 проводилась рейдова перевірка транспортного засобу VOLKSFWAGEN CRAFTER, номерний знак НОМЕР_1 (власник ОСОБА_1 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , про що складено акт від 18.02.2022 № 312855 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а. с. 15 зворот). У наведеному акті зафіксовано, що під час перевірки виявлено порушення щодо перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: договір із замовником послуги, ліцензії. За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем 20.06.2022 винесено постанову № 327575 про застосування до перевізника ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а. с. 48). Не погодившись з постановою суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції мотивував це тим, що посилання позивача на порушення строків прийняття оскаржуваної постанови є необґрунтованими та безпідставними. Крім того суд констатував, що процедурні порушення не можуть спростовувати суті встановленого порушення. При цьому суд зазначив, що факт здійснення перевезення пасажирів на замовлення має бути встановлений, зафіксований та підтверджуватись належними і допустимими доказами. Проте, надані відповідачем докази не підтверджують зазначений факт. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення у сфері законодавства про автомобільний транспорт, відтак застосування до нього адміністративно-господарського штрафу згідно з оскаржуваною постановою є протиправним При цьому суд відмовив у задоволенні вимоги щодо визнання неправомірними дій посадових осіб Відділу, що полягають у складанні акта, оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті є захист порушеного суб`єктивного права позивача, і у разі незгоди з висновками перевірки, закріпленими у акті, складеними за її результатами та втіленими у відповідних рішеннях органу контролю, вимога про визнання протиправними дій щодо складання, оформлення та підписання акта перевірки не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред`явлення позову про скасування рішень органу контролю, у даному випадку постанови Відділу про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 №327575. У частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржується, а тому не підлягає перегляду в апеляційній інстанції. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції спору в частині задоволених вимог, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (далі Закон № 2344-ІІІ). Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами; перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення - перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату. Статтею 5 Закону № 2344-ІІІ визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567). Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Згідно пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення пасажирів. Частина перша статті 39 вказаного Закону визначає, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. А частина дев`ята статті 39 Закону № 2344-ІІІ визначає, що документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення є: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України. За приписами пунктів 104, 105 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, для надання послуг з перевезення легковими автомобілями на замовлення (далі - перевезення на замовлення) автомобільний перевізник зобов`язаний використовувати транспорті засоби, які належать йому на праві власності чи користування, що підтверджується відповідними реєстраційними документами, мати відповідну ліцензію і ліцензійну картку на кожен автомобіль. Організація перевезення на замовлення здійснюється за договором, який укладається між автомобільним перевізником, автомобільним самозайнятим перевізником та суб`єктом господарювання, у письмовій формі і повинен містити інформацію про основні характеристики обслуговування, відповідальність сторін, форму та строк проведення розрахунку, марку і клас транспортного засобу, його облаштування, наявність додаткового технічного обладнання. З наведеного слідує, що ліцензія, договір із замовником послуги є тими документами, наявність яких під час здійснення заходів державного контролю є предметом перевірки щодо дотримання вимог законодавства автомобільними перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення. За приписами абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як видно з матеріалів справи, фактичною підставою для притягнення позивача до відповідальності відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ стало встановлення посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки факту перевезення позивачем легковим автомобілем пасажирів за відсутності копії договору із замовником послуг. Такий висновок зроблено в акті перевірки від 18 лютого 2022 року № 312855. Проте, в акті перевірки лише зазначено загальні відомості про автомобіль (марка, номерний знак), серія і номер свідоцтва про реєстрацію, дані про водія. Натомість в акті перевірки не вказано інформацію про пасажирів, замовників послуг та матеріали перевірки не містять їх пояснень. У документах, складених відповідачем, відсутні пояснення стосовно того, на підставі яких ознак посадові особи дійшли висновку про здійснення позивачем саме пасажирських перевезень на замовлення та чи попередньо узгоджувались такі замовлення. Тобто, з матеріалів перевірки, в тому числі і з долученого відеозапису із нагрудної камери інспектора, який проводив перевірку, неможливо встановити факту попереднього замовлення пасажирами у позивача послуг із перевезення та договірних умовах такого перевезення, зокрема інспектором не з`ясовано комерційної основи такого перевезення. При цьому у акті перевірки водієм надано пояснення про те, що перевезення здійснював у власних потребах у межах м. Луцька, без корисливих цілей. Колегія суддів апеляцйного суду зазначає, що те, що позивач здійснює підприємницьку діяльність і працює у сфері надання послуг перевезення пасажирів та фотофіксація його траспортного засобу із водієм, який на нього працює та людьми із валізами не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення. Суд зазначає, що висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях. У разі коли норми законодавства, доводи сторін чи матеріали справи припускають неоднозначне трактування на користь як позивача, так і відповідача - суб`єкта владних повноважень, суд застосовує їх на користь сторони яка не є суб`єктом владних повноважень. Відповідно достатті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цих справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, суд вважає, що відповідачем по справі не було доведено належними доказами факту здійснення позивачем пасажирських перевезень легковими автомобілями на замовлення, тобто вчинення порушення за яке передбачена відповідальність абз. 3 частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 № 327575 підлягає скасуванню. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 140/4672/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин