Постанова 4814 № 624/948/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 624/948/19 Номер провадження 22-ц/814/140/23Головуючий у 1-й інстанції Куст Н.М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Одринської Т.В. суддів: Пікуля В.П., Панченка О.О., з участю секретаря: Сальної Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки державі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до суду із позовом в якому просив розірвати договір оренди землі від 22 липня 2014 року, укладеного між Головним управлінням Держземагенством в Харківській області та ОСОБА_1 , зареєстрований у Кегичівському районному управлінні юстиції 24 липня 2014 року №14657873 та повернути земельну ділянку площею 109,2829 га з кадастровим номером 6323183700:04:000:0226, що знаходиться за межами населеного пункту на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області державі. Позовна заява вмотивована тим, що Кегичівським відділом Первомайської місцевої прокуратури під час вивчення питання законності використання земельних ділянок на території Кегичівського району Харківської області виявлені порушення вимог законодавства у частині недотримання умов та цільового використання земель сільськогосподарського призначення державної власності. Зокрема п. 1 наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 27 червня 2014 року №1413-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 109,2829 га для сінокосіння і випасання худоби із земель державної власності. На підставі зазначеного наказу, 22 липня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, яким останньому надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовище) площею 109,2829 га для сінокосіння і випасання худоби (кадастровий номер земельної ділянки 6323183700:04:000:0226), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 422896,90 грн. Положеннями договору передбачено, що земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно за цільовим призначенням, орендар зобов`язаний використовувати встановлені обмеження в обсязі, передбаченому законом або договором. За результатами вивчення законності використання вказаної земельної ділянки в частині дотримання належних умов та цільового її використання Кегичівським відділом Первомайської місцевої прокуратури 13 червня 2017 року до ЄРДР внесено відомості та зареєстровано кримінальне провадження №42017221400000049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 254 КК України щодо безгосподарського використання земель. Так, згідно протоколу огляду місця події, а саме земельної ділянки від 14 червня 2017 року, показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлено, що у 2017 році ОСОБА_1 , вищевказана земельна ділянка була розорана, оброблена та на ній вирощено горох, у 2016 та 2018 роках - засіяно соняшником. Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 липня 2017 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель представниками Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадасту у Харківській області складено акт обстеження земельної ділянки кадастровий номер 6323183700:04:000:0226. Вказаним актом встановлено, що вищезазначена земельна ділянка використовується орендарем як рілля, розорана та засіяна горохом. За результатами перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення від 18 липня 2017 року, яким притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. ґ ч.1 ст. 96 ЗК України та ст. 36 ЗУ «Про охорону земель» та накладено штраф у сумі 170 грн. Відповідно до квитанції від 21 вересня 2017 року вказаний штраф сплачено. Рішення про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення відповідачем не оскаржувалося. 04 липня 2018 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 53 КУпАП, п. г ч. 1 ст. 211 ЗК України. Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення від 04 липня 2018 року накладено штраф у розмірі 170 грн. Цього ж дня останньому видано припис про усунення виявлених порушень вимог земельного законодавства України, який на цей час не виконано. Відповідно до квитанції від 08 липня 2018 року вказаний штраф сплачено ОСОБА_1 . Рішення про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення відповідачем не оскаржувалося. 02 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст. 53 КУпАП, п. г ч. 1 ст. 211 ЗК України. 04 вересня 2017 року кримінальне провадження №42017221400000049 за ст. 254 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, так як в розумінні ст. 254 КК України не підтверджено факт настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тривалого знищення родючості землі. Орендована ОСОБА_1 земельна ділянка сільськогосподарського призначення з видом використання - пасовище для сінокосіння, випасання худоби, протягом 2016-2019 років фактично використовувалася як рілля під посів сільськогосподарських культур. Своїми діями орендар самостійно змінив вид цільового використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення, в той час коли питання про визначення виду використання земельної ділянки належить до компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Разом з цим, згідно положень діючого законодавства та правовою позицією, закріпленою у постанові Вищого господарського суду України від 12 червня 2014 року у справі № 915/1691/13, самостійна зміна орендарем виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення не допускається. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язків, встановлених договором оренди землі, і порушенням вимог чинного законодавства, що регулює вказані правовідносини, договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Харківській області від 22 липня 2014 року підлягає достроковому розірванню, а земельна ділянка поверненню у розпорядження держави. Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено. Розірвано договір оренди землі від 22 липня 2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагенством в Харківській області та ОСОБА_1 , зареєстрований у Кегичівському районному управлінні юстиції від 24 липня 2014 року за №14657873. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 109,2829 га з кадастровим номером 6323183700:04:000:0226, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області державі в особі Головного управління Держгеокадасту у Харківській області. Стягнуто з ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору на користь прокуратури Харківської області у сумі 8264 (вісім тисяч двісті шістдесят чотири) грн 45 коп. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка використовувалася відповідачем як рілля, шляхом розорювання та засівання сільськогосподарськими культурами, що свідчить про порушення відповідачем умов договору, яким обумовлено використання земельної ділянки за орендарем виключно як сінокосіння та випасання худоби. Орендар без погодження з орендодавцем фактично змінив вид використання сільськогосподарських земель, тим самим порушив вимоги раціонального землекористування та одного з основних принципів державної політики у сфері охорони земель, передбаченого статтею 3 Закону України «Про охорону земель» - забезпечення охорони земель, як основного національного багатства Українського народу. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга вмотивована тим, щопри відкритті провадження по справі за позовом прокурора в інтересах Головного управління Держгеокадасту у Харківській області, суд не надав правової оцінки обставинам щодо наявності підстав для такого звернення та прийшов до помилкового висновку про доведеність прокурором наявності підстав для представництва інтересів. Також, судом не надано самостійної оцінки бездіяльності Головного управління Держгеокадасту у Харківській області. Крім того, судом першої інстанції не розглянуто клопотання відповідача про залучення належного позивача, оскільки під час розгляду судової справи земельну ділянку з кадастровим номером 6323183700:04:000:0226 було передано Кегичівській селищній раді у комунальну власність, до якої керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області з повідомленнями про підготування проекту позовної заяви у порядку ч.3 ст.56 ЦПК України до суду в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради не звертався. На підставі наказу ГУ Держгеокадасту у Харківській області від 11.12.2020 № 15-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» з додатком та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 11.12.2020 вищевказана земельна ділянка (одночасно з іншими земельним ділянками) перейшла із державної власності у комунальну власність Кегичівської об`єднаної територіальної громади в особі Кегичівської селищної ради. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, з урахування ухвали про виправлення описки від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито. Стягнуто з Первомайської місцевої прокуратури Харківської області судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6343,45 грн. на користь ОСОБА_1 . Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент звернення до суду спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та у віданні ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Постановою Верховного Суду від 29 січня 2019 року постанову Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи попереднє судове рішення та направляючи справу для продовження розгляду Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд при вирішенні спору не врахував того, що спірна земельна ділянка зареєстрована за Кегичівською селищною радою Красноградського району Харківської області 16 березня 2021 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (11 березня 2021року). Вказав, що саме з моменту державної реєстрації Кегичівська селищна рада стала власником земельної ділянки, кадастровий номер 6323183700:04:000:0226, а отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на підставі вимог ЦПК України, міг залучити до участі у розгляді справи нового власника спірної земельної ділянки, як правонаступника, Кегичівську селищну раду Красноградського району Харківської області. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступного висновку. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»). Системне тлумачення положень ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України і ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас тлумачення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України). Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 56, 185 ЦПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 910/6144/18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 наведено правові висновки, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закон України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора не обґрунтованим. Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказував, що під час перевірки стану додержання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Кегичівського району Харківської області було виявлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6323183700:04:000:0226, яку орендує відповідач, використовується з порушенням умов договору оренди землі, а саме - не за передбаченим договором видом цільового призначення, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України «Про оренду землі», ст. 143 Земельного кодексу України. Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, прокурор посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 56-57 ЦПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області, яке реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не вжито заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у розпорядження держави, а тому вважав, що наявні підстави для звернення до суду прокурора в інтересах держави з даним позовом. Зазначив, що повідомленням від 25.10.2019 року № 39/2-1773-19 першого заступника начальника Головного Управління в.о. начальника Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області було доведено до відома про те, що Первомайською місцевою прокуратурою в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області підготовлений проект позовної заяви до суду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення її державі, в порядку ч. 3 ст. 56 ЦПК України (а.с. 64, 65). В свою чергу, вказаним повідомленням, прокурор не надав можливості відповідному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а лише констатував факт підготовки проекту позову прокурора в інтересах держави від його імені. Прокурором не було доведено того, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області неналежно здійснює свої повноваження, щодо захисту інтересів держави, а також що вказаний орган не може чи не бажає самостійно звернутися до суду з відповідним позовом. Сама по собі обставина не звернення ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідним позовом, протягом розумного строку, не свідчить про неможливість виконання останнім функцій із захисту інтересів держави. При цьому, позивачем не зазначено, яка саме шкода завдана державі, оскільки в матеріалах справи є відомості про те, що зміною цільового призначення шкода не завдана. Крім того, з 16.03.2021 року спірна земельна ділянка перейшла у власність Кегичівської сільської ради, яка залучену судом як правонаступник. Даних про те, що вказаний орган не має можливості самостійно звернутися до суду за захистом свого порушеного права, позивачем не надано. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави. У даній справі прокурор не дотримався вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»та не довів бездіяльність компетентного органу, тому у даній справі не вбачається передбаченого ст. 131-1 Конституції Українивиключного випадку, який би надавав право прокурору право звернутися до суду з даним позовом. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у зв`язку із відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді позовну заяву відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК Українислід залишити без розгляду. Відповідно до ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених 257 цього Кодексу. Керуючись ст. ст. п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, 367, 374, 377, 381 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року скасувати. Позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки державі залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24.04.2023 року. Головуючий суддя Т.В. Одринська Судді В.П. Пікуль О.О. Панченко