Постанова 4872 № 915/643/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/643/22 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: Головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29) розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 року у справі № 915/643/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення грошових коштів в сумі 110 368,96 грн., (суддя першої інстанції: Алексєєв А.П., дата та місце ухвалення рішення: 07.02.2023 року, Господарський суд Миколаївської області) В грудні 2022 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" (далі - ТОВ «ТЕК КНОУ Україна») про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, в зв`язку із простроченням оплати відповідачем поставленого товару за договором на постачання товару №53-123-01-21-07266 від 12.11.2021 року. Позивачем до позовної заяви було додано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат та в прохальній частині позовної заяви була заявлена вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, які будуть заявлені та відповідні докази яких будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.02.2023 Позов задоволено повністю, стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" 100837 (сто тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 54 коп. втрат від інфляції, 9531 (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять одна) грн. 21 коп. 3% річних, а також сплачену суму судового збору в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. 13.02.2023 року до суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, яким вирішити питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000 грн. Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 по справі №915/643/22 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" (61060, м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 10-Б, офіс 3-8, код ЄДРПОУ 38159948) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн. Суд першої інстанції в додатковому рішенні зазначив, що з огляду на положення п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17000 грн. мають бути покладені на відповідача. Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ДП «НАЕК «Енергоатом» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 по справі №915/643/22 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ТОВ «ТЕК КНОУ УКРАЇНА» в задоволенні заяви. Апелянт зазначає, що позивач на адресу відповідача копію заяви про ухвалення додаткового рішення не надсилав, у зв`язку з чим відповідач не був обізнаний щодо наявності заяви і не мав можливості надати свої заперечення, оскільки був позбавлений такої можливості, що є прямим порушенням норм процесуального права. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 року у справі №915/643/22, вирішено розглянути апеляційну скаргу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 14.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «ТЕК КНОУ УКРАЇНА» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На переконання позивача, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла наступних висновків. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц). Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20). Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 за (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір. Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону). Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно із ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України. Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18. За положенням ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства. Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Так, ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення, зокрема було надано: - договір про надання правової допомоги №468 від 01.07.2022 року; - додаткову угоду до договору від 08.02.2023 року; - акт про надання правової допомоги (юридичних послуг) №468/2-А від 08.02.2023 року на суму 17000 грн. Так, враховуючи наявні матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що позивачем документально підтверджено користування послугами адвоката з метою захисту своїх прав та інтересів в судовому порядку. Водночас, як вже зазначалось вище, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). У постанові від 11.06.2021 у справі №34-16/17-3683-2011 Верховний Суд висловив висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами). Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо. Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, частина п`ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Водночас, суд апеляційної інстанції не вбачає, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, їх аналіз та формування правової позиції, потребувало значної складності для захисту адвокатом інтересів відповідача. Як вже зазначалося раніше, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 02.06.2014), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19 вказано, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. З огляду на ступінь складності справи, наданий обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених ТОВ ТЕК КНОУ УКРАЇНА» витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 17000 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою, ціною позову та складністю справи, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі. Врахувавши наведені заявником доводи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у місцевому господарсьому суді, надавши оцінку дотриманню критеріїв формування розміру гонорару адвоката, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному конкретному випадку наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн., оскільки цей розмір судових витрат є співмірним з обсягом наданих послуг та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. В іншій частині заявлений розмір витрат є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає. При цьому, судова колегія враховує обсяг, зміст і складність позову, кількість годин, витрачених на підготовку позову, а також тривалість розгляду і складність справи. В даному випадку суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вказана справа стосується стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за порушення грошового зобов`язання на підставі ст.625 Цивільного кодексу України. Спір про стягнення суми основного боргу було вирішено у справі 916/1697/22. Відтак, дана справа не є складною і значною за обсягом та змістом. До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Натомість, суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення про задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 17000 грн. зазначених висновків Верховного Суду не врахував та не надав оцінку щодо співрозмірності заявлених витрат з обсягом наданих послуг та їх обґрунтованості. За таких обставин, враховуючи вищевикладене та суму позовних вимог, судова колегія вважає, що заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн. Разом з тим, безпідставними є доводи апелянта щодо неможливості надати письмові заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви було додано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат та в прохальній частині позовної заяви була заявлена вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, які будуть заявлені та відповідні докази яких будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Позовна заява разом із додатками була направлена відповідачу Укрпоштою листом з описом вкладення та з оголошеною цінністю за №6112902895315. В свою чергу, відповідачем було надано відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач є обізнаним із позовною заявою, та вимогою позивача про стягнення з відповідача судових витрат. Разом з тим, будь-яких заперечень чи клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу від відповідача до суду не надходило. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення у справі разом з додатками направлена до суду через електронну систему "Електронний суд", у зв`язку з чим відповідач мав можливість ознайомитись зі змістом вказаної заяви та надати відповідні заперечення. Згідно з п.п. 1, 2 , 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. (або) резолютивної частини; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 року у справі №915/643/22 ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставами для часткового скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про часткове задоволення заяви ТОВ "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн. Керуючись ст.ст.126, 129, 240, 267-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,- ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 року у справі №915/643/22 задовольнити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2023 року у справі №915/643/22 скасувати частково.

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" про ухвалення додаткового рішення по справі №915/643/22 задовольнити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КНОУ УКРАЇНА" (61060, м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 10-Б, офіс 3-8, код ЄДРПОУ 38159948) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) грн.

5. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи №915/643/22 повернути до Господарського суду Миколаївської області. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 28.04.2023 року. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І. Ярош