Постанова 4817 № 607/10156/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/10156/22Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/480/23 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 квітня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 607/10156/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2023 року (ухвалене суддею Братасюком В.М., повний текст якого складено 26 вересня 2022 року) в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 13.09.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (на даний час - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому збільшено до 6000.00 грн. Позивач вказує, що виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, оскільки надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами, однак останній належним чином покладені на нього зобов`язання не виконав, порушив умови договору і має прострочену заборгованість. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадкоємцями, які проживали з ним, є відповідачі, які у встановлений строк від спадщини не відмовилися та вважаються такими, що прийняли її. Станом на дату смерті позичальника заборгованість складає 5723.20 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту 5723.20 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту 5723.20 грн. У зв`язку з наведеним просив суд стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13.09.2011 року в розмірі 5723.20 грн., а також вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.03.2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості по кредиту, оскільки позичальник, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з усім істотних умов договору. Крім того, спадкоємцями, які проживали з позичальнком, є відповідачі, які у встановлений строк від спадщини не відмовилися та вважаються такими, що прийняли її. У зв`язку з викладеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.03.2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходив. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 13.09.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (на даний час - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, розмір якого у подальшому було збільшено до 6000.00 грн. У заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.27). До кредитного договору Банк додав «Извлечение из Условий и правил предоставления банковских услуг». Вказаний документ поданий до суду іноземною мовою, однак позивачем АТ КБ «ПриватБанк» не додано її засвідченого у встановленому порядку перекладу українською (державною) мовою (а.с.29-52). Відповідно до ст.9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. За положеннями ст.10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова. Отже, у разі, коли письмові докази подаються до суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально посвідчена в порядку ст.79 Закону України «Про нотаріат». Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що надані позивачем «Условия и правила предоставления банковских услуг», як складова кредитного договору, не можуть бути прийняті судом як належний доказ, оскільки складені іноземною мовою, а позивачем не додано їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09.11.2020 року, виданого Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.64). Згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.13-16) заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором № б/н від 13.09.2011 року станом на 31.12.2020 року становить 5723.20 грн., з яких: - 5723.20 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 19042.94 грн. -заборгованість за поточним тілом кредиту; - 0.00 - заборгованість за простроченими відсотками; - 0.00 грн. нарахована пеня; - 0.00 грн. - нарахована комісія. 02.08.2021 року позивачем направлено претензію кредитора до Першої Тернопільської державної нотаріальної контори щодо заборгованості за кредитним договором б/н від 10.07.2015 року, та отримано відповідь, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_4 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії AT КБ «ПриватБанк» (а.с.66-67). 13.09.2021 року позивачем направлено листи-претензії ОСОБА_3 та ОСОБА_3 щодо сплати заборгованості за кредитним договором б/н від 10.07.2015 року, який укладений між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.68-69). Аналізуючи вищевказані претензії позивача, колегія суддів приходить до висновку, що вони не стосуються предмету позову в даній справі, а саме кредитного договору б/н від 13.09.2011 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Апеляційним судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі виконав свої зобов`язання за кредитним договором, оскільки надав ОСОБА_4 можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту у сумі 6000.00 грн., що підтверджується випискою за договором б/н за період 29.06.2015 - 03.03.2022. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що відсутні докази укладення кредитного договору між померлим ОСОБА_4 та банком. Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що у заяві позичальника від 13.09.2011 року процентна ставка не зазначена. У цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 13.09.2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. При цьому вказав, що приєднаний до позовної заяви витяг стосується Умов та правил надання банківських послуг, які діяли на момент звернення позивача до суду. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. З поданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що процентна ставка, яка застосовувалась Банком до простроченої заборгованості за кредитом становила 43.20% річних. Матеріали справи не містять підтверджень, що підписуючи заяву-анкету від 13.09.2011 року про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, позичальник розумів їх зміст, ознайомився та погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в них розмірах і порядку нарахування. Колегія суддів зазначає, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження №6-16цс15). При цьому, сам по собі факт користування ОСОБА_4 грошовими коштами також не підтверджує, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами був погоджений з останнім в момент укладення договору б/н від 13.09.2011 року. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, ОСОБА_4 не висловив свою згоду по всім істотним умовам договору, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Тарифів не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Отже, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. З виписки за договором б/н за період з 29.06.2015 року до 03.03.2022 року та довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_4 (договір б/н) вбачається, що 21.08.2019 року банк встановив позичальнику кредитний ліміт у розмірі 6000.00 грн. Також з вказаної вище виписки вбачається, що ОСОБА_4 використовував надані йому кредитні кошти. При цьому з розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31.12.2020 року в ОСОБА_4 наявна заборгованість за тілом кредиту, яка становить 5723.20 грн., з яких: заборгованість за поточним тілом кредиту 5723.20 грн. Отже, заборгованість ОСОБА_4 за тілом кредиту становить 5723.20 грн., оскільки саме така сума коштів була фактично використана позичальником, за період з 29.06.2015 року до 03.03.2022 року. Разом з тим, з виписки за договором б/н за період з 29.06.2015 року до 03.03.2022 року слідує, що впродовж вказаного періоду банком нараховані та стягнуті відсотки за використання кредитного ліміту та комісія за обслуговування кредитної картки на загальну суму 5964.53 грн, нарахування яких, не обумовлено сторонами. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 фактично виконане зобов`язання за договором про надання банківських послуг б/н від 13.09.2011 року перед АТ КБ «ПриватБанк», оскільки сума нарахованих та сплачених відсотків за використання кредитного ліміту (5964.53 грн.) перевищує суму заборгованості позичальника за тілом кредиту (5723.20 грн). Відтак, позивач не довів належними та достатніми доказами, що сторонами договору №б/н від 13.09.2011 року були погоджені умови щодо порядку та розміру сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також що ОСОБА_4 такі умови договору порушив і не виконав. Отже, кошти, сплачені ОСОБА_4 як відсотки за користування кредитом, не підлягали стягненню з останнього, а тому фактично є коштами, які ОСОБА_4 сплатив на погашення заборгованості за тілом кредиту, тобто повернув фактично отримані ним від банку кредитні кошти. Крім того, судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 13.09.2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов не є обґрунтованим та задоволенню не підлягає. В той же час, місцевим судом правильно встановлено, що державна реєстрація відповідачів в АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів, сама по собі не є беззаперечним доказом їх постійного проживання на момент смерті ОСОБА_4 за адресою реєстрації. Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України для прийняття спадщини необхідно щоб спадкоємці фактичного проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише були зареєстровані за адресою проживання спадкодавця, які можуть бути відмінними один від одного. Такий висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 10.04.2020 року у справі № 355/832/17. Отже, у зв`язку із недоведеністю факту постійного проживання відповідачів разом із спадкодавцем на час смерті та відповідно факту прийняття ними спадщини, із врахуванням того, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори відповідачі не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії AT КБ «ПриватБанк», вони не можуть вважатися спадкоємцями, а тому і вимога заявлена відповідно до ч.2 ст.1281 ЦК України є передчасною. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни мотивувальної частини рішення суду. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 25 квітня 2023 року. Головуючий Судді