Постанова 4855 № 753/1530/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 753/1530/22 Суддя (судді) першої інстанції: Сирбул О.Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О. Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігвської митниці Державної митної служби України про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: У січні 2022 року ОСОБА_1 через представника-адвоката звернувся до Дарницького районного суду м. Києва зі скаргою на рішення Чернігвської митниці Державної митної служби України у справі про адміністративне правопорушення. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки позовна заява не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт зазначає, що КАС України не містить застережень щодо неможливості надання ордеру, як доказу повноважень адвоката діяти від імені сторони у справі. Апелянт доводить, що форма та зміст ордеру повністю відповідають Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а якого копія, долучена до матеріалів позовної заяви, була засвідчена належним чином. Крім того, апелянт зазначає, що законодавством не заборонено подання копії ордеру до позовної заяви. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що до суду апеляційної інстанції не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що наявні підстави для розгляду апеляційної справи та матеріалів справи в письмовому провадженні. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Частиною 1 статті 55, частиною 1 статті 57, частиною 4 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Представником у суді може бути адвокат або законний представник. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Частиною 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно з пунктом 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 р. № 36, ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Зі змісту частини четвертої статті 59 КАС України, частин першої, другої статті 26 Закону № 5076-VI випливає, що повноваження адвоката як представника можуть підтверджуються, зокрема ордером, форма та зміст якого встановлені Законом №5076-VI та Положенням №36. Аналіз викладених положень чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що ордер є самостійним (окремим) документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника, юридичне значення якого не залежить від подання адвокатом разом з ним договору про надання правничої допомоги, його копії, витягу тощо. Вказану правову позицію було викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №9901/736/18 (провадження №11-989заі18). Відповідь на запитання чи є ордеру (копія ордеру), у розумінні частини четвертої статті 59 КАС України, належним документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника сторони, Велика Палата Верховного Суду надала у постанові від 01 липня 2020 року у справі №320/5420/18 (провадження №11-706апп19). Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду Закон №5076-VI не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме: оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії. Аналогічна правова позиція висловлена також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року по справі №320/5420/18 (11-706апп19), Касаційним адміністративним судом Верховного суду в постанові від 26 травня 2021 року по справі №826/11795/18 (К/9901/26572/19). Вищезазначені обставини свідчать про помилковість застосування судом першої інстанції приписів пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України і повернення позовної заяви позивачу. Відповідно до ч. 2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. В силу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.). У Рішенні у справі "Bellet проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами. Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позову не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, у зв`язку з порушенням норм права та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 312, 320, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович