Постанова 4850 № 240/13830/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2023 року справа №240/13830/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 240/13830/22 (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 07.07.2022 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2017 по 28.02.2018; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2017 по 28.02.2018 вважаючи базовий місяць січень 2008 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 позовну заяву залишено без руху і встановлено позивачу строк на усунення недоліків шляхом надання до Донецького окружного адміністративного суду, зокрема, заяви з обґрунтуванням підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом. 10.02.2023 позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому позивач зазначив, що про можливість стягнення індексації грошового забезпечення за період 2016-2018 рік він дізнався від колишніх військовослужбовців. Звернувся до відповідача з заявою про виплату індексації грошового забезпечення за вказані роки. Листом від 10.01.2022 відповідач відмовив у виплаті індексації грошового забезпечення, який позивач отримав 15.03.2022. Також позивач послався, як на поважність причин для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, на військові дії, що ведуться в Донецькій області за місцем знаходження відповідача, що призвело до тривалого у часі надання відповіді-відмові. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто з підстав, визначених ч. 2 ст. 123, ч. 4 ст. 169 КАС України. Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обгрунтування апеляційної скарги. Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норму ст. 233 КЗпП в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 14.07.2017 по 14.03.2021. Як зазначає ОСОБА_1 після звільнення він колишніх військовослужбовців він дізнався про можливість стягнення індексації грошового забезпечення за період 2017-2018 року в судовому порядку. Звернувся до відповідача з заявою про виплату індексації грошового забезпечення за вказані роки. Листом від 10.01.2022 відповідач відмовив у виплаті індексації грошового забезпечення. 07.07.2022 позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 позовну заяву залишено без руху і встановлено позивачу строк на усунення недоліків шляхом надання до суду, зокрема, заяви з обґрунтуванням підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом. 10.02.2023 позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обгрунтування якого зазначено, що про можливість стягнення індексації грошового забезпечення за період 2016-2018 рік він дізнався від колишніх військовослужбовців. Звернувся до відповідача з заявою про виплату індексації грошового забезпечення за вказані роки. Листом від 10.01.2022 відповідач відмовив у виплаті індексації грошового забезпечення, який позивач отримав 15.03.2022. Також послався, як на поважність причин для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, на військові дії, що ведуться в Донецькій області за місцем знаходження відповідача. Суд першої інстанції, повертаючи позову заяву, виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом, визначений ч. 5 ст. 122 КАС України, при цьому висновки Верховного Суду про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки набули чинності зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, які відповідних положень не містять. Оцінка суду. Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Згідно частини другої статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Частиною другою цієї статті визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. В цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2017 по 28.02.2018 вважаючи базовий місяць січень 2008 року. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі правовідносини регулюються положенням частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX), якою було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Редакцією цієї норми, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд в своїх постановах, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата індексації грошового забезпечення, яка, відповідно, є складовою заробітної плати. Верховний Суд, розглядаючи справу № 380/15245/22 в подібних правовідносинах, в постанові від 25.04.2023, виснував, що, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Отже, при вирішенні питання щодо застосування строків звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, - підлягають застосуванню строки, визначені ст. 233 КЗпП України. Як свідчить аналіз статті 233 КЗпП України, до 19 липня 2022 року зазначена норма не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Проте, як свідчать матеріали справи, як на момент звільнення позивача з військової служби, 14 березня 2021 року, так і на час звернення до суду з цим позовом 07 липня 2022 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Таким чином, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин при вирішенні питання поновлення строку звернення до суду з цим позовом, частину п`яту статті 122 КАС України та редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну з 19 липня 2022 року. Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22. З огляду на вказане висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 є помилковим. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування. Згідно з частиною третьою статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись статтями 294, 308, 311, 315, 320, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 240/13830/22 задовольнити. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 240/13830/22 скасувати. Справу № 240/13830/22 направити для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 03 травня 2023 року та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню. Повне судове рішення складено та підписано 03 травня 2023 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв