Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/19954/22

Справа № 127/19954/22 Провадження № 22-ц/801/666/2023 Категорія: 36 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2023 рокуСправа № 127/19954/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за оплату комунальних послуг за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Герасимчука Олега Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Шаміної Ю.А., дата складення повного тексту рішення 16 січня 2023 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за оплату комунальних послуг, який в подальшому було уточнено. Позовні вимоги, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, мотивовані тим, що 11 жовтня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 січня 2003 року відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі, придбав квартиру по АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2016 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року у справі №127/21317/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у праві власності та встановлення порядку користування квартирою, судом вирішено позов задовольнити, визначити частки у спільній сумісній власності на квартиру по АДРЕСА_1 по 1/2 частці за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Встановлено порядок користування відповідною квартирою. Переважну більшість комунальних платежів, поточні ремонти тощо здійснювала і здійснює позивач ОСОБА_1 . Відповідно до копій чеків та виписок по руху коштів на картковому рахунку позивачка сплатила суму комунальних послуг за період з серпня 2019 року по липень 2022 року в розмірі 40393,25 грн. Відповідачем, в свою чергу, за вказаний період сплачено комунальних послуг в розмірі 20019,54 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом в якому просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію за фактично сплачені нею комунальні послуги в розмірі 10186,85 грн, а також понесені нею судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за оплату комунальних послуг відмовлено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що визначити яка саме сума коштів була сплачена за кожен вид наданих комунальних послуг та згідно яких особових рахунків, відкритих надавачами послуг, неможливо у зв`язку з чим суд позбавлений можливості з`ясувати відповідність таких послуг понесеним сторонами витратам. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Герасимчук О.О. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, яке є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Поряд з цим, вважає невірним висновок місцевого суду про недоведеність факту понесення комунальних витрат саме позивачем, оскільки в матеріалах справи міститься довідка із АТ КБ «ПриватБанк» щодо відрахування коштів на оплату комунальних платежів за період з 01 січня 2019 року по 13 липня 2022 року. Крім того, на переконання заявника, суд попередньої інстанції помилково вказав на те, що комунальні послуги які споживаються дітьми сторін не підлягають стягненню з відповідача. Вважає, що оскільки відповідач є батьком дітей, він зобов`язаний їх утримувати в рівних частках з матір`ю. Водночас, вважає, що всі комунальні послуги слід розділяти у рівних частках, незалежно від фактично спожитих послуг кожним зі сторін окремо. 10 березня 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши про законність та обґрунтованість судового рішення. Крім того, покликається на доводи, тотожні тим, які ним зазначались у відзиві на позовну заяву. 20 березня 2023 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Герасимчука О.О. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи відповідача та підтримав доводи викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 29 січня 2003 року ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 . До складу вказаної квартири входить: коридори 61-1, 61-10; кладові 61-2, 61-9; кухня 61-3; кімнати 61-4, 61-5, 61-8, житловою площею 37,9 кв.м; туалет 61-6; ванна 61-7 (а.с. 11). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі №127/21317/18 визначено частки у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 по частці за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 в користування житлову кімнату, площею 17,0 кв. метри, відповідачці ОСОБА_1 , яка проживає з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлові кімнати, площею 11,5 кв. метри та 9,4 кв. метри; підсобні приміщення: кухню, площею 9,1 кв. метри, вбиральню площею 1,2 кв.м, ванну, площею 2,7 кв.м, коридор, площею 7,4 кв.м, коридор, площею 3,7 кв.м. - залишено у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 8-10). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно ст. 319 ч. 1 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ст. 369 ч. 1 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 360 ЦК України передбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц. Це, зокрема, витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. При цьому тлумачення вказаної статті свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об`єкту права власності, а певному суб`єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб`єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб`єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб`єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 725/3790/16-ц, провадження № 61-11120св18 та від 15 квітня 2021 року у справі №638/5001/17. Правовідносини з приводу користування та утримання квартир, у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Декржавного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17 травня 2005 року. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно з пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 мешканці квартири, в яких проживає два і більше співвласники, розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику-пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку, та осіб, які проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку більше місяця; за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та при будинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар). Відтак, користування послугами електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення плата нараховується та залежить від показань засобів обліку споживання комунальних послуг. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, в квартирі АДРЕСА_1 , окрім сторін по справі, разом з позивачкою зареєстровані і проживають ще двоє повнолітніх синів ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які також використовують всі житлово-комунальні послуги для задоволення власних потреб. Проте, за відсутності будь-яких належних, достатніх і допустимих доказів про розмір нарахувань за спожиті комунальні послуги, зокрема, електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення кожним споживачем, які зареєстровані в квартирі, суд позбавлений можливості встановити коли та в якому розмірі використовувались такі послуги ними самостійно та окремо, а також і визначити, яка саме сума коштів повинна була бути сплачена позивачем та відповідачем. У зв`язку із викладеним, колегія суддів погоджується із висновком місцевого про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування витрат за оплату комунальних послуг. Стягнення з відповідача частини вартості послуг, які можливо не отримані останнім, не відповідатиме критерію справедливості. При цьому, послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території. Водночас, оскільки з лютого 2020 року нарахування плати за вказаними послугами здійснюється Міським комунальним підприємством «Управляюча компанія «Житло-Гарант» сторонам по справі як окремим споживачам відповідно на окремі рахунки, суд попередньої інстанції також прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, яке є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна, не заслуговують на увагу та спростовуються висновками викладеними у цій постанові суду. Покликання в апеляційній скарзі на те, що комунальні послуги які споживаються дітьми сторін підлягають стягненню з відповідача не заслуговують на увагу, оскільки проживання в квартирі дітей відповідача та обов`язок батька утримувати дітей, які проживають з матір`ю в спірній квартирі, не зумовлює виникнення зобов`язання у співвласника брати участь у витратах на утримання майна у більшому розмірі, а не відповідно до своєї частки. Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що діти сторін ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є повнолітніми та повинні нести самостійні витрати за спожиті ними житлово-комунальними послугами. Посилання заявника в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13 червня 2019 року в справі № 234/14326/15 не заслуговують на увагу, оскільки зазначені правові висновки не є релевантними до обставин цієї справи. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Герасимчука Олега Олександровича залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року залишити без змін. Поновити дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета