Постанова 4812 № 489/594/23

01.05.23 22-ц/812/486/23 Єдиний унікальний номер судової справи 489/594/23 Номер провадження 22-ц/812/486/23 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 01 травня 2023 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 рішення, яке ухвалено Ленінським районним судом міста Миколаєва 07 квітня 2023 року, під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, УСТАНОВИЛА: У лютому 2023 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 09 червня 2017 року перебуває з ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу сторони мають дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя подружжя не склалося та з 27 січня 2022 року вони проживають окремо. Малолітня дитина проживає разом із позивачем та знаходиться на її утриманні. Відповідач хоча і надає матеріальну допомогу на утримання доньки, в розмірі, який вважає доцільним, проте вказаного недостатньо для належного утримання дитини. У зв`язку із цим, позивачем подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання доньки в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу). В той же час, позивач не працює, оскільки з 12 квітня 2021 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримує державну соціальну допомогу в розмірі 860 грн. на місяць, що недостатньо для повноцінного утримання дитини та власного існування. Відповідач є працездатною особою, працює та отримує постійний дохід, на утриманні інших дітей чи непрацездатних членів сім`ї не має. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_3 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 15 лютого 2023 року та до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073 грн. 60 коп. Рішення обґрунтовано тим, що позивач, з якою проживає малолітня дитина, має право на утримання від відповідача, незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища. Відповідачем не надано до суду доказів того, що він не має змоги сплачувати аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку. Зокрема, не надано доказів, що відповідач є непрацездатним, має на утриманні інших дітей чи членів сім`ї тощо. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим що, суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін, оскільки 05 квітня 2023 року представником відповідача була подана заява на ознайомлення з матеріалами справи, а вже 07 квітня 2023 року судом ухвалено рішення по суті спору. У зв`язку із цим, судом, було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, без врахування позиції та доказів відповідача та прийнято спірне рішення. Зазначає, що районний суд дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу позивачу. Вказує на те, що на утриманні відповідача перебуває його батько, який має третю групу інвалідності та отримує пенсію у розмірі лише 2 300 грн. на місяць. Крім того, внаслідок ракетного обстрілу міста Миколаєва, вибуховою хвилею пошкоджено квартиру, в якій мешкав відповідач, у зв`язку з чим на нього полягли додаткові витрати на поновлення вказаного житла. Також зазначає, що судовим наказом, виданим Ленінським районним судом міста Миколаєва 16 лютого 2023 року, з ОСОБА_3 стягнуто на користь позивача на утримання їх доньки 1/4 частку з усіх видів заробітку (доходів), що також впливає на його можливість сплачувати аліменти на утримання дружини. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 09 червня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 березня 2023 року (а.с.7,55-56). ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8). Судовим наказом Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 лютого 2023 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.54 зворот). Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не працює у зв`язку із перебуванням у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. При цьому, отриманої державної соціальної допомоги на дитину та матеріальної допомоги, яку надає відповідач, недостатньо для повноцінного утримання дитини та власного існування, а тому просила суд стягнути з відповідача аліменти на своє утримання до досягнення дитиною трьох років. Таким чином, між сторонами виник спір стосовно надання відповідачем утримання позивачу як дружині (колишній станом на дату ухвалення рішення), яка доглядає дитину до трьох років. За приписами ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою. Відповідно до ч.2 ст.91 Сімейного кодексу України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу. Згідно з ч.ч.2,4 ст.84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. З урахуванням зазначеного, необхідною умовою утримання жінки, з якою проживає дитина, є можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу. Виходячи з положень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу. Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право жінки-матері на своє утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що жінка, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить жінці-матері незалежно від цієї обставини. Аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача із стягненням аліментів на утримання дружини через недоведеність можливості відповідача надавати таке утримання. Колегія суддів такі аргументи відхиляє як безпідставні. Так, відповідач є особою працездатного віку, переконливих доказів щодо неможливості надання матеріальної допомоги на утримання дружини у розмірі, який визначений судом, ним не надано. За такого суд правильно вважав, що є підстави для стягнення на користь позивача аліментів на її утримання в розмірі 1/6 частини заробітку відповідача, оскільки саме такий розмір відповідає інтересам дружини, обов`язку відповідача з її утримання та не призведе до порушення його прав. Посилання в апеляційній скарзі щодо перебування на утриманні відповідача його батька ОСОБА_6 , як підставу для відмови у задоволенні позову, колегія суддів апеляційного суду до уваги не приймає, так як, особою, яка подала апеляційну скаргу доказів, що сума яка витрачається на утримання та лікування батька є значною та після таких витрат відповідач не в змозі понести витрати на утримання дружини суду не надано, а копії медичних виписок є доказом лише хвороби ОСОБА_6 , який є батьком відповідача. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення районним судом норм процесуального права, а саме принципу змагальності сторін, оскільки рішення ухвалено через два дні після подачі представником відповідача заяви про ознайомлення з матеріалами справи, то слід зазначити наступне. Відповідно до ч.ч.1-2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно з ч.ч.1,7,8 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч.1. ст.275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. За правилами ч.1 ст.278 ЦПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. З матеріалів справи вбачається, ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Вказаною ухвалою роз`яснено сторонам, що розгляд справи по суті буде розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі і буде закінчено до 17 квітня 2023 року, та надано відповідачу право на подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с.22). Копію вказаної ухвали разом з копією позовної заяви направлено на адреси місця реєстрації та місця фактичного проживання відповідача та отримано адресатом 01 та 03 березня 2023 року відповідно (а.с.26,27). У наданий судом п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом на подання відзиву не скористався та жодних документів на спростування доводів позовної заяви не подав. 05 квітня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді. При цьому, клопотання про продовження строку для надання відзиву вказана заява не містила (а.с.32). За такого, у зв`язку із неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву у строк, зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі, Ленінський районний суд міста Миколаєва мав законні підстави для ухвалення 07 квітня 2023 року рішення по суті спору за наявними в справі матеріалами в межах шестидесятиденного строку, визначеного ч.1 ст.275 ЦПК України. Суд першої інстанції належним чином дослідивши матеріали справи, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . За такого, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 03 травня 2023 року