Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/11716/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11716/22 пров. № А/857/2520/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року (головуючого судді Мричко Н.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/11716/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 26.08.2022 звернувся до суду з позовом Департаменту патрульної поліції в якому просить визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 №375, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 №

375. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року задоволено позов частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення), передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов`язків з безпосереднім контактом з населенням. Зобов`язати Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 додаткову доплату до заробітної плати у розмірі до 50% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов`язків з безпосереднім контактом з населенням. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням Департамент патрульної поліції оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що фінансування для здійснення спірної доплати поліцейським в період з 01.12.2020 по 31.12.2020, з 01.03.2021 по 31.01.2022 до Департаменту патрульної поліції не надходило. Згідно положень Постанови №302 та Постанови №375 Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень про виділення таких коштів. Вказане свідчить про те, що апелянт вчинив всі залежні від нього дії щодо здійснення додаткової доплати поліцейським у зв`язку із забезпеченням життєдіяльності населення, в межах виділених коштів. Вважає, що суд не в повній мірі дослідив обставини справи і прийшов до помилкового висновку, що відповідачем у даній справі є саме Департамент патрульної поліції, оскільки відповідач не є головним розпорядником бюджетних коштів в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, відтак і не наділений бюджетними повноваженнями щодо управління бюджетними коштами, а доплати здійснювались виключно відповідно до бюджетної програми в межах бюджетних фінансувань. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду 01.03.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивач з серпня 2020 року по січень 2022 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції. Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо виплати позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №

375. Листом від 19.07.2022 відповідач повідомив представника позивача про те, що згідно з наказами начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань позивачу встановлено доплату за період з 01.10.2020 по 31.01.2022 у розмірі 24339,18 грн. У наданих відповідачем відомостях про нарахування додаткової доплати до грошового забезпечення на період дії карантину вказано, що таку доплату позивачу нараховано за серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року, січень, лютий 2021 року у розмірі 24339,18 грн. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за періоди 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Не погодившись із такими діями відповідача позивач звернувся з позовом до суду. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Закону №580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 (далі - Постанова № 375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни. Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. З метою з`ясування всіх обставин у справі суддя-доповідач витребував 26.04.2023 від Департаменту патрульної поліції України докази, а саме: - надходження до Департаменту патрульної поліції коштів для здійснення доплат до грошового забезпечення поліцейського у розмірі 50 % від грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 у період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022, про наявність таких коштів на рахунках, а також довідку про те, чи у цей період виплачувалась вказана доплата поліцейським і на якій підставі; а якщо так, то чому така доплата не здійснена позивачу і на якій підставі. Надати копії бухгалтерських документів, які стосуються надходження коштів для цих цілей та здійснення виплат доплати до грошового забезпечення поліцейським у розмірі 50% від грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375. 28.04.2023 на адресу апеляційного суду відповідачем скеровано витребувані матеріали. Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана доплата виплачувалась позивачу за період серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року, січень, лютий 2021 року у розмірі 24339,18 грн., доказів нарахування такої доплати за інші періоди в матеріалах справи відсутні. Скаржник зазначає, що фінансування для здійснення доплати поліцейським Департаменту патрульної поліції в період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 не надходило. Разом з тим, Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень про виділення таких коштів. Верховний Суд в постанові від 26 квітня 2023 року по справі № 420/19450/21 відхилив такі доводи скаржника, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановив Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, з урахуванням того що сторонами не заперечувалось право позивача вказані доплати у вказаний період, тобто відповідачем не спростовано наявності права позивача на такі доплати, посилання відповідача на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат, є неприйнятним, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині задоволені судом першої інстанції та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 додаткову доплату до заробітної плати у розмірі до 50% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов`язків з безпосереднім контактом з населенням, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року по справі № 420/19450/21, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду із цим позовом колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України). У частині 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Суд зазначає, що станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин частини перша та друга статті 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, які звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Отже, станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин право особи на звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати не обмежувалося строком, що було свого роду гарантією прав особи у сфері трудових відносин. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон № 2352-IX) частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». З логічного порівняння двох редакцій статті 233 КЗпП України видно, що з 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Поряд з цим, суд зауважує, що частина друга цієї статті застосовується щодо строку звернення до суду у тих справах, в яких працівника звільнено. Натомість якщо працівник не звільнений, то строк звернення до суду із вимогами щодо виплати заробітної плати статтею 233 КЗпП України не врегульований. Таким чином, з огляду на положення статті 3 КАС України, при вирішенні питання строку звернення до суду у справах щодо виплати заробітної плати з 19.07.2022, якщо працівник не звільнений, слід виходити, за правилами прямої дії закону в часі, із спеціальної норми процесуального закону, а саме частини п`ятої статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби. Накладаючи на фактичні обставини справи описане нормативно-правове регулювання, можна визначити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та на час їх існування строк звернення до суду з цим позовом не обмежувався, однак станом на час пред`явлення цього позову строк звернення з аналогічними позовними вимогами обмежується та становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Отже процесуальним питанням, яке підлягає з`ясуванню у цій справі є можливість застосування місячного строку звернення до суду з позовом до правовідносин, які виникли за правового регулювання, яке не обмежувало такий строк, з приводу чого суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.01.2019 у справі № 803/2402/14. Беручи до уваги викладене, суд вважає, що до правовідносин щодо стягнення заробітної плати, які виникли до 18.07.2022 включно, строк звернення до суду, у відповідності до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України № 2352-IX, не застосовується, тобто є необмеженим незалежно від того, коли було фактично пред`явлено позов. Протилежний підхід до вирішення цього питання та застосування до спірних правовідносин, які виникли до 18.07.2022, статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX, а відтак і процесуального положення про місячний строк звернення до суду суперечитиме положенням частини першої статті 58 Конституції України та не відповідатиме засаді доступу до правосуддя. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду викладені в постанові від 26.04.2023 у справі №420/19450/21, також строк звернення до суду із цим позовом не пропущений, а тому колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі №380/11716/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 02.05.2023