Постанова Київський апеляційний суд № 757/19837/21-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 квітня 2023 року м. Київ Справа № 757/19837/21-ц Провадження: № 22-ц/824/6784/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Поліщук Н. В. секретар Івасенко І. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Коцюби Олексія Вікторовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Батрин О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів, розірвання депозитного договору та стягнення коштів, у с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.04.2013 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» було укладено депозитний договір № SAMIDN25000734501034 з відсотковою ставкою 18 % річних. Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ «Приватбанк» на території АРК та м. Севастополя, її, позивачки, рахунки були заблоковані, а нарахування відсотків припинено. 29.03.2021 року вона, ОСОБА_1 , направила на адресу банку заяву про розірвання депозитного договору та виплату вкладу та відсотків. Вказана заява банком була отримана 07.04.2021 року. Однак, викладені у заяві вимоги були залишені банком без виконання. За наведених обставин, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 01.07.2022 року, просила суд розірвати депозитний договір № SAMDN25000734501034 від 11.04.2013 року та стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь вклад у розмірі 210 000 грн; відсотки за період з 12.03.2014 по 23.08.2022 року у розмірі 319 694,80 грн.; 3% річний за період з 10.04.2021 по 23.08.2022 року; пеню у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 10.04.2021 по 06.12.2021 року у розмірі 2 107 936,22 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором № SAMDN25000734501034 від 11.04.2013 року суму вкладу з відсотками у розмірі 454 405,72 грн., а також 3% річних у розмірі 18 599,51 грн., без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 4 730 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Дугінов Д. А. в інтересах ОСОБА_1 та адвокат Коцюба О. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» подали апеляційні скарги. Адвокат Дугінов Д. А. в інтересах ОСОБА_1 на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що звернення позивачки до банку із заявою про розірвання депозитного договору не може свідчити про його договірне розірвання, оскільки дія договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з процентами. З огляду на викладене відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог про розірвання договору є необґрунтованою. Також вказав, що позивачкою цілком обґрунтовано нараховані відсотки у строк до 23 серпня 2022 року. Суд першої інстанції помилково вважав, що заборгованість з відсотків станом на 18.11.2014 року становила 2 692,61 грн, оскільки вклад у розмірі 210 000 грн було внесено на рахунок банку 11.04.2013 року. Ураховуючи, що сума відсотків, яка мала нараховуватись на вклад, становить 103,56 грн за день, то сума 2 692,61 грн є відсотками лише за 26 днів. Отже, сума 2 692,61 грн не може бути сумою відсотків за період з 12.04.2014 року по 18.11.2014 року, оскільки кількість днів між вказаними датами становить 221 день. Також необґрунтованим вважав і застосування процентної ставки «до запитання», оскільки умовами депозитного договору процентна ставка визначена у розмірі 18 %. Вказав і про законність заявлення вимог про стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Мотивуючи свої вимоги, скаржник посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного суду від 28.11.2022 року у справі № 202/5076/19, від 14.02.2020 року у справі № 757/64361/17, від 20.05.2020 року у справі № 175/2329/18, від 25.05.2020 року у справі № 487/438/17, від 17.06.2020 року у справі № 201/12639/14, від 25.06.2020 року у справі № 757/75443/17, від 21.05.2020 року у справі № 753/17823/16, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17, від 25.01.2022 року справі № 761/16124/15, а також від 22.02.2022 року у справі № 757/20428/19, від 22.02.2022 року у справі № 757/63364/19, від 26.04.2022 року у справі № 539/4098/18, від 08.06.2022 року у справі № 757/61769/19, від 22.06.2022 року у справі № 219/6058/18. Просив суд рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення відсотків, та стягнути з банку на користь позивачки відсотки за період з 12.03.2014 року по 23.08.2022 року у розмірі 319 694,80 грн; задовольнити вимоги про стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та розірвання депозитного договору. Апеляційна скарга адвоката Коцюби О. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтована тим, що належним відповідачем у вказаній справі є ТОВ «ФК Фінілон», а не АТ КБ «ПриватБанк», однак суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів жодного обґрунтування та висновку щодо переуступки права вимоги на користь ТОВ «ФК Фінілон». Просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 березня та 05 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. В судовому засіданні адвокат Дугінов Д. А. в інтересах ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечував проти апеляційної скарги банку. Адвокат Коцюба О. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» заперечував проти апеляційної скарги позивачки, підтримав подану банком апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши думку учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Коцюби О.В. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну скаргу адвоката Дугінова Д. А. в інтересах ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 11.04.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000734501034 від 11.04.2013 року вклад «Стандарт на 12 місяців» на суму 210 000 грн. з процентною ставкою 18 % річних, строком на 365 днів до 11.04.2014 року включно. Умовами укладеного договору передбачено пролонгацію вкладу на новий строк. Згідно п. 3 договору, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не виявив банку бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк. Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки до банку. У п. 4 договору зазначено, що проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу. Також умовами укладеного між сторонами договору передбачено право на дострокове розірвання договору. Згідно п.п. 5,6 договору, у клієнта та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. Якщо клієнт вимагає розірвати договір, а строк вкладу ще не закінчився, клієнту повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються за зниженою процентною ставкою (а.с. 7). 29.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про розiрвання договору № SAMDN25000734501034 від 11.04.2013 р. та видачу депозитного вкладу та нарахованих відсотків (а.с. 8). Вказана заява отримана банком 07.04.2021 року (а.с. 10). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між позивачкою та банком депозитний договір є розірваним з 12.04.2021 року, а тому дійшов висновку про відмову у стягненні відсотків за період з 12.04.2021 р. (день розірвання договору) по 23.08.2022 року. Визначаючи періоди нарахування відсотків, суд виходив із витягу з електронного додатку до договору про переуступку боргу від 17.11.2014 року, згідно якого розмір заборгованості за депозитним договором від 11.04.2013 року станом на 17.11.2014 року складав 212692,61 грн, а тому вважав, що розрахунок відсотків необхідно здійснювати саме з 18.11.2014 року.Отже, розмір відсотків за період з 18.11.2014 р. по 08.04.2021 р. (повний період строку договору) становить 241 712,87 грн. (210 000 сума вкладу х 18% х 2334 днів / 365 днів), а розмір відсотків за перiод з 09.04.2021 р. по 12.04.2021 р. становить 0,23 грн. (210 000 доларів США сума вкладу х 0,01% х 4 дні / 365 днів). За прострочення виконання зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України з банку на користь позивачки підлягають стягненню 3% річних за період з 13.04.2021 року по 23.08.2022 року у розмірі 18 599,51 грн. Ураховуючи, що між позивачкою та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, суд першої інстанції відмовив у стягненні пені згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Також суд відмовив у розірванні депозитного договору, оскільки умовами договору банківського вкладу, який є предметом розгляду, передбачено можливість дострокового розірвання договору на вимогу вкладника (п. 5), таке право клієнта є безумовним, і позивачка ним скористалась в досудовому порядку. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення № 516). Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком (пункт 3.3 Положення № 516). Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункти 1.8 та 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Інструкція № 492). Відповідно до пункту 5 постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, зокрема відповідної Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк». Постановою Національного банку України від 19 березня 2003 року № 124 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2003 року за № 353/7674, яка на цей час втратила чинність на підставі постанови Національного банку України від 01 березня 2016 року № 129), затверджено Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, в якій міститься Форма № 625 (місячна) «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку». Зазначена Форма містить у собі відомості про усі істотні умови депозитних договорів контрагентів банку, загальний розмір зобов`язань банка за якими перевищує два мільйони гривень. За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів ураховує, що АТ КБ «Приват банк» не оспорює факт укладення між ним та позивачкою договору вкладу, розміру стягнутої з нього основної суми заборгованості та наявності підстав для стягнення відсотків у зазначеному позивачкою розмірі, а вказує лише на те, що він є неналежним відповідачем у справі. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Установивши, що банк не довів, що договір переведення боргу укладено зі згоди вкладниці ОСОБА_1 , не повернув на вимогу позивачки кошти за вкладом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення цієї суми саме з АТ КБ «Приват банк». Доводи апеляційної скарги про те, що АТ КБ «Приват банк» є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року банк уклав договір з ТОВ «ФК «Фінілон», відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, колегія суддів відхиляє, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц та постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 305/1849/17, від 07 жовтня 2020 року усправі № 705/3876/18, від 23 грудня 2021 року є необґрунтованими, оскільки в наведених справах висновки викладені з урахуванням подання позову до неналежних відповідачів, у той час, як у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду до належного відповідача - АТ КБ «Приват банк». До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19 та від 14 квітня 2021 року у справі №757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 11 січня 2023 року у справі № 201/5390/16-ц, від 17 лютого 2023 року у справі № 757/36133/18-ц. Вказане свідчить про те, що судова практика у даній категорії справ є сталою, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для відступу від вказаних висновків. Отже, суд першої інстанції, установивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу № SAMDN25000734501034 від 11.04.2013 року і внесення позивачкою грошових коштів у заявлених розмірах, який розірваний на підставі поданої позивачкою заяви, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, процентів та 3 % річних згідно статті 625 ЦК України. Однак, колегія суддів не може погодитись із періодом, за який судом першої інстанції були обраховані відсотки за користування банківським вкладом. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, посилалась на те, що відсотки за користування вкладом (депозитом) банк перестав нараховувати з 12.03.2014 року, а тому саме з вказаної дати позивачкою були обраховані не нараховані банком відсотки. В той же час, вважаючи, що розрахунок відсотків необхідно здійснювати саме з 18.11.2014 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк не надав суду жодних належних доказів на підтвердження факту нарахування та отримання позивачкою процентів за період з 12.03.2014 року по 18.11.2014 року. Витяг з електронного додатку до договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, згідно якого заборгованість за відсотками станом на 18.11.2014 року становила 2 692,61 грн, не є належним доказом, який би підтверджував факт нарахування та отримання позивачкою процентів з 12.03.2014 року по 18.11.2014 року. В контексті наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що, виходячи з дати внесення вкладу у розмірі 210 000 грн (11.04.2013 року) та суми відсотків, які мали нараховуватись на вклад (103,56 грн за день), тобто, сума 2 692,61 грн є відсотками, які нараховані банком лише за 26 днів. Отже, сума 2 692,61 грн не може вважатись доведеною сумою відсотків, що були нараховані банком на вклад за період з 12.04.2014 року по 18.11.2014 року, оскільки кількість днів між вказаними датами становить 221 день. Колегія суддів вважає, що відсотки за користування вкладом повинні обраховуватись з 12.03.2014 року, а обрахування судом першої інстанції вказаних відсотків з 18.11.2014 року є помилковим. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України». Судом встановлено, що банком було отримано заяву позивача про розірвання договору вкладу 07.04.2021 року, отже, ураховуючи положення ч. 3 ст. 651 ЦК України договір банківського вкладу, який є предметом вказаної справи, є розірваними з 12.04.2021 року. Також матеріали свідчать, що договір № SAMDN25000734501034 від 11.04.2013 року, за відсутності відповідної заяви ОСОБА_1 у відповідності до узгоджених сторонами умов продовжував свою дію до 12.04.2021 року, а саме, у наступні періоди: 11.04.2013 - 10.04.2014 року; 11.04.2014 - 10.04.2015 року; 11.04.2015 -09.04.2016 року; 10.04.2017 -09.04.2018 року; 10.04.2018 - 09.04.2019 року; 10.04.2019 - 08.04.2020 року; 09.04.2020 - 08.04.2021 року; 09.04.2021 - 12.04.2021 року. Пунктом. 2.2.2.1 Умов та Правил надання банкiвських послуг (в редакції чиннiй 05.03.2018 року) визначено умови дострокового розірвання договору банківського вкладу «Стандарт». Так, у випадку розiрвання договору укладеного строкам на 365 днiв, проценти нараховуються за ставкою вкладу «До запитання». Вiдповiдно до витягу з протоколу Комiтету управлiння активами i пасивами Банку вiд 25.04.2017 з 04.05.2017 було змінено вiдсотковi ставки по депозитах фізичних осiб в нацiональнiй та iноземнiй валютi - рахунок «До запитання» - у розмiрi 0,01% рiчних. Отже, проценти за користування вкладом за ставкою 18 % річних повинні обраховуватись за період з 12.03.2014 по 08.04.2021 року та становлять 267 706,85 грн (210 000*18%*2585/365/100). Разом з тим, суд першої інстанції, урахувавши, що вищевказаним договором банківського вкладу передбачено зменшення розміру відсоткової ставки у разі їх дострокового розірвання, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення відсотків за перiод з 09.04.2021 по 12.04.2021 року (неповний період до розірвання договору) становить 0,23 грн (210 000 грн сума вкладу х 0,01% х 4 дні / 365 днів). З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги адвоката Дугінова Д. А. в інтересах ОСОБА_1 про те, що звернення позивачки до банку із заявою про розірвання депозитного договору не може свідчити про його договірне розірвання та необґрунтоване застосування процентної ставки «до запитання», є такими, що спростовують умовами укладеного між сторонами депозитного договору, та зводяться до власного трактування таких умов. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання скарги адвоката Дугінова Д. А. в інтересах ОСОБА_1 на постанови Верховного суду від 28.11.2022 року у справі № 202/5076/19, від 14.02.2020 року у справі № 757/64361/17, від 20.05.2020 року у справі № 175/2329/18, від 25.05.2020 року у справі № 487/438/17, від 17.06.2020 року у справі № 201/12639/14, від 25.06.2020 року у справі № 757/75443/17, від 21.05.2020 року у справі № 753/17823/16 як приклади неоднакового застосування норм права при вирішення вимог про стягнення процентів, оскільки у вказаних справах встановлені інші фактичні обставини. Окрім того, в більшості вказаних справах висновки Верховного Суду стосуються застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». За наведених обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за вкладом підлягає зміні шляхом збільшення розміру процентів, які підлягають стягненню з банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за період з 12.03.2014 по 08.04.2021 року, з 241 712,87 грн до 267 706,85 грн. У зв`язку з чим, підлягає збільшенню і розмір вкладу та процентів за вкладом, з 454 405,72 грн до 477 707,08 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі наведених норм права, суд першої інстанції правильно вважав, що з банку на користь позивачки підлягають стягненню 3% річних за період з 13.04.2021 року (наступний день після дня розірвання договору) по 23.08.2022 (в межах заявлених вимог позивачем) у розмірі 18 599,51 грн. Щодо висновків суду першої інстанції про відмову у пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зроблено висновок, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим, після розірвання договору банківського вкладу за рішенням суду, яке набрало законної сили, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу, між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто, з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. Ураховуючи те, що між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, суд першої інстанції правильно вважав, що положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме щодо нарахування та стягнення пені за період з 10.04.2021 по 06.12.2021 року не поширюються на спірні правовідносини. Зазначений висновок суду першої інстанції узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15, від 16 січня у справі №753/23767/18. З огляду на викладене, доводи адвоката Дугінова Д. А. в інтересах ОСОБА_1 про неврахування судом позиції Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17 є безпідставними. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини у справі, вирішуючи позовні вимоги про стягнення процентів за користування вкладом, а тому, як зазначено вище, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. В решті доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому в решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Коцюби Олексія Вікторовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за вкладом змінити, збільшивши розмір процентів, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за період з 12.03.2014 по 08.04.2021 року, з 241 712,87 грн до 267 706,85 грн. У зв`язку з чим, збільшити розмір вкладу та процентів за вкладом, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , з 454 405,72 грн до 477 707,08 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 28 квітня 2023 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура Н. В. Поліщук