Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/11723/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Мричко Н.І. 01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11723/22 пров. № А/857/2798/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі № 380/11723/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ : 26.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції, у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період 01.12.2020р. - 31.12.2020р. та 01.03.2021р. - 31.01.2022р. пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. № 375; - зобов`язати нарахувати та виплатити суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період 01.12.2020р. - 31.12.2020р. та 01.03.2021р. - 31.01.2022р. пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №

375. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.01.2023р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 за періоди: 01.12.2020р. - 31.12.2020р. та 01.03.2021р. - 31.01.2022р. додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення), передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов`язків з безпосереднім контактом з населенням. Крім того, суд зобов`язав Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2020р. - 31.12.2020р. та 01.03.2021р. - 31.01.2022р. додаткову доплату до заробітної плати у розмірі до 50% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов`язків з безпосереднім контактом з населенням. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.01.2023р. скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволенні позову відмовити. ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції. Як видно з відомостей про грошове забезпечення за період жовтня 2020р. - січень 2022р., позивачу виплачено додаткову доплату на період карантину у розмірі 27321,27грн, а саме вересень 2020р. 5580,50грн, жовтень 2020р. 6101,76грн., листопад 2020р. -5911,84 грн., січень 2021р. -6082,67 грн. та лютий 2021 3644,50 грн. Докази нарахування такої доплати за інші періоди відсутні. ОСОБА_1 звернувся до Департаменту патрульної поліції з запитом щодо виплати додаткової доплати до грошового забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. № 375. 19.07.2022р. Департамент патрульної поліції повідомив позивача про те, що відповідно до наказів начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань встановлено доплату за період з 01.10.2020 по 31.01.2022 у розмірі 27321,27 грн., інші виплати не передбачені ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII). ч.1,2 ст. 94 Закону «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. В п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» видно, що грошове забезпечення поліцейських складається з: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі постанова № 211) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався і діяв у спірний період часу. Із змісту п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі Постанова № 375) видно, що на період дії карантину, встановленого постановою № 211, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. В пп.2-5 Постанови № 375 видно, що встановлення доплати, визначеної п.1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику. Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади. Доплати, визначені п.п. 2, 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2020 року № 485 «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я» затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я (далі Порядок № 485). У п.1 Порядку № 485 вказано, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками (далі бюджетні кошти). п.2 Порядку № 485 визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі органи системи МВС). В абз.1,2 п.4 Порядку № 485 видно, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до п.3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. На виконання п.4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03 червня 2020 року № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину, яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для отримання доплати за Постановою № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським; 2) забезпечує життєдіяльність населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; 3) внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням Таким чином, вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення, зокрема забезпечення правопорядку і безпеки громадян, у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт. При цьому, п.1 Постанови № 375 передбачено, що за наявності всіх зазначених вище умов додаткова доплата встановлюється поліцейським імперативно, а не на розсуд керівництва. Колегія суддів звертає увагу апелянта на ту обставину, що у спірний період, позивач проходив службу інспектором патрульної поліції. Відповідно до пп.1 п.2.1 розділу ІІ посадової інструкції до функцій ОСОБА_1 відносилось безперервне та цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення публічної безпеки і порядку. В пп. 2 п.2.3 того ж розділу посадової інструкції у цій сфері під час несення служби позивач здійснював спілкування і співпрацю із суспільством, постійно співпрацював з населенням та громадськими організаціями з метою підвищення рівня публічної безпеки і порядку, запобігання вчиненню правопорушень та встановлення довірливих відносин між поліцією та населенням. Отже, ОСОБА_1 у спірний період часу належав до категорії поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт. З огляду на вказане позивач працював за наявності всіх умов, що дають право на встановлення додаткової виплати, передбаченої Постановою № 375, а тому відповідач мав встановити та виплачувати останньому в цей період додаткову доплату у розмірі до 50% грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу у відповідних умовах. Апелянт покликається на п.5 постанови № 375, відповідно до якого доплати, визначені п.2 і п.3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів, а також на те, що бюджетні асигнування на виплату додаткової доплати у спірний період часу не виділялися. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що за наявності всіх умов, визначених у п.1 Постанови № 375, додаткова доплата до грошового забезпечення відповідної особи встановлюється імперативно, тобто прийняття наказу про встановлення такої доплати є обов`язковим. Разом з тим, сам розмір зазначеної доплати у відсотках до грошового забезпечення визначається в залежності від наявних бюджетних коштів і не може перевищувати 50 відсотків грошового забезпечення. Тобто, саме розмір доплати є тією складовою, що залежить від бюджетних асигнувань, водночас право особи на отримання доплати до грошового забезпечення за відпрацьований час не може залежати від фактичного виділення коштів. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки Департамент патрульної поліції діяв не у спосіб визначений законом та Конституціє України. Стосовно покликань апелянта на пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, колегія суддів зазначає наступне. ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України). ч.5 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин частини перша та друга статті 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, які звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Отже, станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин право особи на звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати не обмежувалося строком, що було свого роду гарантією прав особи у сфері трудових відносин. У подальшому Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України № 2352-IX) частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). З логічного порівняння двох редакцій ст. 233 КЗпП України видно, що з 19.07.2022р. строк звернення до суду з позовом щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Однак, колегія суддів зазначає, що частина друга цієї статті застосовується щодо строку звернення до суду у тих справах, в яких працівника звільнено. Натомість якщо працівник не звільнений, то строк звернення до суду із вимогами щодо виплати заробітної плати статтею 233 КЗпП України не врегульований. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Тобто, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.01.2019 у справі № 803/2402/14. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що до правовідносин щодо стягнення заробітної плати, які виникли до 18.07.2022р. включно, строк звернення до суду, у відповідності до ч.2 ст. 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України № 2352-IX, не застосовується, тобто є необмеженим незалежно від того, коли було фактично пред`явлено позов. Протилежний підхід до вирішення цього питання та застосування до спірних правовідносин, які виникли до 18.07.2022р., ст.233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX, а також і процесуального положення про місячний строк звернення до суду суперечитиме положенням ч.1 ст.58 Конституції України та не відповідатиме засаді доступу до правосуддя. За правовою позицією ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі № 380/11723/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 01.05.2023р.