Постанова Київський апеляційний суд № 761/9923/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/9923/22 Головуючий у суді І інстанції: Осаулов А.А. провадження №22-ц/824/7183/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В., секретар судового засідання: Кіпрік Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр крові» про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: В червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр крові» про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог визнати незаконними накази відповідача від 29.03.2022 року №149к/тр, №150к/тр, поновити на посаду прибиральника виробничих приміщень відділення санітарного-господарського забезпечення з 29.03.2022 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.03.2022 року по серпень 2022 року включно в сумі 27034,82 грн. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з 14.09.2020 року позивач працювала в Комунальному некомерційного підприємства «Київський міський центр крові» прибиральницею за сумісництвом. Незважаючи на введення з 24.02.2022 року в Україні введеного стану, позивач залишилась в м. Києві та продовжувала виконувала свою роботу. 27.03.2022 року внаслідок гіпертонічного кризу позивач попередила безпосереднього керівника про неможливість виходу на роботу 28.03.2022 року та 29.03.2022 року. Позивач зазначає, що на пропозицію надати відгул або відпустку за власний рахунок їй було відмовлено. Крім цього, відкрити лікарняний також не було змоги через неналежне функціонуванням сайту «helsi», неможливість запису до лікарня. В подальшому, позивач дізналась, що її було звільнено з посади через прогул 28.03.2022 року та 29.03.2022 року. При звільненні письмові пояснення відібрані не були, поважні причини неможливості виходу на роботу за станом здоров`я відповідачем враховані також не було. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року позов залишено без задоволення. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обгрунтовувала тим, що суд першої інстанції встановивши, що позивачем у вказаний період не було відкрито листок непрацездатності, як і не було зафіксовано звернень до сімейного лікаря, в тому числі з допомогою медичного онлайн-сервісу "Helsi", який згідно відповіді від 16.11.2022 року наданої відповідачем, у спірний період функціонував. Проте суд першої інстанції не врахував, що в цей період відбувались бойові дії в Києві, а також погане самопочуття - гіпертонічний криз, позивач намагалась записатися на прийом до свого лікаря через систему оn-linе - сайт «Helsi», але інтернет зв`язок не працював належним чином (що підтверджується листом від 16.11.2022 р. № 11-639/22) і була відсутня змога записатися і відкрити лікарняний. Також зазначила, що у вказаний період ще лікарі були відсутні на робочих місцях, у зв`язку з активними бойовими діями російської федерації в Україні. Вказувала також, що суд першої інстанції не взяв до уваги електронну переписку позивача з безпосереднім керівником - Лідією Миколаївною Панько , хоча вона була присутня на першому судовому засіданні у якості представника відповідача і могла підтвердити належність і відповідність електронної переписки. Враховуючи вище наведене позивач вважає, що зробила всі необхідні дії, тобто попередила свого керівника в телефонному режимі (sms та усно) про свою відсутність на роботі у зв`язку з хворобою та намагалась підтвердити свій незадовільний стан здоров`я в умовах воєнного стану в країні. Звернула увагу суду апеляційної інстанції, що протягом березня 2022 року у Києві та Київській області було понад 300 повітряних тривог, що унеможливлювало належну і якісну роботу установ та організацій. Апелянт також зазначила, що одразу листом від 30.03.2022 року № 061/171- 269 КНП «Київський міський центр крові» повідомлено їй про звільнення за прогул за 28 та 29 березня 2022 року. Тобто, враховуючи обставини в країні, відповідач не зробив будь-яких дій, (перевірити, перетелефонувати і т.д.), щоб встановити стан здоров`я позивача та життєздатності, а одразу після встановлення прогулу звільнив наказами датованими 29.03.2022 року. Відзив у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування наказів суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки позивач була відсутньою на роботі 28.03.2022 року та 29.03.2022 року і не надала доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі, звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Стосовно позивних вимог щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що вони є похідними від вимоги про визнання незаконними наказів про звільнення, які задоволенню не підлягають, а тому в цій частині також залишив позов без задоволення. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 24 Постанови Пленуми Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом всього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Так, у п. 4 ст. 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Встановлено, що ОСОБА_1 з 14.09.2020 року була прийнята на посаду прибиральника виробничих приміщень відділення санітарного-господарського забезпечення комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр крові» на підставі наказу №213-к від 11.09.2020 року та з 04.01.2021 року виконувала роботу внутрішнього сумісника (0,5 ставки) на підставі наказу №2-к від 04.01.2021 року. Згідно з наказами №149к/тр, №150к/тр від 29.03.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади прибиральника виробничих приміщень (внутрішнього сумісника) відділення санітарного-господарського забезпечення комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр крові» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 24-25). Відповідно до листа КНП «Київський міський центр крові» від 30.03.2022 року № 061/171- 269 позивача повідомлено, що у зв`язку зі звільненням її за прогул без поважних причн 29 березня 2022 року повідомлено про необхідність отримання позивачем трудової книжки у приймальні директора КНП "Київський міський центр крові" (а.с. 22). Підставами для винесення вказаних наказів стали рапорти старшої медсестри Панько Л.М. про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 28.03.2022 року та 29.03.2022 року, акти №01 від 28.03.2022 року та №2 від 29.03.2022 року, якими засвідчено факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 28.03.2022 року та 29.03.2022 року, протокол №5 зборів профспілкового комітету КНП «КМЦК» від 29.03.2022 року. Відповідно до акту № 01 щодо відсутності працівника на робочому місці 28 березня 2022 року було засвідчено факт відсутності на робочому місці 28.03.2022 року відділу санітарно-господарського забезпечення КПН "КМЦК" ОСОБА_1 з 07:00 до 20:00 год. (а.с. 84). Відповідно до акту № 2 щодо відсутності працівника на робочому місці 29 березня 2022 року було засвідчено факт відсутності на робочому місці 29.03.2022 року відділу санітарно-господарського забезпечення КПН "КМЦК" ОСОБА_1 з 07:00 до 20:00 год. (а.с. 85). При цьому, факт відсутності на робочому місці 28.03.2022 року та 29.03.2022 року позивач не заперечує. 14.10.2022 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, в якій вона просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 березня 2022 року по серпень 2022 року включно у розмірі 27034,82 грн (а.с. 106-107). В матеріалах справи міститься копія відповіді ТОВ "Хелсі ЮА" № 11-639/22 від 16.11.2022 року на адвокатський запит відповідача, в якій зокрема зазначено, що у період 27 по 29 березня 2022 року у роботі Helsi доступної за посиланням https://helsi.me/, збоїв в роботі не зафіксовано. Звернення користувачів https://helsi.me/ щодо неналежної роботи системи (недоступності функції запису до лікаря) відсутні (а.с. 119). У період з 27 по 29 березня 2022 року користувачі https://helsi.me/ могли записатися на прийом до лікаря за допомогою Helsi, відповідно до умов, викладених в Угоді користувача, розміщеної за посиланням https://helsi.me/terms-of-use (функція запису доступна для зареєстрованих та авторизованих користувачів) (а.с. 119). Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі, тому звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач намагалась записатися на прийом до свого лікаря через систему оn-linе - сайт «Helsi», але інтернет зв`язок не працював належним чином (що підтверджується листом від 16.11.2022 р. № 11-639/22) і була відсутня змога записатися і відкрити лікарняний, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до наданої відповіді ТОВ "Хелсі ЮА" у період з 27 по 29 березня 2022 року у роботі "Helsi" збоїв в роботі не зафіксовано. У вказаний період користувачі https://helsi.me/ могли записатися на прийом до лікаря за допомогою "Helsi". Також слід зазначити, що доказів щодо неналежної роботи системи (недоступності функції запису до лікаря) позивач суду не надала. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що наданий позивачем консультативний висновок, як підстава неможливості виходу на роботу за станом здоров`я не є належним доказом, оскільки допустимим доказом поганого самопочуття та неможливість в зв`язку з цим виходу на роботу саме 28.03.2022 року та 29.03.2022 року є листок не працездатності. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги електронну переписку позивача з безпосереднім керівником - Лідією Миколаївною Панько і те, що вона могла підтвердити належність і відповідність електронної переписки, суд апеляційної інстанції сприймає критично, оскільки факт переписки позивача з представником відповідача не заперечувався, зокрема в матеріалах справи міститься скріншот переписки позивача з представником відповідача, з якої вбачається, що позивач має погане самопочуття, та звертається до керівника з проханнями взяти відгул від роботи, однак керівником повідомлено, що відгулів в цей час немає (а.с. 27). Доводи апеляційної скарги про те, що протягом березня 2022 року у Києві та Київській області було понад 300 повітряних тривог, що унеможливлювало належну і якісну роботу установ та організацій, колегія суддів сприймає критично, оскільки запис до лікаря відбувається за допомогою системи Helsi або з безпосереднім зв`язком з сімейним лікарем. Твердження апелянта про те, що листом від 30.03.2022 року № 061/171- 269 КНП «Київський міський центр крові» позивачу повідомлено про звільнення за прогул за 28 та 29 березня 2022 року, а тому вважає, що відповідач не зробив будь-яких дій, (перевірити, перетелефонувати і т.д.), щоб встановити стан здоров`я позивача та життєздатності, а одразу після встановлення прогулу звільнив наказами датованими 29.03.2022 року, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такого обов`язку відповідача трудовим законодавством не передбачено, слід зазначити, що факт неотримання відповідачем письмових пояснень позивача не є самостійною і беззаперечною підставою для скасування дисциплінарного стягнення та не є підставою для її поновлення на роботі. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що порушення трудових прав позивача підтверджується зібраними у справі доказами, а саме складеними актами № 01 та № 02 щодо відсутності працівника на робочому місці 28 березня та 29 березня 2022 року без поважних причин. Таким чином ОСОБА_1 була відсутня 28, 29 березня 2022 року на роботі без поважних причин, чим допустила грубе порушення трудової дисципліни, жодних доказів неможливості виконання трудових обов`язків, що пов`язане з різким погіршенням здоров`я матеріали справи не містять, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. У відповідності з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Окільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідними від позовних вимог про скасування наказу від 29.03.2022 року № 149к/тр та від 29.03.2022 року № 150к/тр та поновлення позивача на роботі, тому суд правильно відмовив у стягненні на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачена можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише у разі винесення рішення про поновлення працівника на роботі. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове та трудове право позивача не було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 40, 147 КЗпП України. З урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «27» квітня 2023 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді В.І. Олійник С.В. Кулікова