Постанова 4857 № 380/11825/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11825/22 пров. № А/857/4537/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від позивача Митко М.І., Карзов О.М.; від відповідача - Герасимюк О.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2022р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення і звільнення зі служби в поліції, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя суду І інстанції: Гулик А.Г., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 35 хв. 30.11.2022р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 12.12.2022р.),- В С Т А Н О В И В: 29.08.2022р. (згідно відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ у Львівській обл. № 2111 від 29.07.2022р. «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників поліції ВП № 1 ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівській обл.» в частині застосування до дільничного інспектора поліції сектору превенції Відділу поліції /ВП/ № 1 Львівського районного управління поліції /РУП/ № 1 ГУ НП у Львівській обл. старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення звільнення зі служби в поліції; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Львівській обл. № 403 о/с від 12.08.2022р. «По особовому складу», відповідно до якого звільнено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України); зобов`язати начальника ГУ НП у Львівській обл. поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № ГУ НП у Львівській обл. або на рівнозначній посаді в ГУ НП у Львівській обл.; стягнути з ГУ НП у Львівській обл. на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення 12.08.2022р. до фактичного поновлення на роботі (службі) на посаді дільничного інспектора поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № ГУ НП у Львівській обл. або на рівнозначній посаді в ГУ НП у Львівській обл. (Т.1, а.с.1-8). Згідно ухвали суду від 05.09.2021р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження (Т.1, а.с.28 і на звороті). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2022р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.1, а.с.240-245). Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.19-21). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що наказ ГУ НП у Львівській обл. № 2111 від 29.07.2022р. «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників поліції ВП № 1 ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівській обл.» не ґрунтується на вимогах закону; свідчить про проведення неповної та необ`єктивної перевірки, не вказує на модель поведінки, яку позивач повинен був обрати за фактичних обставин справи. Також відповідачем не вказано, за який дисциплінарний проступок ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності; не розкрито склад дисциплінарної комісії. Водночас, спірний наказ базується на результатах службового розслідування, яке має очевидні ознаки неправомірного, оскільки під час його проведення порушені права позивача на ознайомлення з результатами розслідування, неупереджений розгляд скарг, на правничу допомогу. В разі відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків (посади) на підставі рішення суду останній не може бути звільнений зі служби. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як достовірно встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу в органах НП України, мав звання старшого лейтенанта поліції, обіймав посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. 14.07.2022р. позивач був затриманий у порядку 208 КПК України; на момент затримання позивач перебував у форменому одязі та без вогнепальної зброї. Наказом ГУ НП у Львівській обл. № 1940 від 15.07.2022р. призначене службове розслідування у формі письмового провадження за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. (Т.1, а.с.65-66). 15.07.2022р. слідчим Першого відділу Територіального управління /ТУ/ Державного бюро розслідувань /ДБР/, розташованого у м.Львові, у рамках кримінального провадження № 620221404110000068, розпочатого 30.06.2022р., повідомлено про підозру дільничному офіцеру поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. ОСОБА_1 за ч.3 ст.369-2 КК України, а саме в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженого на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди. Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 20.07.2022р. у справі № 463/5077/22 ОСОБА_1 відсторонено від посади дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. на строк 2 місяці (Т.1, а.с.24-26). Під час службового розслідування встановлено, що 14.07.2022р. до ГУ НП у Львівській обл. надійшла інформація про те, що у АДРЕСА_1 працівниками ТУ ДБР, розташованого у м.Львові, у межах кримінального провадження № 62022140110000068, розпочатого 30.06.2022р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, затримано дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 за фактом вимагання і отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_2 в сумі 20000 грн. за сприяння у вирішенні питання щодо пом`якшення покарання останнього у суді за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України. Грошові кошти в сумі 20000 грн. вилучені на місці події працівниками ТУ ДБР, розташованого у м.Львові. В рамках вказаного кримінального провадження задокументований факт вимагання та отримання дільничним офіцером поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. ОСОБА_1 неправомірної вигоди у ОСОБА_2 в сумі 20000 грн. за сприяння у вирішенні питання щодо пом`якшення покарання останнього у суді за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України. Позивача затримано у порядку ст.208 КПК України. 15.07.2022р. слідчим Першого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м.Львові, в рамках кримінального провадження № 62022140110000068 повідомлено про підозру старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, що виразилось в одержанні неправомірної вигоди у сумі 20000 грн. у громадянина ОСОБА_2 за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Опитаний у ході службового розслідування старший лейтенант поліції ОСОБА_1 факт отримання неправомірної вигоди заперечив. У ході службового розслідування опитано заступника начальника СП ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. майора поліції Цобу А.В., начальника сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. підполковника поліції ОСОБА_3 , заступника начальника СП ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. підполковника поліції ОСОБА_4 , начальника ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. підполковника поліції ОСОБА_5 , начальника відділу превенції Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. підполковника поліції ОСОБА_6 , заступника начальника Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. підполковника поліції ОСОБА_7 , які повідомили, що за час проходження служби з позивачем неодноразово проводились бесіди на рахунок недопущення порушень службової та транспортної дисципліни, законності при прийнятті рішень, антикорупційного законодавства. 14.07.2022р. вказані посадові особи отримали інформацію про затримання позивача працівниками ТУ ДБР, розташованого у м.Львові, в рамках кримінального провадження № 62022140110000068 за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди. 27.07.2022р. начальник ГУ НП у Львівській обл. затвердив висновок службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни окремими працівниками Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл., в тому числі, старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 (Т.1, а.с.69-91). За грубе порушення службової дисципліни, зокрема скоєння вчинку, який підриває та дискредитує авторитет поліції, вимог ст.22 та ч.1 ст.37 Закону України «Про запобігання корупції», ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», пп.1, 5 п.1 розділу ІІ, п.3 розділу ІV Правил етичної поведінки поліцейського, затв. наказом МВС України № 1179 від 09.11.2016р., п.п.1, 6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ст.ст.15, 19 Закону України «Про звернення громадян», п.2 розділу ІV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затв. наказом МВС України № 930 від 15.11.2017р., абз.1 розділу 2 Посадових інструкцій дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. відповідно до вимог п.7 ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 вирішено застосувати дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції. Наказом ГУ НП у Львівській обл. № 2111 від 29.07.2022р. «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників поліції ВП № 1 Львівського РУП ГУ НП у Львівській обл.» за грубе порушення службової дисципліни, зокрема, скоєння вчинку, який підриває та дискредитує авторитет поліції, вимог ст.22 та ч.1 ст.37 Закону України «Про запобігання корупції», ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», пп.1, 5 п.1 розділу ІІ, п.3 розділу ІV Правил етичної поведінки поліцейського, затв. наказом МВС України № 1179 від 09.11.2016р., п.п.1, 6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ст.ст.15, 19 Закону України «Про звернення громадян», п.2 розділу ІV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затв. наказом МВС України № 930 від 15.11.2017р., абз.1 розділу 2 Посадових інструкцій дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл., відповідно до вимог п.7 ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до дільничного офіцера поліції сектору превенції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУ НП у Львівській обл. старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції (Т.1, а.с.11-12). Вказаний наказ обґрунтований тим, що позивач як працівник поліції відповідно до повноважень, передбачених п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», і посадовою інструкцією, повинен запобігати вчиненню правопорушень, однак сам 14.07.2022р. отримав від громадянина ОСОБА_2 неправомірну вигоду у розмірі 20000 грн., тобто, вчинив дисциплінарний проступок, що дискредитує та підриває авторитет поліції. Також в порушення вимог ст.ст.15, 19 Закону України «Про звернення громадян», п.2 розділу ІV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затв. наказом МВС України № 930 від 15.11.2017р., при розгляді матеріалів ЄО № 6139 від 29.04.2022р. за зверненням ОСОБА_8 , ЄО № 6005 від 28.04.2022р. за зверненням ОСОБА_9 , ЄО № 6278 від 01.05.2022р. за зверненням ОСОБА_10 , ЄО № 3052 від 15.02.2022 за зверненням ОСОБА_11 не провів повної та об`єктивної перевірки, а прийняв необґрунтовані рішення про списання матеріалів висновком до справи. Відповідно до наказу ГУ НП у Львівській обл. № 403 о/с від 12.08.2022р. «Про особовий склад» позивача звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) Закону України «Про Національну поліцію» (Т.1, а.с.199). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Така оцінка відповідача пов`язана із діями, які виявлені під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 620221404110000068, а саме: вимагання та отримання неправомірної вигоди. Стосовно інших порушень суд виснувався тим, що відповідачем не наведено аргументів на підтвердження допущення позивачем порушень ст.ст.15, 19 Закону України «Про звернення громадян», п.2 розділу ІV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затв. наказом МВС України № 930 від 15.11.2017р. Попри висновки службового розслідування про непроведення позивачем повної та об`єктивної перевірки за матеріалами ЄО № 6139 від 29.04.2022р., ЄО № 6005 від 28.04.2022р., ЄО № 6278 від 01.05.2022р., ЄО № 3052 від 15.02.2022р., відповідачем не додано доказів щодо наявності скарг громадян на прийняті позивачем рішення у межах згаданих матеріалів ЄО, скасування прийнятих позивачем рішень та прийняття нових, спрямованих на поновлення порушених прав громадян. Відповідач не обґрунтував, на яких підставах член дисциплінарної комісії І.Пономарьова здійснила вибіркову перевірку матеріалів ЄО і, не маючи контрольних повноважень щодо позивача та не будучи керівником позивача, встановила порушення ним вищевказаних актів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015р. Відповідно до ст.3 зазначеного Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.6 цього Закону поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов`язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов`язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов`язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності. У разі виявлення таких дій поліцейський зобов`язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування, відповідний злочинів, вчинених поліцейськими. Частиною 1 ст.18 цього Закону встановлено, що поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Відповідно до ст.19 цього Закону у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Згідно з ст.59 наведеного Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Статтею 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затв. Законом України № 2337-VIII від 15.03.2018р., передбачено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Пунктами 3, 6, 7, 11 ч.3 ст.1 цього Статуту встановлено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень. Відповідно до ст.11 зазначеного Статуту поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом. Згідно з ст.12 зазначеного Статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Відповідно до ч.3 ст.13 цього Статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції. Згідно зі ст.14 вказаного Статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Згідно з ч.1 ст.16 цього Статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. Частинами 1 і 2 розділу 2 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затв. наказом МВС України № 893 від 07.11.2018р., визначено, що службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про: внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку; надходження подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або припису Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому міститься вимога щодо проведення службового розслідування з метою виявлення причин та умов, за яких стало можливим учинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції»; ознаки дисциплінарного проступку, що призвів до загибелі або поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського під час виконання ним службових повноважень; недотримання підстав та порядку застосування або використання вогнепальної зброї, спеціальних засобів або заходів фізичного впливу; недотримання норм кримінального процесуального законодавства України під час проведення досудового розслідування; втрату поліцейським службового посвідчення та спеціального нагрудного знака (жетона), табельної, добровільно зданої чи вилученої зброї або боєприпасів, нагородної зброї, якщо вона зберігалася в територіальному органі поліції чи його територіальному (відокремленому) підрозділі, а також закладі, установі Національної поліції України, що належать до її управління (далі - органі (підрозділ, заклад, установа) поліції), а також втрату спеціальних засобів поліцейським чи відсутність їх в органі (підрозділі, закладі, установі) поліції, матеріалів досудового розслідування, справ оперативного обліку та справ про адміністративні правопорушення, речових доказів, а також тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження; розголошення конфіденційної, таємної, службової або іншої інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом; порушення законодавства України у сфері фінансово-господарської діяльності органів поліції, а також установ, які належать до сфери управління Національної поліції України, виявлені під час ревізій або перевірок, внутрішніх аудитів; перебування поліцейського на роботі (службі) у стані алкогольного сп`яніння або стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; приховування від обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні та адміністративні правопорушення, які були відомі поліцейському, але не отримали реєстраційного номера або не були зафіксовані ним у встановленому законодавством України порядку. Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Згідно з ст.22 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (підпункт «з» - поліцейські), забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Відповідно до ч.1 ст.24 вказаного Закону особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції. Наказом МВС України № 1179 від 09.11.2016р. затверджено Правила етичної поведінки поліцейських, які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей. Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 розділу II цих Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також згаданими Правилами. Відповідно до п.3 розділу IV вказаних Правил поліцейський за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. Згідно з абз.5 п.1 розділу II зазначених Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України. Зі змісту присяги працівника поліції (ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію») слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції. Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. З урахуванням положень ч.2 ст.5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності є самостійним юридичним наслідком, який настає у разі скоєння ним дисциплінарного проступку. Обставини, що передували притягненню особи до такого виду відповідальності, можуть потягнути за собою настання інших наслідків у вигляді адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, але, це не може слугувати підставою для звільнення працівника поліції саме від дисциплінарної відповідальності. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.04.2019р. у справі № 804/1831/16. Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку. Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями Кримінального кодексу України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982р. у справі X. v. Austria про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987р. у справі C. v. the United Kingdom про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003р. у справі Ringvold v. Norway, заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п.1 ст.6 наведеної Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Аналіз матеріалів службового розслідування вказує на те, що в розглядуваній ситуації дисциплінарна комісія ГУ НП у Львівській обл. не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах кримінального провадження, а лише перевірила викладені у матеріалах службового розслідування відомості на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів Національної поліції, та наявності в описаних позивача діях складу дисциплінарного проступку. Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , хоч і прийнято на підставі відомостей згідно матеріалів кримінального провадження, розпочатого відносно нього за ч.3 ст.369-2 КК України, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. В межах розгляду цієї справи суд не досліджує питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення кримінального правопорушення, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку. Враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Рішення відповідача про захід впливу у вигляді звільнення вжито до позивача за дії, що виразились у вчиненні проступку, що підриває авторитет поліції і її працівників в очах громадськості, порушення етики поведінки поліцейського, чим допущено порушення службової дисципліни. Тобто, наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ґрунтується на самостійних підставах. Натомість, встановлення вини позивача у вчиненні злочину є компетенцією суду, який розглядає притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із відкриттям кримінального провадження та набрання чинності вироком суду. Наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни. Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20.05.2019р. у справі № 815/2658/17, від 21.12.2018 у справі № 805/623/16-а. Окрім цього, як встановлено матеріалами службового розслідування, підставою для накладення дисциплінарного стягнення став не лише задокументований факт вимагання та отримання неправомірної вигоди, але й бездіяльність у зв`язку неповідомленням про можливе надходження неправомірної вигоди та не реагування на вказану подію згідно з вимогами положень ст.24 Закону України «Про запобігання корупції», п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію». Вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання працівника поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству, шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Подібний за змістом висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 03.05.2018р. у справі № 810/2073/16, від 14.07.2022р. у справі № 520/1795/19, від 30.08.2022р. у справі № 120/8381/20-а, від 19.05.2022р. у справі № 480/4079/18, від 12.05.2022р. у справі № 260/1/19. Під час судового розгляду будь-яких доказів і аргументованих доводів на спростування вчинення проступку, що підриває авторитет поліції і її працівників в очах громадськості, порушення етики поведінки поліцейського, позивачем ОСОБА_1 не представлено. Порядок розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затверджений наказом МВС України № 930 від 15.11.2017р. Пунктами 2, 3 розділу ІV вказаного Порядку передбачено, що безпосередні виконавці під час здійснення перевірок за зверненнями громадян у разі необхідності та за наявності можливості спілкуються з їхніми авторами, з`ясовують усі порушені питання, уживають заходів щодо захисту конституційних прав громадян у межах компетенції відповідно до законодавства України. Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на законодавстві України. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне виконання прийнятого рішення відповідно до законодавства України, у разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян. В розрізі наведеного, відповідачем не додано доказів щодо наявності скарг громадян на прийняті позивачем рішення у межах матеріалів ЄО № 6139 від 29.04.2022р., ЄО № 6005 від 28.04.2022р., ЄО № 6278 від 01.05.2022р., ЄО № 3052 від 15.02.2022р., скасування прийнятих позивачем рішень та прийняття нових, спрямованих на поновлення порушених прав громадян. Таким чином, відповідачем не наведено достатніх і вагомих аргументів в частині порушення позивачем вимог ст.ст.15, 19 Закону України «Про звернення громадян», п.2 розділу ІV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затв. наказом МВС України № 930 від 15.11.2017р. Стосовно доводів апелянта про протиправне незазначення відповідачем в оскаржених наказах складу дисциплінарної комісії, яка проводила службове розслідування, колегія суддів враховує, що така вимога Дисциплінарним статутом Національної поліції України не передбачена. Також згідно з п.15 розділу ІІ Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затв. наказом МВС України № 893 від 07.11.2018р., повноваження дисциплінарної комісії припиняються в день затвердження висновку службового розслідування. Дисциплінарна комісія в умовах воєнного часу проводить службові розслідування в порядку письмового провадження. Як вбачається з матеріалів службового розслідування, 15.07.2022р. надавав особисті пояснення у службовому кабінеті слідчого ТУ ДБР, розташованого у м.Львові, з особистої згоди та в присутності адвоката, що не заперечується позивачем, а також підтверджується також відповіддю ГУ НП у Львівській області № 1003/67/01-2022 від 11.11.2022р. (Т.1, а.с.227). Крім того, згідно з відповіддю ГУ НП у Львівській обл. № 1021/67/01-2022 від 17.11.2022р. в рамках проведення службового розслідування від ОСОБА_1 чи його представників не надходило запитів щодо ознайомлення з висновками службового розслідування за допомогою технічних засобів, скарг на рішення, дії чи бездіяльність дисциплінарної комісії, вимог про надання йому правничої допомоги (Т.1, а.с.235). З огляду на викладене, доводи апелянта про позбавлення його права надавати матеріали та пояснення на свій захист, права ознайомлення з результатами службового розслідування, права користування правничою допомогою, незапрошення на засідання дисциплінарної комісії, не відповідають дійсності. Також під час апеляційного розгляду позивач не зміг навести вагомих причин, які б перешкоджали йому надати спростування висновків службового розслідування, подавати клопотання і письмові пояснення. Долучені апелянтом під час апеляційного розгляду документи (заява і витяги з ЄРДР Т.2, а.с.35-41), які створені за ініціативи ОСОБА_1 після розгляду справи в суді першої інстанції, були відсутніми на час прийняття спірних наказів і звільнення позивача зі служби з поліції, а тому згідно вимог ч.4 ст.308 КАС України не приймаються до уваги колегією суддів. Твердження апелянта про безпідставність його звільнення, оскільки на підставі ухвали слідчого судді від 20.07.2022р. у справі № 463/5077/22 його відсторонено від посади, суперечать вимогам Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Зокрема, відсторонення позивача від посади застосовано в межах процедури кримінально-правового переслідування особи, при цьому нормативної заборони на притягнення особи до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за вчинення нею дисциплінарного проступку, не передбачено. Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Така оцінка відповідача пов`язана із діями, які виявлені під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 620221404110000068, а саме: вимагання та отримання неправомірної вигоди. З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, суд приходить до висновку про те, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку. Оскільки матеріалами службового розслідування встановлено факт порушення позивачем службової дисципліни, тому при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом. Таким чином, враховуючи тяжкість проступку, наслідки проступку колегія суддів вважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. Приймаючи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов послідового та обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані накази прийняті відповідачем з дотримання вимог чинного законодавства. Водночас, позовні вимоги про поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку також не підлягають до задоволення, оскільки такі вимоги є похідними від вищенаведених вимог. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2022р. в адміністративній справі № 380/11825/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 28.04.2023р.