Постанова 4872 № 915/1406/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/1406/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Ярош А.І., Суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., секретар судового засідання Кияшко Р.О. за участю представників: від Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка: Бессчастна А.В. від Державного підприємства Племпродуктор Степове: Кулініч В.О. від Фонду державного майна України: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2022 року, суддя І інстанції С.М. Коваль, повний текст якого складено 12.12.2022 в м. Миколаєві у справі: №915/1406/21 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка до відповідача: Державного підприємства Племпродуктор Степове про стягнення 204 196,20 грн та за зустрічним позовом: Державного підприємства Племпродуктор Степове до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом: Фонд державного майна України про визнання договору недійсним ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до державного підприємства Племпродуктор Степове, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 204 196,20 грн заборгованості. В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за поставленийй товар за укладеним між ними договором поставки №421/19/ТД від 09.01.2019, внаслідок чого виник борг. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 22.09.2021 відкрито провадження у справі №915/1406/21. У жовтні 2021 року Державне підприємство Племпродуктор Степове звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка з зустрічним позовом, в якому просило суд визнати недійсним укладений між сторонами договір поставки №421/19/ТД від 09.01.2019. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що посадова особа, яка підписала відповідний договір з боку позивача за зустрічним позовом не мала достатніх повноважень для укладання цього договору без погодження на таке укладання з уповноваженим органом управління - Міністерством розвитку економіки, та надання згоди Фондом державного майна України, оскільки сума договору перевищує 10% вартості активів підприємства за даними останньої річної звітності. Отже, заначений правочин є недійсним в силу вимог ст. 73-2 ГК України, ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», ч. 1-3 ст. 203, 215 ЦК України. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.11.2021 відкрито провадження за зустрічним позовом та об`єднано провадження з первісним позовом у господарській справі №915/1406/21 та в подальшому ухвалою від 14.12.2021 залучено до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом Фонд державного майна України. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2022 у справі №915/1406/21 в зустрічному позові відмовлено. Первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства Племпродуктор Степове на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка грошові кошти у сумі 204196,20 грн - основний борг, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 3062,94 грн та грошові кошти в сумі 15300 грн на відшкодування витрат з оплати професійної правничої допомоги. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019 недійсним місцевий господарський суд дійшов висновку, що предмет, ціна та строк поставки кожного окремого правочину визначаються додатковими угодами №26-№30 до договору поставки, а не предметом самого договору поставки від 09.01.2019 №421/19/ТД, тому він не може перевищувати 10 відсотків вартості активів підприємства. За таких обставин, на думку суду, твердження відповідача про порушення вимог ч. 4 ст. 12 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна" є безпідставним. Також з матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами договору поставки, а також додаткових угод №26 - №30 до договору поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Бізнес-Логіка поставило Державному підприємству Племпродуктор Степове дизельне паливо на суму 828 665,80 грн, а останній прийняв та частково оплатив в сумі 624 469,60 грн, що також підтверджується актами звіряння взаєморозрахунків, підписаними повноважними особами та скріпленими мокрими печатками підприємств. Отже, вищевказані додаткові угоди №26-№30 до договору поставки фактично виконувалися його сторонами протягом тривалого часу. Втім, Державним підприємством Племпродуктор Степове не доведено у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов`язане із підписанням договору поставки. Факт отримання дизельного палива та оплата коштів протягом тривалого часу за отриманий товар за договором поставки з урахуванням додаткових угод №26-№30 до договору, позивачем не заперечувався. При цьому позивачем не подано доказів стосовно того, що його охоронювані законом права та інтереси порушені відповідачем. Враховуючи викладене, всупереч вимог статті 74 ГПК України Державним підприємством Племпродуктор Степове не подано доказів стосовно того, що договір поставки №421/19/ТД від 09.01.2019 №421/19/ТД не відповідає чинному законодавству. Задовольняючи первісний позов, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт заборгованості відповідача перед позивачем на суму 204196,20 грн. Також суд визнав, що позивачем доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15300 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фонд державного майна України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення винесене судом першої інстанції з неповним з`ясуванням обставин справи, невiдповiднiстю висновкiв фактичним обставинам, недоведеністю обставин, якi суд визнав встановленими та порушенням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому статтею 73-2 ГПК України. За даними річної фінансової звітності за 2018 рік вартість активів Державного підприємства становить 55 890 000 грн. 3 огляду на вказане, значним є правочин ринкова вартість якого перевищує 5 589 000 грн. Як зазначає апелянт, з матеріалів справи та копій Актів звіряння, складених сторонами відповідно до Договору, вбачається, що Товариство передало Державному підприємство паливні матеріали на суму понад 7 465 610,2 грн. Також матеріали справи містять довідку від 29.10.2021 №231, видану Державним підприємством, відповідно до якої Державне підприємство протягом 2018 - 2021 років не зверталось ні до Міністерства агарної політки та продовольства України, ні до Фонду з метою отримання погодження на укладання Договору. Вказані факти жодним чином не спростовані ні Товариством, ні судом першої інстанції. На переконання Фонду, Договір укладений між Державним підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка має вважатися договором із заінтересованістю та значним правочином, який у такому випадку потребує погодження уповноваженого органу управління. Вказаний Договір, на момент його укладення, потребував погодження органу управління - Міністерства аграрної політики та продовольства України. Значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою ст. 73-2 ГК, може бути визнано судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Враховуючи, що директор не отримував згоди уповноваженого органу управління на укладення Договору, є всі підстави вважати, що Договір було укладено особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому підлягає визнанню недійсним. Разом з тим, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 №186-п прийнято рішення про приватизацію об?єкта державної власності єдиного майнового комплексу державного підприємства «Племрепродуктор «Степове». Фонд згоди на вчинення вказаного Договору не надавав, а тому, на думку скаржника, є всі підстави для визнання його недійсним. У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Зокрема, позивач за первісним позовом зазначає, що ТОВ «Торговий дім «Бізнес-логіка», як сторона оспорюваного правочину, не відповідає жодній з вимог, встановлених частиною 2 статті 73-1 Господарського кодексу України. За таких обставин посилання на вказані норми права як на підставу для скасування рішення суду є безпідставним. Щодо твердження скаржника про порушення вимог статті 73-2 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» при укладенні договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019 позивач стверджує, що при укладені спірного договору сторони узгодили лише загальні умови постачання нафтопродуктів. При цьому договір поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. не містить ні конкретного предмету договору (бензин, дизельне паливо тощо), ні ціни, ні загальної суми договору, ні обсягу поставки, ні дати поставки, ні строків оплати. Таким чином, при укладенні власне договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. ні у ТОВ «Торговий дім «Бізнес-логіка» не виникло обов?язку здійснити поставку нафтопродуктів, ні у ДП «Племрепродуктор «Степове» не виникло обов?язку прийняти певний товар та здійснити його оплату. При цьому пунктом 1.2. договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. було встановлено, що "асортимент, кількість, ціна та умови поставки Товару узгоджуються Сторонами в Додаткових угодах", всі зазначені умови узгоджувались шляхом підписання окремих додаткових угод до договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. Поставка нафтопродуктів здійснювалась відповідно до укладених додаткових угод в залежності від виникнення у ДП «Племрепродуктор «Степове» потреби в конкретних нафтопродуктах. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати, що укладення оспорюваного договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. здійснено з порушенням вимог статті 73-2 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна». Враховуючи вимоги статті 202 Цивільного кодексу, вчиненням правочинів між ТОВ «Торговий дім «Бізнес-логіка» та ДП «Племрепродуктор «Степове», тобто діями, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків, є саме укладання конкретних додаткових угод до договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р., оскільки саме на підставі додаткових угод Позивач та Відповідач набували взаємних цивільних прав та обов?язків (обов?язок Позивача поставити визначені додатковою угодою нафтопродукти в узгодженому обсязі за встановленою ціною та у певний строк, а також обов?язок Відповідача здійснити їх оплату та строк такої оплати). Таким чином, оскільки предмет кожного окремого правочину визначався Позивачем та Відповідачем шляхом укладання додаткових угод до договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019, а предмет самого договору поставки не може бути оцінений, він не може перевищувати 10 відсотків вартості активів підприємства. За таких обставин, твердження Скаржника про те, що вказаний договір, на момент його укладення, потребував погодження органу управління - Міністерства аграрної політики та продовольства України» є безпідставним. Обраний Відповідачем спосіб захисту шляхом визнання договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019 недійсним, не є ефективним, оскільки визнання договору недійсним призведе до виникнення у Відповідача обов?язку замість оплати заборгованості за отримане пальне (по цінам 2019-2020 років) відшкодувати вартість всього отриманого за договором пального за цінами, які існують на момент відшкодування, тобто за цінами 2023 року. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 у справі №915/1406/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2022 у справі №915/1406/21 та призначено справу до розгляду на 04.04.2023 об 11:30. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2022 у справі №915/1406/21 до 25.04.2023 об 11:45. В судове засідання в режимі відеоконференції прийняли участь представники Фонду державного майна України та Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка, представник Державного підприємства Племпродуктор Степове участі не прийняв, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між сторонами був укладений договір поставки №421/19/ТД від 09.01.2019 (далі Договір). За умовами п. 1.1. Договору, позивач зобов`язується передати у власність відповідача товар нафтопродукти, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах договору поставки. Асортимент, кількість, ціна та умови поставки товару узгоджуються сторонами в додаткових угодах, які є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2 договору). Відповідно до п.2.1. Договору покупець зобов`язується сплатити повну вартість Товару на підставі рахунку та/або відповідної Додаткової угоди у термін, зазначений в рахунку та/або у відповідній Додатковій угоді. Покупець не має права відмовитися від оплати Товару після виставлення Постачальником Рахунку на підставі заявки Покупця. Відповідно до умов пп. 1.1. та 1.2 Договору за період з 01.11.2019 по 04.02.2020 між сторонами було укладено додаткові №26 - №30 до договору за якими передав відповідачу товару 37325 літрів дизельного палива на загальну суму 828 665,80 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 01.11.2019 р №1331, від 08.11.2019 р № 1367, від 12.11.2019 р. № 1380, від 17.11.2019 р № 34, від 04.02.2020 р. №78 (т.1 а.с. 15, 19, 22, 25, 29). Пунктом 2.1. Договору передбачено, що покупець зобов?язується сплатити повну вартість товару на підставі рахунку та/або відповідної додаткової угоди у термін, зазначений в рахунку та/або у відповідній додатковій угоді. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №26 від 01.11.2019р. Боржник повинен був оплатити отриманий товар (11 000 літрів дизельного палива) до 8 листопада 2019р. включно. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №27 від 08.11.2019р. Боржник повинен був оплатити отриманий товар (9 000 літрів дизельного палива) до 12 листопада 2019р. включно. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №28 від 12.11.2019р. Боржник повинен був оплатити отриманий товар (11 000 літрів дизельного палива) до 22 листопада 2019р. включно. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №29 від 17.01.2020р. Боржник повинен був здійснити передплату товару (4 290 літрів дизельного палива) до 17 січня 2020. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №30 від 03.02.2020р. Боржник також повинен був здійснити передплату товару (2 035 літрів дизельного палива) до 04 лютого 2020. Таким чином, ДП «Племрепродуктор «Степове» повинно було оплатити ТОВ «Торговий дім «Бізнес логіка» вартість дизельного палива, поставленого за період з 1 листопада 2019 року по 4 лютого 2020 року, не пізніше 4 лютого 2020 року. Проте, дизельне паливо, отримане Боржником за період з 1 листопала 2019 року по 4 лютого 2020 року відповідно до додаткових угод №№26-30 за видатковими накладними №1331 від 01.11.2019р.. №1367 від 08.11.2019р.. №1380 від 12.11.2019р., №34 від 17.01.2020р. та №78 від 04.02.2020р. було оплачено Боржником частково, в сумі 624 469,60 грн. Таким чином, сума боргу складає 204 196,20 грн. Поставка дизельного палива Боржнику за період з 1 листопада 2019 року по 4 лютого 2020 року на загальну суму 828 665,80 грн., його часткова оплата та наявність заборгованості в розмірі 204 196,20 грн підтверджені Боржником шляхом підписання актів звіряння взаємних розрахунків за Договором станом на 18.11.2019p., на 01.03.2020 та на 08.06.2021. Листами №1/11 від 25.11.2019р. та №1/08 від 13.08.2020 ТОВ «Торговий дім «Бізнес логіка» звертався до Боржника з вимогою про погашення заборгованості, між тим, вказані вимоги залишились без задоволення. Заборгованість за отримане дизельне паливо Боржником в повному обсязі не погашена. Вказана обставина і стала підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка до Господарського суду Одеської області з відповідною позовною заявою. Отже, предметом спору у даній справі є вимога за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бізнес-Логіка про стягнення з ДП «Племрепродуктор «Степове» 204 196,20 грн заборгованості за Договором, а за зустрічним позовом - вимога про визнання цього Договору недійсним. Оскільки вирішення питання про стягнення договірної заборгованості прямо залежить від висновків про визнання чи відмову у визнанні спірного правочину недійсним, колегія суддів вважає за доцільне в першу чергу перевірити дотримання судом першої інстанції норм права під час вирішення спору за зустрічним позовом - про визнання Договору недійсним. Відповідно до частин 1-2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Частиною першою статті 215 цього Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч.3 статті 215 ЦК України). У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України). На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Відповідні висновки щодо застосування статей 92, 241 ЦК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц і в інших постановах Верховного Суду. Відповідно до частини 1 статті 73-2 ГК України значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов`язання до значного господарського зобов`язання. Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею. Згідно з частиною 2 статті 73-2 ГК України рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (частина 3 статті 732 ГК України). Відповідно до положень частини 5 статті 732 ГК України значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Зміст вказаних норм права передбачає, що значним може бути визнане господарське зобов`язання. Господарським зобов`язанням, згідно зі статтею 173 ГК України визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Отже значним може бути визнане таке господарське зобов`язання, за яким кожен з його учасників має як права, так і обов`язки, тобто взаємні зобов`язання, сторонами у яких є боржник та кредитор. Крім того, зі змісту частини 1 статті 732 ГПК України вбачається, що вона спрямована на зобов`язання саме державних унітарних підприємства, а не на всіх учасників господарського зобов`язання. Згідно з частиною 4 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об`єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління не мають права щодо, зокрема, вчинення правочину та/або господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг чи сума коштів, що є предметом такого правочину та/або господарського зобов`язання, перевищує 10 відсотків вартості активів підприємства та/або господарського товариства за даними фінансової звітності за останній звітний період. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від вимоги, передбаченої цим абзацом. Узгодження із відповідним органом укладення правочинів, предмет яких перевищує 10 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності, фактично реалізує контрольну функцію здійснення господарської діяльності таких підприємством і, зокрема, щодо виникнення додаткових господарських зобов`язань. Зі статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" слідує, що важливим елементом для визначення правочину та/або господарського зобов`язання, яке не може вчиняться без згоди органу приватизації є встановлення вартісного характеру предмету зобов`язання державного або комунального підприємства, про приватизацію якого прийнято рішення. Водночас особливістю застосування статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є необхідність встановлення факту прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства. Саме із зазначеного моменту на відповідне підприємство поширюються обмеження щодо укладення правочинів та/або господарського зобов`язання, які перевищують 10 відсотків вартості активів підприємства. Колегія суддів не погоджується з вказаними аргументами скаржника про недійсність спірного договору, з огляду на наступне. За доводами скаржника, вказаний договір на момент його укладення має вважатися договором із заінтересованістю та значним правочином, який у такому випадку потребує погодження уповноваженого органу управління. Вказаний Договір, на момент його укладення, потребував погодження органу управління - Міністерства аграрної політики та продовольства України, оскільки за даними річної фінансової звітності за 2018 рік вартість активів Державного підприємства становить 55 890 000 грн, з огляду на вказане, значним є правочин, ринкова вартість якого перевищує 5 589 000 грн (10 відсотків вартості активів підприємства). Так, з матеріалів справи та копій Актів звіряння, складених сторонами відповідно до Договору, вбачається, що Товариство передало Державному підприємство паливні матеріали на суму понад 7 465 610,2 грн. Також матеріали справи містять довідку від 29.10.2021 №231, видану Державним підприємством, відповідно до якої Державне підприємство протягом 2018 - 2021 років не зверталось ні до Міністерства агарної політки та продовольства України, ні до Фонду з метою отримання погодження на укладання Договору. Скаржник вказує, що значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою ст. 73-2 ГК, може бути визнано судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Враховуючи, що директор не отримував згоди уповноваженого органу управління на укладення Договору, є всі підстави вважати, що Договір було укладено особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому підлягає визнанню недійсним. Разом з тим, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 №186-п прийнято рішення про приватизацію об?єкта державної власності єдиного майнового комплексу державного підприємства «Племрепродуктор «Степове». Фонд вказує, що згоди на вчинення вказаного Договору не надавав, а тому, на думку скаржника, є всі підстави для визнання його недійсним. Як вбачається з умов договору поставки від 09.01.2019 №421/19/ТД сторони узгодили умови постачання нафтопродуктів позивачем відповідачу, за умовами п. 1.1. Договору, позивач зобов`язується передати у власність відповідача товар нафтопродукти, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах договору поставки. Відповідно до п.2.1. Договору покупець зобов`язується сплатити повну вартість Товару на підставі рахунку та/або відповідної Додаткової угоди у термін, зазначений в рахунку та/або у відповідній Додатковій угоді. Покупець не має права відмовитися від оплати Товару після виставлення Постачальником Рахунку на підставі заявки Покупця. Фактично, вказаним договором встановлено загальні умови співпраці постачальника та покупця (порядок поставки товарів, порядок оформлення документів тощо). Укладення вказаного договору відповідає вимогам пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України (свобода договору) та частини 1 статті 6 Цивільного кодексу України (сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства). Як вище вказано, у п.1.2. договору встановлено: асортимент, кількість, ціна та умови поставки Товару узгоджуються Сторонами в Додаткових угодах, всі зазначені умови узгоджувались Позивачем та Відповідачем шляхом підписання окремих додаткових угод до договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. Діями, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, є укладання додаткових угод до договору поставки від 09.01.2019 №421/19/ТД (обов`язок позивача поставити визначені додатковою угодою нафтопродукти в узгодженому обсязі за встановленою ціною та у певний строк, та обов`язок відповідача здійснити їх оплату та строк такої оплати). Таким чином, предмет, ціна та строк поставки кожного окремого правочину визначаються додатковими угодами №26-№30 до договору поставки, а не предметом самого договору поставки від 09.01.2019 №421/19/ТД, тому колегія суддів зазначає, що в тексті самого договору відсутня будь-яка сума, в тому числі й сума, яка може перевищувати 10 відсотків вартості активів підприємства, як зазначає скаржник. З огляду на викладене, твердження Скаржника про те, що вказаний договір, на момент його укладення, потребував погодження органу управління - Міністерства аграрної політики та продовольства України та Фонду державного майна України є безпідставним. Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №915/1153/20, а також у постанові від 24.11.2022 у справі №918/351/21(918/762/21). За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав стверджувати, що укладення оспорюваного договору поставки №421/19/ТД від 09.01.2019р. здійснено з порушенням вимог статті 73-2 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна». Також, судова колегія вважає, що оскільки відповідач своїми діями у подальшому схвалив укладений правочин, спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною. Отже, підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним суд апеляційної інстанції не вбачає, тому вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову без змін. Щодо задоволення первісного позову Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне. Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань). Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку. Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною другою статті 613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки. Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов пп. 1.1. та 1.2 Договору за період з 01.11.2019 по 04.02.2020 між сторонами було укладено додаткові угоди №26 - №30 до договору за якими передав відповідачу товару - 37325 літрів дизельного палива на загальну суму 828 665,80 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 01.11.2019 р №1331, від 08.11.2019 р № 1367, від 12.11.2019 р. № 1380, від 17.11.2019 р № 34, від 04.02.2020 р. №78 (т.1 а.с. 15, 19, 22, 25, 29). Відповідно до п. 4 Додаткових угод №№26-30 ДП «Племрепродуктор «Степове» повинно було оплатити ТОВ «Торговий дім «Бізнес логіка» вартість дизельного палива, поставленого за період з 1 листопада 2019 року по 4 лютого 2020 року, не пізніше 4 лютого 2020 року. Проте, дизельне паливо, отримане Боржником за період з 1 листопала 2019 року по 4 лютого 2020 року відповідно до додаткових угод №№26-30 за видатковими накладними №1331 від 01.11.2019р.. №1367 від 08.11.2019р.. №1380 від 12.11.2019р., №34 від 17.01.2020р. та №78 від 04.02.2020р. було оплачено Боржником частково, в сумі 624 469,60 грн. Поставка дизельного палива Боржнику за період з 1 листопада 2019 року по 4 лютого 2020 року на загальну суму 828 665,80 грн., його часткова оплата та наявність заборгованості в розмірі 204 196,20 грн підтверджені Боржником шляхом підписання актів звіряння взаємних розрахунків за Договором станом на 18.11.2019p., на 01.03.2020 та на 08.06.2021 та не заперечується сторонами. Враховуючи вказані умови договору поставки та видаткові накладні №1688 як докази поставки товару, які оцінюються судом у сукупності з іншими доказами поставки товару, зокрема, підписанням актів звіряння взаємних розрахунків за Договором станом на 18.11.2019p., на 01.03.2020 та на 08.06.2021, колегія суддів вважає, що відповідач прийняв товар без жодних зауважень. Підписання представником Покупця видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Судом першої інстанції вірно встановлено, що прострочена заборгованість відповідача за первісним позовом перед Товариством складає 204 196,20 грн, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з вказаної суми є обґрунтованою. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення за первісним позовом, є обґрунтованими і місцевий господарський суд прийняв правильне рішення про їх задоволення. Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції. Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин, колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення. Рішення господарського суду Миколаївської області від 29.11.2022 у справі №915/1406/21 залишити без змін. Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 01.05.2023 року. Головуючий суддя А.І. Ярош Судді Г.І. Діброва Н.М. Принцевська