Постанова 4855 № 620/1423/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1423/23 Суддя першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Горяйнова А.М., Пилипенко О.Є., секретаря Височанської Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Газ» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Газ» на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.02.2023, - У С Т А Н О В И В: 10.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Газ» (далі - позивач, ТОВ «Голден Газ») звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 позов повернуто позивачеві. Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до поданого представником ТОВ «Голден Газ» позову не додано належних доказів на підтвердження його повноважень, оскільки в ордері не зазначено конкретної назви суду. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, з таких підстав. Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позов підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, позаяк у доданому до нього ордері на надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2023 серії СВ №1044326 не зазначено конкретної назви суду, в якому адвокат (представник позивача) надає таку допомогу, водночас Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №9901/939/18 сформовано висновок, що в разі надання адвокатом правової допомоги в суді, в ордері має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Специфіка представництва в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України. Відповідно до частини 1 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Частиною 1 статті 57 КАС України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. За змістом частини 1 статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Згідно із частиною 4 статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Згідно з пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41 (далі - Положення №41), ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Відповідно до пункту 12.4 Положення №41 назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо). Пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Верховний Суд неодноразово вирішував питання прийнятності ордеру як документа, що підтверджує повноваження адвоката, у разі, коли в ньому замість найменування конкретного органу (суду), в якому надається правова допомога, зазначено загальне найменування системи органів, зокрема «суди України» чи інші подібні конструкції. Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №826/17175/18 зазначено, що: - під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо); - зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі; - вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду. Тотожна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 у справі №640/30856/21. Відтак, під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема суд, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У наданому представником позивача ордері від 02.01.2023 серії СВ №1044326 зазначено про надання адвокатом правової допомоги «у судах загальної юрисдикції усіх інстанції, правоохоронних органах (поліція, прокуратура) органах держаної податкової служби, інших державних органах та установах», що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Шестака О.В. права на підписання позову від імені ТОВ «Голден Газ». За таких обставин та їх правового регулювання висновок суду першої інстанції про відсутність у Шестака О.В. повноважень на підписання позову від імені позивача є надмірно формалізованим. Водночас посилання місцевого суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/939/18 є помилковим, оскільки у зазначеній справі інші обставини справи, а саме Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що з договору про надання правової допомоги №08/06/16, копію якого додано до апеляційної скарги, вбачається, що цей договір укладено між замовником і адвокатом 08.06.2016, а не 08.06.2012, як зазначено в ордері. Проте до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 08.06.2016 №08/06/16 адвокат на підтвердження своїх повноважень не надав. Крім того, у зазначеній справі інше правове регулювання, а саме Суд керувався Положенням про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №36, яке по іншому регулювало спірні правовідносини та втратило чинність на момент винесення судом апеляційної інстанції оскаржуваної у цій справі ухвали. Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї норми висновок Верховного Суду повинен стосуватися застосування тих же норм права у подібних правовідносинах. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правовідносини у цій справі та у справі №9901/939/18 не є подібними та безпідставно, послався на висновок Великої Палати Верховного Суду в згаданій справі. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13.01.2020 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №9901/736/18 (провадження №11-989заі18) дійшла висновку про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин. З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про подання та підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення позову на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України. Таким чином, апеляційний суд уважає, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, не повною мірою дослідивши всі обставини справи при постановленні судового рішення. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а ухвалу суду про повернення позову як таку, що постановлена з порушенням вище наведених норм процесуального права, - скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 33, 34, 243, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Газ» задовольнити. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді А.М. Горяйнов О.Є. Пилипенко