Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/6494/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/6494/22 пров. № А/857/17220/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року (суддя Крутько О.В., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту не зазначена), в адміністративній справі №380/6494/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановив: У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДПС у Львівській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006359-2408-1313/2020 від 21.02.2022 року про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 15372,68 гривень за 2020 рік; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006358-2408-1313/2019 від 21.02.2022 року про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 14817,28 гривень за 2019 рік. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0006359-2408-1313/2020 від 21.02.2022 року. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006358-2408-1313/2019 від 21.02.2022 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1984,80 гривень. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт рішення суду такими, що не враховує всіх обставин справи та не базується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що ОСОБА_1 експертний висновок щодо приналежності об`єктів нерухомості до певного класу будівель, до податкового органу не надавався, а також не звертався щодо проведення звірки по об`єктах нерухомості, які перебувають у його власності та правомірності нарахування податку на нерухоме майно. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє ППР вважається скасованим (відкликаним). Вищенаведеним правом позивач не скористався та не звертався до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд оскаржуваних податкових повідомлень- рішень. Вважає апелянт, що контролюючий орган має право визначити суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за три звітні податкові роки. Оскільки станом на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у контролюючого органу була інформація про неможливість використання за цільовим призначенням нежитлової будівлі позивача, податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог Податкового кодексу України, а отже дії податкового органу щодо визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є правомірними. Звертає увагу, що фізична особа ОСОБА_1 не є зареєстрований як фізична особа-підприємець, не є виробником сільськогосподарської продукції, нараховані суми податку відповідно до оскаржених податкових повідомлень-рішень є правомірними та підлягають сплаті. Доказів того, що позивач використовує нежитлові будівлі за призначенням до податкового органу та в суд першої інстанції не було надано. Скаржник також вважає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про те, що позивач у розумінні законодавства є сільськогосподарським товаровиробником. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач у період 01.01.2019 по 31.12.2020 року не припиняв бути власником нежитлової нерухомості як громадянин України, а також не здійснював передачу нежитлової нерухомості в статутний фонд будь-якого господарства, також не був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Тому при прийнятті оскаржуваних рішень ГУ ДПС у Львівській області використало визначені ПК України джерела податкової інформації про об`єкти оподаткування податком на майно, діяло в межах повноважень та спосіб, визначені ПК України, підстав для скасування даних податкових повідомлень-рішень немає. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 28.06.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю вимогам адміністративного позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відхилити доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, залишити без змін оскаржене рішення суду. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивачу ОСОБА_1 , на підставі договору оренди №61 від 13.07.2021 року (а.с. 18) належить на праві користування земельна ділянка площею 0,9747 га з кадастровим номером 4611845300:01:001:0063, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Відповідно до Технічних паспортів позивач є власником трьох теплиць, адмінбудинку та сараю, що розташовані на вказаній земельній ділянці (а.с. 10, 14, 16). Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фізична особа ОСОБА_1 з 2009 року володіє об`єктами нежитлової нерухомості: нежитлові будівлі комплекс: сарай загальною площею 34,2 кв.м., вбиральня під літ. В, поз. 3; теплиця під літ. Г. поз. 4 загальна площа якої становить 660,2 кв.м., теплиця під. літ. Е, поз.5 загальна площа 376,8 кв.м., теплиця під. літ. Ж, поз.6 загальна площа 349,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за платежем 18010300 згідно податкового повідомлення-рішення №0006359-2408-1313/2020 від 21.02.2022 року на суму 15372,68 гривень за 2020 рік та згідно податкового повідомлення-рішення №0006358-2408-1313/2019 від 21.02.2022 року на суму 14817,28 гривень за 2019 рік (а.с. 6, 7). Не погодившись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкти нерухомості (теплиці та сарай) не є об`єктом оподаткування і податок на нерухоме майно у досліджуваному випадку не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати наступне правове регулювання та встановлені у справі фактичні обставини. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України). Відповідно до п.15.1 статті 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України). Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування згідно пп.266.2.1 п.266.1 ст.266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.1 ст.266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України). У пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. За приписами пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку. Отже, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі №500/2782/18). Пільга, встановлена абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Тому, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 - "Будівлі для тваринництва", 1271.2 - "Будівлі для птахівництва", 1271.3 - "Будівлі для зберігання зерна", 1271.4 - "Будівлі силосні та сінажні", 1271.5 - "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 - "Будівлі тепличного господарства", 1271.7 - "Будівлі рибного господарства", 1271.8 - "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва", 1271.9 - "Будівлі сільськогосподарського призначення інші". Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. Cільськогосподарський товаровиробник фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією (ст.1 Закону України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років від 18 січня 2001 року №2238-III (далі Закон №2238)). Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин (ст.1 Закону України „Про сільськогосподарський перепис від 23 вересня 2008 року №575-VI). Законом №2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг. Коди продукції сільського господарства та пов`язані з цим послуги визначені розділом 1 секції А „ Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457. Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників з метою визначення об`єкта оподаткування згідно підпункту ,,ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі №61 від 13.07.2021 належить на праві користування земельна ділянка код КВЦПЗ-01.12 для іншого сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4611845300:01:001:0063, яка розташована в АДРЕСА_2 загальною площею 0,9747 га. На земельній ділянці розміщені нежитлова будівля та тепличний комплекс. Позивач долучив копії технічних паспортів на вказані об`єкти нерухомості теплиці та сарай. Відповідач, керуючись даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких фізична особа ОСОБА_1 з 2009 року володіє об`єктами нежитлової нерухомості: нежитлові будівлі комплекс: сарай загальною площею 34,2 кв.м , вбиральня під літ. В, поз. 3; теплиця під літ. Г. поз. 4 загальна плаща якої становить 660,2 кв.м. теплиця під. літ. Е, поз.5 загальна площа 376,8 кв.м., теплиця під. літ. Ж, поз.6 загальна площа 349,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі підпунктів 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначив позивачу суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за платежем 18010300 за 2019 та 2020 роки. На підставі встановленого суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні об`єкти відноситься до класу будівель сільськогосподарського призначення. Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі №820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17. У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»). Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту5.3 статті 5 ПК України. Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації. Зазначений висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2021 року у справі №140/2700/19. Суд встановив, що будівлі, які належать позивачу на праві приватної власності, відносяться до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127), клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271), використовуються ним у сільськогосподарській діяльності, що не спростовано відповідачем, вони не здаються позивачем в оренду, лізинг чи позичку, а тому не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно. При цьому відповідач не врахував підпункт ж 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, відповідно до якого не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Таким чином, відповідач безпідставно визначив спірними податковими повідомленнями-рішеннями №0006359-2408-1313/2020 від 21.02.2022, №0006358-2408-1313/2019 від 21.02.2022 позивачу податкове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019, 2020 роки. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняті відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення щодо позивача є протиправними та підлягають скасуванню. Такий висновок сформований судом з повним та правильним встановленням у справі обставин та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують, а зводяться до незгоди з ним. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги наведених вище висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року в адміністративній справі №380/6494/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль