Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/17598/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 160/17598/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 року (головуючий суддя Врона О.В.) в адміністративній справі №160/17598/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,,- ВСТАНОВИВ: Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 07.11.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2022 по пенсійній справі № 057350006065 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повністю зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , періоди роботи: з 14.10.1981 по 17.10.1983 в дитячому садочку №4 виробничого об`єднання «Добропіллявуголь» шахти «Добропільська», з 26.03.1984 по 17.08.1989 в Добропільському хлібокомбінаті, з 24.07.1990 по 04.06.1996 в дитячому садочку №35 «Казка» Добропільського ремонтно-механічного заводу, та призначити й виплачувати пенсію за віком з 29.09.2022 року. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що її трудова книжка містить всі необхідні записи щодо спірних періодів роботи. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2022 по пенсійній справі № 057350006065 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повністю зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , періоди роботи з 14.10.1981 по 17.10.1983 в дитячому садочку № 4 виробничого об`єднання «Добропіллявуголь» шахти «Добропільська», з 26.03.1984 по 17.08.1989 в Добропільському хлібокомбінаті, з 24.07.1990 по 04.06.1996 в дитячому садочку №35 «Казка» Добропільського ремонтно-механічного заводу. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2022 року про призначення пенсії за віком. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно, з формальних підстав не зараховано вказані періоди роботи позивачки. Разом з тим суд першої інстанції вказав, що зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи позивачки до страхового стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги, серед іншого відповідач вказує, що згідно з наданими позивачем при зверненні із заяво про призначення пенсії за віком, копій документів загальний страховий стаж складає 23 роки 01 місяць 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції позивачкою не оскаржується. Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідачем подано клопотання про розгляд справи без його участі. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки Департаменту соціальної підтримки Кам`янської міської ради від 21.04.2022 №1206-5001264258 взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Позивачка 29.09.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою і документами про призначення їй пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2022 №057350006065 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В рішенні відповідача зазначено, що необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. Страховий стаж заявниці на день звернення - 23 роки 1 місяць, 25 днів. До страхового стажу не зараховано: - періоди роботи згідно дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки трудову заведено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме дата заповнення 13.03.1998, а заявниця почала працювати згідно першого запису з 14.10.1981, тому стаж зараховано частково, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5). Необхідно надати уточнюючу довідку про реорганізацію підприємства та підтвердити періоди роботи первинними документами. Позивачка вважає рішення відповідача незаконним, прийнятим з порушенням вимог пенсійного законодавства та таким, що порушує законне право особи на отримання пенсії за віком. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом. Частиною 1 ст. 8 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1). Згідно частин 1, 2 ст. 26 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року від 19 до 29 років. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (ст. 44 ЗУ №1058-IV) Частиною 1 ст. 45 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-ІV) встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст. 24 ЗУ №1058-IV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 ЗУ №1058-IV). При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-ІV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Слід взяти до уваги, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На час первісного заповнення трудової книжки позивачки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162). Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу. В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58). До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58). За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637). Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу. Щодо спірних періодів роботи позивачки: з 14.10.1981 по 17.10.1983, з 26.03.1984 по 31.08.1988, з 26.10.1988 по 17.08.1989, з 24.07.1990 по 04.06.1996, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. За записами копії дубліката трудової книжки позивачки НОМЕР_1 ОСОБА_1 14.10.1981 була прийнята нянею ясельної групи дитячого садка №4 шахти «Добропільська» ВО «Добропіллявуголь» відповідно до наказу №123к від 14.10.1981 (запис №1); 17.10.1983 звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №150к від 17.10.1983 (запис №2); 26.03.1984 - прийнята нянею дитячого садка №4 шахти «Добропільська» ВО «Добропіллявуголь» відповідно до наказу №39к від 26.03.1984 (запис №4); 31.08.1988 - звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №87 від 31.08.1988 (запис №7); 26.10.1988 прийнята прибиральницею до Добропільського хлібокомбінату відповідно до наказу №131 від 25.10.1998 (запис №8); 17.08.1989 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу №97 від 18.08. 1989 (запис №9); 24.07.1990 прийнята вихователем до дитячого садочка-ясел №35 «Казка» відповідно до наказу №142к від 23.07.1990 (запис №10); 04.06.1996 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу№52к від 04.06.1998 (запис №13). Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За змістом наведених вище положень надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній. Водночас матеріали справи (а саме аналіз записів дублікату трудової книжки) дають підстави для висновку, що позивачкою підтверджені зазначені періоди роботи. На думку колегії суддів апеляційної інстанції судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті доводи Пенсійного фонду щодо заповнення трудової книжки виходячи з наступного. Так, в трудовій книжці позивачки чітко зазначено періоди її роботи, професію з посиланням на відповідну статтю закону, що виключає необхідність додаткового підтвердження стажу позивача відповідно до Порядку №637. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а викладено правову позицію, за якою працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що недоліки трудової книжки, відповідальність за заповнення якої покладено на керівника підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. В силу ч. 1 ст. 7 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-ІV) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом. Частиною 3 ст.44 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058-ІV) передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем, застрахованою особою, своїх прав, передбачених Законом №1058-V. Так, відповідач, встановивши, що трудова книжка заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників і необхідність надання уточнюючих довідок, не надав позивачці, яка є внутрішньо переміщеною особою допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії. Згідно частин 1, 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасову окупованій території України від 15.04.2014 №1207-VІІ на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (ст. 18 Закону №1207-VІІ). Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. За приписами частин 1-3 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Слід взяти до уваги правовий висновок Верховного Суду у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 23.07.2019 у справі №537/53/17, від 27.03.2020 у справі №591/3706/17, за яким відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення. За наведених обставин і правових норм, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно, з формальних підстав не зараховано періоди роботи позивачки, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову позивачем не оскаржувалось, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 13.04.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова